Відкрити головне меню

Ареф'єв Костянтин Артемович

Костянтин Артемович Ареф'єв (12 (25) грудня 1915(19151225), Харків — 8 березня 1948) — активний учасник радянського партизанського руху в Україні в роки німецько-радянської війни, командир партизанського загону «За Перемогу», лейтенант, Герой Радянського Союзу.

Костянтин Артемович Ареф'єв
Konstantin Artemyevich Arefyev.jpg
Народження 12 (25) грудня 1915(1915-12-25)
Харків
Смерть 8 березня 1948(1948-03-08) (32 роки)
Київ, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Партія КПРС
Звання лейтенант
Командування партизанський загін «За Перемогу»
Війни / битви Радянсько-німецька війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоної Зірки
Ареф'єв Костянтин Артемович у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

Народився 25 грудня 1915 року в місті Харкові в сім'ї робітника. Член ВКП(б) з 1940 року. Закінчив школу і залізничний технікум.

У 19371940 роках служив у Червоній армії. Потім працював заступником начальника Київського залізничного вокзалу.

На початку німецько-радянської війни за рішенням партійних органів був залишений в тилу ворога для підпільної роботи. Але на початок вересня 1941 р. займав посаду начальника штаба київського бронепотягу «Літер А». Брав участь у невдалих спробах 37-ї армії (командувач генерал-майор А.А. Власов) в районі Баришівка - Березань - Яготин прорватися із київського оточення. Коли бронепотяг вийшов із строю, та коли війська в цілому втратили управління й розпалися на окремі бойові групи, Ареф'єв пристав до зведеної групи під керівництвом командувача армії Власова. Він згадує, що Власов намагався до останнього тримати дисципліну серед бійців та збирати кожен день поради командирів в своєму бойовому загоні, який в останні дні вересня перебував у болотах на р. Трубіж приблизно між селами Гланишів-Пристроми. На початку жовтня загін вирушив на схід з метою виходу з оточення[1].

Працював у 19411942 роках черговим по вокзалу на станції Білокоровичі, Костянтин Ареф'єв займався організацією диверсійних груп і вів агітаційну роботу серед словацьких солдатів, які охороняли станцію. У листопаді 1942 року він привів у партизанський загін С. Ф. Малікова сімох словацьких солдатів з двома кулеметами і п'ятьма гвинтівками.

 
Могила Костянтина Ареф'єва

1 січня 1943 року за наказом командування Житомирського партизанського з'єднання група партизанів, до якої входив К. А. Ареф'єв, обеззброїла охорону залізничної станції Білокоровичі, знищила станційне обладнання, захопила станковий кулемет, більше 10-і гвинтівок, 100 ручних бомб, кілька тисяч патронів і прибула в партизанський загін «За Перемогу». У лютому 1943 року К. А. Ареф'єв був призначений командиром цього загону, на чолі якого провів ряд диверсій на залізниці Мозир—Житомир[джерело?].

11 серпня 1943 Ареф'єв з групою партизанів підірвав залізничний міст через річку Іршу і розгромив охорону станції Турчинка. У ніч з 17 на 18 серпня 1943 року партизанський загін під його командуванням розгромив гарнізон противника в містечку Ушомирі, де було знищено 213 солдатів і офіцерів противника, взяті значні трофеї і запаси продовольства, боєприпасів, обмундирування та коней. У ніч на 1 вересня 1943 року партизани загону Ареф'єва підірвали залізничний міст через річку Жерев поблизу станції Ігнатпіль. У результаті цих двох операцій головна залізниця на ділянці Овруч—Коростень була виведена з ладу на 17 днів, а на залізниці Житомир—Коростень — на 39 днів[2].

У боях проти німецьких окупантів партизанський загін під командуванням К. А. Ареф'єва пустив під укіс 25 ешелонів з живою силою противника, бойовою технікою і боєприпасами, підірвав 24 залізничні і шосейних мости, розгромив вісім ворожих гарнізонів. При цьому було знищено близько 1 600 німецьких солдатів і офіцерів[джерело?].

У кінці вересня 1943 року К. А. Ареф'єв був важко поранений. Його вивезли в госпіталь на «Велику землю».

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 травня 1945 року Ареф'єву Костянтину Артемовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 7496)[3].

Помер 8 березня 1948 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка №2).

Нагороди, пам'ятьРедагувати

Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Червоної Зірки, медалями.

1982 року одну з київських вулиць названо на його честь[4].

ПриміткиРедагувати

  1. Кайнаран А. В. «Бронепоезда 41-го: Юго-Западное направление» — Житомир: Волинь, 2012—204 с. — ISBN: 978-966-690-162-3
  2. Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941—1945 гг. У 3-х томах. — К.: Политиздат. Украины. 1975 г., том другий.
  3. Ресурс «Герої країни»
  4. «Вулиці Києва, Довідник» УЕ, Київ-1995

ЛітератураРедагувати

  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987
  • Золотые Звезды Полесья. 3-е изд., Киев, 1985
  • Люди легенд. Выпуск 1. М., 1965
  • Маликов С. Ф., Прокопенко А. В. Поліська бувальщина. Київ, 1970.
  • Подвиги во имя Отчизны. — 2-е изд.,- Харьков: «Прапор», 1985.
  • Украинская ССР в Великой Отечественной войне — 1941—1945 гг. Т.2. Киев, 1975.