Збруя
Збру́я (від пол. zbroja — «обладунок», «спорядження», «зброя»)[1] — предмети для запрягання або сідлання коней та інших тварин[2].
.jpg)
Верхова і в'ючна збруяРедагувати
Така збруя призначена для верхових і в'ючних коней (ослів, мулів, верблюдів). Кінська верхова збруя складається з сідла, вуздечки і поводів. Для закріплення сідла використовують попругу, іноді також нагрудник і підхвістя. Для лякливих коней і на скачках використовують наочники.
Упряжна збруяРедагувати
Упряжна збруя або упряж, за́пряг — сукупність предметів для запрягання коней, волів, оленів, собак та інших тварин[3][4]. Запряжені коні або інші тварини називаються за́прягом чи запря́жкою[4][5] (кілька тварин разом — упряжкою)[6]. За призначенням запряги поділяють на транспортні, сільськогосподарські й виїзні.
Залежно від використовуваної упряжі запряги (способи запрягання) поділяють на:
- Голобельно-дуговий («російський»)
- Голобельно-посторонковий («англійський»)
- Посторонково-дишловий (різновид — тачанковий запряг)
- Посторонковий
- Комбінований
Див. такожРедагувати
ПриміткиРедагувати
- ↑ Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — 572 с.
- ↑ Збруя // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Упряж // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б Запряг // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Запряжка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Упряжка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.