Артуріана

Артуріа́на (або Артурівський цикл, або Бретанський міф) — цикл легенд про короля Артура та лицарів Круглого столу (кельтська легенда; Бретань та Франція).

*О. Бердслей*, Сер Бедівер вкидає меч Екскалібур у воду. Ілюстрація до «Смерті Артура» сера Томаса Мелорі. 1894

Літературні твори «Артуріани»

Першоджерела

До першоджерел «Артуріани» — відносяться :

валлійська поема «Y Gododdin» (написана бл. 575–600; автор Aneirin)
«Аннали Камбрії» невідомого автора
твори Гільдаса і Беди
Ненній (IX ст.) — хроніка «Історія бритів» (лат. Historia Brittonum)
«Мабіногіон»
Вільям Мальмсберійський — «Діяння англійських королів» (лат. Gesta regum Anglorum)
Джефрі Монмутський — «Історія королів Британії» (лат. Historia Regum Britanniae)
Лицарські романи, які розповідають про «Артура та лицарів Круглого столу»:
- Кретьєн де Труа
  - «Ланселот, або Лицар воза» (бл. 1168)
  - «Івейн, або Лицар з левом» (між 1176–1181)
  - «Трістан»
  - «Ерек і Еніда»
  - «Персеваль, або Повість про Грааль» (бл. 1182)
- Гартман фон Ауе — лицарські романи «Ерек» та «Івейн» (написані наприкінці XII сторіччя).
- Вольфрам фон Ешенбах — «Парціфаль» (бл. 1210).
- «Ланселот-Грааль» (цикл «Вульгати», анонімні автори; написано бл. 1230 р.).
- Невідомий автор — «Сер Гавейн та зелений лицар» (XIV ст.) — найкращий англійський лицарський роман у віршах.
- Томас Мелорі — роман «Смерть Артура» (виданий у 1485 р.), це основне й найповніше джерело.

Інтерпретації

Марк Твен. «Янки при дворі короля Артура» (1889)

1590: Едмунд Спенсер — поема «Королева фей» за мотивами переказів про короля Артура і англійської міфології.
1848: Едуард Бульвер-Літтон — поема «Принц Артур».
1858: Вільям Морріс — поема «Захист Ґвіневери».
1859: Альфред Теннісон — цикл поем «Королівські ідилії».
1889: Марк Твен — «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура».
1938–1958: Теренс Вайт — цикл романів у жанрі фентезі «Король минулого і майбутнього» (англ. The Once and Future King)
1970–1995: Мері Стюарт — цикл романів у жанрі фентезі «Кришталевий грот», «Порожні пагорби», «Останні чари», «День гніву», «Принц і пілігрим»
1976: Джон Стейнбек — «Діяння короля Артура та його благородних лицарів» (англ. The Acts of King Arthur and His Noble Knights)
1979: Тім Пауерс — роман «Малюнок темряви» (англ. The Drawing of the Dark)
1980: Роджер Желязни — оповідання «Останній захисник Камелоту» (англ. The Last Defender of Camelot)
1983: Меріон Зіммер Бредлі — роман «Тумани Авалона» (англ. The Mists of Avalon)
1987–1997: Стівен Лохед — цикл «Пендраґон»
1988: Микола Толстой — «Пришестя короля» (англ. The Coming of The King) — роман про історію англосаксонського завоювання Британії, написаний у жанрі історичного фентезі.
1990: Олександр Куликов — «Меч і доля» (ґейм-бук).
1996: Бернард Корнуелл — «Warlord Chronicles» із трьох частин: «Король зими», «Ворог Божий», «Екскалібур».

Музика

Опери та мюзикли

1691. Генрі Перселл — опера «Король Артур», лібрето Джона Драйдена
1865. Ріхард Вагнер — опера «Тристан та Ізольда».
1882. Ріхард Вагнер — опера «Парсіфаль».
1886. Hubert Parry — опера «Guinevere».
1895. J. C. Carr — оперета «King Arthur» на музику Артура Саллівана.
1903. Ernest Chausson — опера «Le Roi Arthus».
1909. Rutland Boughton — опера «Народження Артура», лібрето Reginald Buckley.
1960. «Camelot» — бродвейський мюзикл (Moss Hart / Alan Jay Lerner / Frederick Loewe), у головних ролях Річард Бартон і Джулія Ендрюс.
2005. «Spamalot» — бродвейський мюзикл на основі фільму «Монті Пайтон і Святий Грааль».

Музичні п'єси

1923. Ловренс Біньйон — п'єса «Король Артур» із музикою Едуарда Елгара.
1937. Д. Ґ. Брідсон — п'єса «Король Артур» з музикою Бенджаміна Бріттена.

Альбоми

1975. Рік Вейкман — симфо-рок сюїта «The Myths and Legends of King Arthur and the Knights of the Round Table»
2000. альбом The Trial of Lancelot канадської співачки Гізер Дейл.
2003. альбом May Queen канадської співачки Гізер Дейл.

Пісні

1995. «A Past and Future Secret» і «Mordred's Song» з альбому Imaginations from the Other Side групи Blind Guardian.
1999. «Shadow of Uther» з альбому The Fourth Legacy гурту Kamelot.
2006. «Кров королів» з альбому «Армагеддон» російської групи Арія на слова Маргарити Пушкіної.

Кінематограф

1953: «Лицарі Круглого столу» (Knights of the Round Table) — з Мелом Феррером, і Авою Гарднер у головних ролях.
1963: «Меч у Камені» (The Sword in the Stone) — мультфільм виробництва Волт Дісней на основі книги Теренса Вайта.
1967: «Камелот» (Camelot) — екранізація бродвейського мюзиклу. У ролі Артура — Річард Гарріс, Ґвіневери — Ванесса Редґрейв, Ланселота — Франко Неро.
1981: «Екскалібур» (Excalibur) — вважається найбільш точною і детальною екранізацією історії Артура.
1988: «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура», в ролі Артура — Альберт Філозов.
1995: «Перший лицар» — з Шоном Коннері в ролі Артура і Річардом Гіром у ролі Ланселота.
1998: «Мерлін» (Merlin) — телефільм, присвячений життю Мерліна, в головній ролі Сем Нілл.
1998: «Лицар Камелота» — кінофільм виробництва Волт Дісней на основі книги Марка Твена «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура».
2001: «Тумани Авалона» (The Mists of Avalon) — міні-серіал за однойменною книгою Меріон Зіммер Бредлі.
2004: «Король Артур» — перша спроба в кінематографі показати збіг «легенди про Артура» з життєписом Луція Арторіуса Каста, в ролі Артура — Клайв Овен, в ролі Ґвіневери — Кіра Найтлі, історія зради Ґвіневери оминається.
2007: «Останній легіон» (The Last Legion) — фільм розповідає про «юного батька Артура» Пендрагона й про початок падіння Римської імперії.
2007: «Артур і Мініпути» — дитячий фільм Люка Бессона з елементами комп'ютерної анімації.
2008–2012: «Мерлін» — британський фентезійний телесеріал. Заснований на легендах про Короля Артура, хоча і відрізняється від традиційніших версій міфу. Оповідає про містичного чарівника Мерліна і його взаємини з Артуром.
2011: «Камелот».
2017: «Король Артур: Легенда меча»

Персонажі «Артуріани»

Династія королів: Констан, Вортіґерн, Утер, король Артур.
Чарівники: Мерлін, Блез.
Дружини королів та лицарів, чаклунки: Ґвіневера, Іґрейна, Елейна, Морґана, Морґауза.
Інші королі та вельможі: Ланселот, Мордред, Ґанґус.
«Лицарі Круглого Столу»: Ґалахад, Ґавейн, Борс, Трістан.
Географічні назви: Камелот, Авалон, Тінтагель.
Інші назви: Грааль, Екскалібур.

Персонажі з «Історії Брутової», «Мабіноги»

Брут Троянський (Британський); Корін, засновник Корнуолла; Амброзій Авреліан; Кадвалар, король Уельса.

Сюжет «легенди про короля Артура»

Сюжет легенди в загальних рисах залишається незмінним із часів Джефрі Монмутського, хоча окремі деталі відрізняються у різних авторів. Класичним варіантом вважається — «варіант Мелорі»^[1].

Чотири королі

Вся дія легенди вкладається в період правління «чотирьох королів Британії»: Констан, Вортіґерн, Утер Пендраґон (або «Кутер»), Артур.

Починається легенда з короля Констана — він воював із саксами; зрештою помер, і на престол було обрано його старшого сина. Але цей син виявився невдалим воїном (програв війну саксам) — й був убитий заколотниками з «бриттської шляхти», які провели на престол Вортіґерна (колишнього «сенешаля» – «управителя справами й палацом» у короля Констана). Два інші сини Констана: Пендраґон та Утер — утекли за море. Згодом виявилося, що Вортіґерн є занадто жорстоким правителем — і проти нього озлобилося все королівство. Тоді Вортіґерн уклав союз із саксами й одружився з донькою «лідера саксів Ґанґуса». Але проти Вортіґерна розпочалося повстання бриттів, яких очолили (приплилі з-за моря з військом) «Пендраґон та Утер». Для боротьби з ними — Вортіґерн знайшов хлопчика – Мерліна, пророцтвами якого Вортіґерн користувався як «таємною зброєю». Мерлін передбачив Вортіґерну, що його влада впаде — на прикладі «височенної вежі, яку будував Вортіґерн; але вежа падала, бо під нею лежали білий та червоний дракони».

Зрештою, Мерлін пішов від Вортіґерна до «Пендрагона й Утера». І «Пендраґон з Утером» перемогли Вортіґерна; а згодом — й Ґанґуса. Однак в останній битві з саксами — загинув Пендрагон; тоді Утер взяв собі ймення «Утер Пендрагон» й став королем під цим ім'ям.

Утер та «Круглий стіл»

Спочатку Утер був «добрим королем»; й, зокрема, започаткував (за порадою Мерліна) «Круглий стіл лицарів». Але незабаром Утер до нестями закохався «в одружену герцогиню Ігрейну» — повів несправедливу війну супроти її чоловіка (герцога Тінтагеля) й вбив його в бою. У ніч перед тим вирішальним боєм — Утер (чарами Мерліна) перетворився на «герцога Тінтагеля», пробрався в замок до Ігрейни та зачав Артура. Після загибелі "герцога Тінтагеля" — Ігрейна через певний час вийшла заміж за Утера. А новонародженого Артура (сина Ігрейни та Утера) — Утер, виконуючи свою обіцянку, передав на виховання Мерліну.

У Ігрейни були дві доньки від "герцога Тінтагеля" — Моргана та Моргауза — які згодом (у дорослому віці) завжди шкодили Артуру, намагаючись помститися за свого батька.

Артур, меч Екскалібур, Гвіневера, Камелот

Після смерті Утера — Мерлін привів Артура як «спадкоємця королівської влади»; але шляхта повірила лише коли — Артур витяг «зачарований меч» з каменю. Незабаром — «Фея Озера» подарувала Артуру «меч ЕксКалібур».

Артур (уже в зрілому віці) одружився з Гвіневерою, дочкою престарілого короля Лодегранса (власника величезного за розмірами королівства, через яке пролягали «караванні шляхи» усієї Британії; у Лодегранса зберігався «Круглий стіл Утера»). Артур переїхав до королівства Гвіневери — столиці Камелот.

Ланселот, «чаша Грааля»

Окремо розвивається «Історія Ланселота» — найкращого лицаря у світі. Він із королівського роду; виховувався у «Феї Озера» за що отримав ймення «Ланселот Озерний». Ланселот приходить до Камелоту — Артур посвячує його до лицарів та доручає очолити «охорону королеви». Згодом Ланслот закохується в королеву Гвіневеру. Але у військових походах — Ланселот потрапив в місто Корбенік, яким правив «покалічений король-риболов», в якого зберігався Святий Грааль. Цей король — знав пророцтво, що від його красуні-доньки Елейни та Ланселота — народиться «найкращий лицар у світі, який досягне Святого Грааля». Місцева чаклунка — наслала на Ланселота мару й він бачив замість Елейни — королеву Гвіневеру, й тому зачав з Елейною дитину — сина Галахада. Взнавши про народження Галахада — Гвіневера прогнала Ланселота від Камелота — й Ланселот утратив розум й два роки поневірявся як божевільний. Але зрештою Ланселот випадково прийшов до Корбеніка — і його одразу впізнала Елейна та вилікувала «силою Святого Грааля». Ланселот з Елейною прожили разом — 12 років на «Острові Радості» посеред широкої річки; але коли Галахаду сповнилося 14 років — від Артура та Гвіневери прибули гінці, які прохали Ланселота повернутися до Камелоту.

По поверненню до Камелоту — незабаром відновилося кохання Ланселота та Гвіневери. Це кохання стало явним, що розкололо лицарство — бо частина пішла за Ланселотом, а частина за Артуром. Зрештою, Ланселот зі своїми лицарями — виїхав з королівства Артура та «завоював прекрасне королівство за морем».

Мордред, острів Авалон

Артур же вирушив на чергову війну — залишивши керувати Британією — свого племінника (або позашлюбного сина) Медрауда-Мордреда. Але Мордред «захопив владу та королеву». Тоді Артур повернувся до Британії — і відбулася «битва при Каммлані», в якій загинули всі лицарі Мордреда та майже всі лицарі Артура; Артур убив Мордреда, але Мордред смертельно поранив Артура — списом. Для «помочі богів» щодо лікування рани — Артур наказав вкинути до моря «меч Екскалібур», але й це не допомогло. Артура помер та був похований на морському острові Авалон.

Гвіневера пішла до монастиря та прожила ще довге життя, але відмовлялася зустрічатися з Ланселотом (окрім одного разу перед воротами монастиря), який теж став відлюдником-монахом. Коли Гвіневера захворіла — Ланселот прибув в її монастир, але не застав її живою.

Подвиги заради «Святого Грааля»

Після довгих мандрів та подвигів — Святий Грааль знайшли найбільш достойні-чисті лицарі: сер Галахад (син Ланселота), сер Персіваль, сер Борс.

Лицарі «Круглого Столу»

Складовою частиною легенди є розповіді про інших лицарів «Круглого столу»: Галахад та відшукання ним «Святого Грааля»; Гавейн; Борс; та десятки інших лицарів та їхніх прекрасних дам.

Див також

Камінь Артура ^[en]

Примітки

↑ Карнаух А. Л. Авалон, готская история. — Днепропетровск : Академия истории, 2010. — 276 с. — С. 11-18. Архів оригіналу за 18 вересня 2011. Процитовано 28 грудня 2010. [Архівовано 2011-09-18 у Wayback Machine.]

Посилання

Артурівські легенди // Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — С. 62-63.
Артуріана // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 43-46. — 634 с.
Грааль [Архівовано 31 січня 2009 у Wayback Machine.] — легенди про Короля Артура та лицарів круглого столу
Шлях до замку Грааля — Ганна Стріганова. Наукова робота з міфу про Короля Артура
Шерон Тернер. Історія англосаксів із найдавніших часів до нормандського завоювання^{[недоступне посилання з червня 2019]} (рос.)

Література

^{[недоступне посилання з лютого 2019} Войцех Górczyk - Следы Артуре прием легенда в геральдике Пяст czerskich и польских хроник. "Культура и история" ISSN 1642-9826]^{[недоступне посилання з серпня 2019]}(рос.)
Томас Мэлори. «Смерть Артура [Архівовано 16 травня 2011 у Wayback Machine.]»(рос.)
Гальфрид Монмутский. «История королей Британии [Архівовано 1 лютого 2011 у Wayback Machine.]»(рос.)
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

[1] Карнаух А. Л. Авалон, готская история. — Днепропетровск : Академия истории, 2010. — 276 с. — С. 11-18. Архів оригіналу за 18 вересня 2011. Процитовано 28 грудня 2010. [Архівовано 2011-09-18 у Wayback Machine.]

[1]