Вікіпедія

Армін Майвес

Армін Майвес (нім. Armin Meiwes) — німецький злочинець, відомий вбивством та канібалізмом. У 2001 році Майвес вбив і з'їв частину тіла іншого чоловіка — Бернда Юргена Брандеса та заявляв, що Брандес добровільно погодився на цей акт. Цей випадок став відомим як справа «Канібал з Роттенбурга». Майвес був засуджений до довічного ув'язнення у 2006 році й вважається одним із найвідоміших злочинців у кримінальній історії Німеччини.

Армін Майвес
нім. Armin Meiwes
Народився1 грудня 1961(1961-12-01)[1] (62 роки)
Ессен, Дюссельдорф, Північний Рейн-Вестфалія, ФРН
Країна Німеччина
Місце проживанняРотенбург-на-Фульді
Діяльністьзлочинець, інформатик, некрофілія
Знання мовнімецька
Військове званняОберфельдфебель
IMDbID 2926906

Раннє життя

ред.

Армін Майвес народився 1 грудня 1961 року в Ессені, Німеччина[2], як єдина дитина Вальтрауди Майвес (1919—1999). Він мав двох старших зведених братів від попередніх стосунків батька з іншою жінкою. Родина, яка спочатку була фінансово заможною[3], розпалася, коли батько покинув Арміна, якому було п'ять років, та залишив його на виховання матері[4][5]. Згодом, коли хлопчику було вісім років, родину залишили і двоє його братів — один брат, Вольфганг, став священником у Берліні, інший, Інгольберт, переїхав в інше місце[3][6].

Армін виріс з матір'ю у великому будинку в німецькому містечку поблизу Касселя. Колишній шкільний друг Майвеса згадує Вальтрауду Майвес як владну фігуру, що публічно лаяла сина. Проживаючи наодинці з сином до самої смерті, вона постійно втручалася в його життя, обирала одяг, слідкувала за його режимом сну, супроводжувала на побаченнях з дівчатами на задньому сидінні автомобіля та їздила на військові походи на початку 1980-х років, коли він служив у німецькій армії[7]. Сусід Майвесів Йорг Монкермеллер сказав[3]:

«Він був маминим сином. Вона була його кумиром. Він завжди намагався завоювати її схвалення — проводив більшу частину свого часу, доглядаючи за нею».

У документальному фільмі поведінка Майвеса в дитинстві описувалася «як і в більшості інших дітей його віку — він любив тварин і вважав сільське життя ідилічним»[6]. Поруч із цим, під час зустрічі з поліцейськими експертами Майвес зазначав, що його бажання канібалізму, пов'язане з казкою «Гензель і Гретель», де зла відьма викрала двох дітей, щоб відгодувати їх на забій[5], виникло в ранньому віці — з восьми років Майвес почав фантазувати про вбивство та пожирання когось, зокрема своїх однокласників. Створювати усвідомлені канібальські фантазії він почав у підлітковому віці, коли вони з матір'ю жили наодинці у величезному маєтку. Майвес збирав матеріали про злочини Фріца Гаармана, Ганноверського вампіра, який убив щонайменше 26 молодих людей у ​​1920-х роках, різав своїх жертв і пив їхню кров. Потім Майвес купив ляльку Барбі й розчленував її, зберігаючи деталі в замкненому сейфі, щоб його мати не знайшла їх. Вона нічого не знала про його фантазії та сумніви щодо своєї сексуальності[3]. Майвес також зазначав, що почувався «дуже самотнім» після того, як «сім'я розпалася», та стверджував у суді, що самотнє дитинство спонукало його створити «Френкі» — уявного брата, який його слухав[8].

Згодом Армін Майвес переїхав до села Вюстефельд у Ротенбурзі-на-Фульді, і працював техніком з ремонту комп'ютерів. У юності він захопився комп'ютерами й колись планував розбагатіти, заснувавши комп'ютерну школу в садибі, однак так і не зміг зібрати гроші, щоб реалізувати цю ідею[3]. Його дитяче захоплення канібалізмом залишилося з ним на все життя, він знайшов і відвідував інтернет-форуми, пов'язані з канібалізмом і екстремальними фетишами[7]. У звичайному житті він «косив газон у свого сусіда, допомагав друзям лагодити їхні машини та влаштовував чарівні обіди»[5], його описували як «доброзичливу та чуйну людину»[8]. У Майвеса також була наречена — Петра Циннгаузер, але через дев'ять місяців вони розлучилися, тому що, як він згадував пізніше, і вона, і її мати були «занадто сильними» жінками.

Бажання Майвеса щодо вбивства та канібалізму стало сильнішим після смерті його матері 2 вересня 1999 року. Їй було 77, йому 37. Деякий час Вальтрауда Майвес страждала від раку, й Армін піклувався про неї[3][4].

Убивство Бернда Брандеса

ред.

Пошук жертви

ред.

Після смерті матері Майвес сказав, що почав «друге життя» в Інтернеті й випадково натрапив на чати про канібалізм, де люди пропонували себе з'їсти[6]. Одного разу він склав шматочки свинини у формі пеніса і з'їв їх. Згодом зізнався, що мав непереборне бажання з'їсти людину дощенту та нерозривно пов'язував з дедалі сильнішими гомосексуальними нахилами[3]. Він підтримував гомосексуальні стосунки серед своїх армійських друзів, але також відвідував бари з повіями[3]. У 2001 році Армін Майвес розмістив оголошення під назвою «Dinner — or your dinner» про пошук добровільної жертви на тоді активному форумі Cannibal Café у даркнеті. В оголошенні було зазначено, що він шукає:

«Добре складеного хлопця віком від 18 до 25 років, якого можна зарізати, а потім спожити».

Багато людей відгукнулися на цей пошук, зустрічалися з Майвесом у готелі та розігрували канібальські вчинки[6], але коли дізнавалися про всі деталі та серйозні наміри — відмовлялися[4]. Першою потенційною жертвою вбивці мав стати чоловік на ім'я Борг Хосе. Проте поки Хосе лежав на столі в очікуванні, коли його розріжуть, він поскаржився, що почувається погано, і попросив, щоб його відпустили, на що Майвес погодився[9]. Своєю чергою Бернд Юрген Армандо Брандес, який відгукнувся на оголошення у березні 2001 року, погодився, щоб його розчленували для сексуального задоволення та з'їли як «смачні шніцелі та стейки», а також хотів з'їсти частину самого себе[4][7]. На відміну від інших, Брандес продовжував діяти згідно з планом Майвеса навіть тоді, коли дізнався про всі подробиці[4]. Слідчі виявили, що Майвес спілкувався в Інтернеті з більш ніж 200 людьми, які ділилися фантазіями, тоді як сам канібал стверджував, що таких, як він сам, понад 800 осіб[8].

Бернд Юрген Армандо Брандес

ред.

Бернд Брандес був 43-річним високооплачуваним інженером із Берліна. Коли Брандес відгукувався на оголошення, то применшив свій вік на 5 років, щоб бути більш привабливим для Майвеса[3]. Хоча Брандес виглядав зовні врівноваженим, прокуратура заявила, що він страждав від важкого психічного розладу та «сильного бажання самознищення»[4]. Як зазначається, у нього було нещасливе дитинство — у 1963 році на сімейному святі його мати загинула, коли її автомобіль врізався в дерево. Його батько, шанований лікар, відмовився визнати, що це був нещасний випадок. Він сказав п'ятирічному Бернду, що його мати вбила себе. Хлопчика виховували няні, а потім і мачуха. Він здавався нормальною дитиною, був відмінником у школі, став цінним експертом у Siemens group. Брандес мав дівчину, яка повідомила німецькому телебаченню, що вони розлучилися після того, як чоловік розповів, що йому також подобаються чоловіки. Він сказав друзям, що він бісексуал, і відчув, що його зацікавили вебсайти людоїдів[3].

Убивство та канібалізм

ред.

Армін Майвес і Бернд Юрген Армандо Брандес зустрілися 9 березня 2001 року в будинку Арміна в маленькому містечку Вюстефельд, на захід від Ротенбурга-на-Фульді. За словами Майвеса, вони займалися сексом, але Брандес був незадоволений, адже «хотів, щоб його з'їли живцем» і не міг цього дочекатися[3][6]. Вони зробили відеозапис, на якому видно, як Брандес погоджується на всі наступні дії (ампутацію, канібалізм та вбивство)[7] та ковтає 20 снодійних пігулок, пляшку сиропу від кашлю й півпляшки шнапсу з метою сповільнити дихання, спричинити відчуття сильної втоми та сонливості, а також притупити біль від ампутації[5][6]. Після того, як ліки почали діяти, Брандес просить Майвеса відкусити свій пеніс, але зробити це не вдається[7]. Після цього Майвес ножем ампутував пеніс Брандеса — вони намагалися з'їсти його разом, однак, як повідомляється, Брандес був занадто слабкий через крововтрату, щоб їсти. Потім Армін відрізав частину жирової тканини Брандеса[7], обсмажив пеніс на сковороді з нею, сіллю, перцем, вином і часником та згодом згодував пеніс собаці, оскільки він підгорів[4].

Згодом Майвес залишив Брандеса, який то приходив у свідомість, то втрачав її, стікати кров'ю у ванні, і пішов читати роман «Зоряний шлях»[4][6][7]. Протягом 10 годин Брандес був ще живий — вбивця перевіряв жертву кожні 15 хвилин і зрештою убив рано вранці[6][9], вдаривши ножем у горло, після чого підвісив тіло на гак для м'яса. Майвес обезголовив, розчленовував і їв труп Брандеса протягом наступних 10 місяців, порізав Брандеса на шматки, частини його тіла зберігав у морозильній камері під коробками від піци, кістки перетирав у борошно, а череп закопав у своєму саду. Окрім цього, він записав процес канібалізму на чотиригодинну відеокасету. Її ніколи не оприлюднювали через жахливий вміст. Відео бачили лише представники суду, оскільки воно було частиною доказів проти Майвеса[4][7][9].

У кімнаті Майвеса також стояли дерев'яна клітка, в яку він садив молодих чоловіків, які, за його словами, були сексуальними іграшками, але не жертвами канібалізму та залізне ліжко з блакитним квітчастим матрацом, на якому лежали мотузки та шкіряна збруя[3].

Арешт і засудження

ред.

Перший розгляд справи

ред.

Поліція заарештувала Майвеса в грудні 2002 року — через рік після смерті Брандеса. Про його злочин стало відомо, коли студент коледжу повідомив владу про нові оголошення про пошук жертв в Інтернеті, натякаючи, що Армін планує знову вбити. Слідчі обшукали будинок Майвеса та знайшли заморожені частини тіла й відеозапис убивства[4]. Поліція знайшла залишки тіла в морозильній камері з фальшивим дном, де, як стверджував Майвес, була дика свиня[6]. Згодом у Арміна Майвеса діагностували шизоїдну особистість, але визнали придатним постати перед судом — професор Столпман описав Майвеса як «надзвичайно самовдоволеного та самовпевненого» та «шизоїдну персону», і поруч із цим зазначив, що не виявив жодних ознак психічного захворювання[8].

У перший день суду за вбивство в грудні 2003 року Майвес заявив[4]: «у мене завжди була фантазія, і врешті-решт я її здійснив». На початку суду Майвес також заявляв, що його мотив убити та з'їсти свою жертву був породжений бажанням мати молодшого брата «Френкі», якого він ніколи не мав — «когось, хто б був частиною мене». Під час судового розгляду наполягав на тому, що смерть була частиною взаємного договору, який ґрунтувався на садомазохістських гомосексуальних фантазіях, але також зазначив, що сподівається, що інші люди з подібними фантазіями звернуться за допомогою, поки не буде занадто пізно. Він самостійно зізнався, що з'їв Бернда Брандеса і висловив співчуття у зв'язку з цим[4]. За словами професора Георга Столпманна, психіатра, який свідчив на суді, Майвес був нездатний виявляти «теплі та ніжні почуття до інших»[8]. Окрім цього, професор Майкл Бабер, директор Інституту сексології та сексуальної медицини, припускав, що Майвес[6]:

«Демонструє дуже специфічну форму фетишизму, коли його бажання прихильності та комфорту досягається шляхом контакту з фетишем. У випадку з Арміном Майвесом фетиш — це чоловіче тіло людини, яку він знає і любить, і яка добровільно хоче, щоб він її з'їв».

Берлінська психіаторка Крістіане Ланг зазначала, що:

«Майвес мав Едіпів комплекс у своїй любові до матері… Він хотів, перш за все, її любові, а потім любові своїх братів. Відмовляючись від нормальних стосунків і почуттів, він назавжди сповзав ближче до прірви, з якої було б неможливо вибратися».

У січні 2004 року суддя визнав Майвеса винним у ненавмисному вбивстві та засудив до восьми років і шести місяців позбавлення волі. Він мав би право на умовно-дострокове звільнення через 15 років[10]. Такий вирок був частково обумовлений тим, що вбивця не намагався змусити Бернда Брандеса зробити щось проти його волі. Під час суду Армін згадував, як розморожував і готував частини Брандеса в оливковій олії та часнику. Зрештою Майвес з'їв 20 кг тіла, перш ніж його заарештували[4]. В інтерв'ю The Independent у 2016 році Армін Майвес також зазначав[6]:

«Я взяв свій найкращий обідній сервіз і засмажив шматок рамстейка — шматочок з його спини — зробив те, що я називаю картоплею принцеси, і брюссельську капусту. Приготувавши їжу, я з'їв її. Перший укус був, звичайно, дуже дивним. Це було відчуття, яке я не можу описати. Я провів понад 40 років, прагнучи цього, мріючи про це… І тепер у мене виникло відчуття, що я справді досягаю ідеального внутрішнього зв'язку через його (Брандеса) тіло. М'якоть на смак нагадує свинину, але міцніша».

ЗМІ охрестили Майвеса «канібалом з Ротенбурга»[8] та «Der Metzgermeister», що означає «майстер-різник»[7].

Другий розгляд справи

ред.

Деталі справи були переглянуті після того, як федеральний суд постановив, що засудження за ненавмисне вбивство має бути скасоване, оскільки вирок у вісім з половиною років ув'язнення був занадто м'яким[8]. У попередньому судовому процесі прокурори стверджували, що Майвеса слід було ув'язнити довічно за вбивство, тоді як команда захисту стверджувала, що смерть була «вбивством із милосердя, оскільки жертва добровільно брала участь»[8][11]. Апеляційний суд призначив новий судовий розгляд на основі вбивства, яке було здійснене для сексуального задоволення[12].

У травні 2006 року відбувся повторний розгляд справи — цього разу суддя визнав Майвеса винним у вбивстві та засудив до довічного ув'язнення. Франкфуртський суд відкинув аргумент про те, що акт канібалізму був рівнозначним евтаназії, оскільки Брандес хотів, щоб його з'їли[13]. Тоді ж психолог заявив, що Майвес міг повторно вчинити злочин, оскільки «все ще мав фантазії про пожирання плоті молодих людей»[4]. Арміна Майвеса ніколи не звинувачували в канібалізмі, тому що на той час це не було злочином у Німеччині[7]. Поряд із цим, він став першою людиною в Німеччині, яку звинуватили у «вбивстві заради сексуального задоволення»[6].

9 березня 2006 року, поки Майвес очікував повторного розгляду своєї справи, у Німеччині мав вийти фільм жахів «Rohtenburg» про його злочин. Проте вихід фільму в країні був заборонений судом Касселя, який визнав, що права Майвеса переважають над свободою творчості[14]. Злочинець сам подав апеляцію щодо заборони майбутнього байопіка, адже був проти того, щоб стати об'єктом фільму жахів[15]. Через три роки відбувся суд у Карлсруе, який дійшов висновку, що суспільний інтерес до фільму переважує скаргу на те, що завдання емоційної шкоди Майвесу[13], тому 18 червня 2009 року в Німеччині відбулася прем'єра фільму[16].

Подальше життя

ред.

У жовтні 2008 року Армін Майвес подав прохання про скорочення вироку до Федерального конституційного суду Німеччини, яке було відхилене[17]. Убивця відбуває довічне ув'язнення у в'язниці Касселя в Німеччині. Перебуваючи за ґратами, він став вегетаріанцем[4]. У 2018 році суд Франкфурта також відхилив апеляцію Майвеса на постійне звільнення. Однак, як повідомляє газета The Sun, йому дозволено тимчасово залишати в'язницю та ходити по вулицях у маскуванні в рамках схеми звільнення з в'язниці[4].

У кінематографі

ред.
  • «Bodyshock» (2003) — серіал, у якому Армін Майвес згадується у серії «Чоловік, який з'їв свого коханого»[18].
  • «Most Evil» (2006—2015) — серіал, у якому Майкл Стоун з Колумбійського університету розповідає про коріння зла в людях, досліджуючи вчинки відомих злочинців і звичайних людей, та оцінює їх за своєю «шкалою зла»[19]. Армін Майвес з'являється у 14 серії 2 сезону, яка присвячена канібалам та вампірам[20].
  • «Rohtenburg (2006/2009)» — психологічний фільм жахів, натхненний справою Арміна Майвеса[15].
  • «Der Kannibale von Rotenburg — Das Interview, ungekürzt und unzensiert» (2007) — ексклюзивне інтерв'ю з Арміном Майвесом[21].
  • «The Cannibal Next Door» (2023) — фільм про історію Арміна Майвеса, яка розказана близькими до справи людьми, що обговорюють, як життя вбивці та жертви призвели до спільної фатальної ночі[22].

Примітки

ред.
  1. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. ↑ Armin Meiwes | Actor. IMDb (амер.). Процитовано 1 липня 2024.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н Standard, Keith Dovkants, Evening (13 квітня 2012). The boy who became a cannibal. Evening Standard (англ.). Процитовано 1 липня 2024.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Fear, Helen (26 квітня 2023). Why German cannibal Armin Meiwes ate his lover Bernd Brandes. Entertainment Daily (брит.). Процитовано 1 липня 2024.
  5. ↑ а б в г Serena, Katie (9 червня 2022). The Chilling Story Of The German Cannibal Who Consumed His Willing Victim For Nearly Two Years. All That's Interesting (амер.). Процитовано 1 липня 2024.
  6. ↑ а б в г д е ж и к л м н The man who cooked and ate his lover. The Independent (англ.). 9 лютого 2016. Процитовано 1 липня 2024.
  7. ↑ а б в г д е ж и к л Armin Meiwes, aka the Rotenburg Cannibal | Into Horror History | J.A. Hernandez. www.jahernandez.com (англ.). Процитовано 1 липня 2024.
  8. ↑ а б в г д е ж и Profile: Cannibal Armin Meiwes (брит.). 9 травня 2006. Процитовано 1 липня 2024.
  9. ↑ а б в Armin Meiwes: German Cannibal. Crime + Investigation UK (англ.). Процитовано 1 липня 2024.
  10. ↑ Cannibal describes meal of human flesh - UPI.com. UPI (англ.). Процитовано 2 липня 2024.
  11. ↑ Prosecutor wants life for German cannibal - UPI.com. UPI (англ.). Процитовано 2 липня 2024.
  12. ↑ German cannibal back for new trial - UPI.com. UPI (англ.). Процитовано 2 липня 2024.
  13. ↑ а б German cannibal movie ban lifted (брит.). 27 травня 2009. Процитовано 2 липня 2024.
  14. ↑ German court bars showing of cannibal film - UPI.com. UPI (англ.). Процитовано 2 липня 2024.
  15. ↑ а б Staff (3 березня 2006). Cannibal halts horror biopic. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 2 липня 2024.
  16. ↑ Berlin, Roger Boyes in (2 липня 2024). German cinemagoers finally get to see cannibal Armin Meiwes movie Rohtenburg. www.thetimes.com (англ.). Процитовано 2 липня 2024.
  17. ↑ Convicted cannibal loses high court appeal - UPI.com. UPI (англ.). Процитовано 2 липня 2024.
  18. ↑ Briers, Lucy; Wallis, Terry; Maged, Manar (8 грудня 2003), Bodyshock, Optomen Television, процитовано 1 липня 2024
  19. ↑ Stone, Michael; Hopper, Tim; Dudgeon, Neil (13 липня 2006), Most Evil, Optomen Productions, S2 Entertainment Partners, процитовано 1 липня 2024
  20. ↑ Stone, Michael; Chase, Richard Trenton; Chikatilo, Andrei (21 лютого 2008), Vampires/Cannibals, Most Evil, процитовано 1 липня 2024
  21. ↑ Cameron, Jane; Stampf, Günter; Stampf, Günter (15 жовтня 2007), Der Kannibale von Rotenburg - Das Interview, ungekürzt und unzensiert, Stampfwerk Medienproduktions und vermarktungs, Upgrade Productions, RDF Media, процитовано 1 липня 2024
  22. ↑ The Cannibal Next Door. Sky (брит.). Процитовано 1 липня 2024.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Армін_Майвес&oldid=42951469