Анісфельд Борис Ізраїлевич

російсько-американський художник

Борис Ізраїлевич (Бер Срулевич) Анісфельд (нар.. 2 жовтня (14 жовтня) 1878, Бельці, Бессарабська губернія — пом.. 4 грудня 1973, Вотерфорд (шт. Коннектикут), США) — російський і американський художник, сценограф.

Анісфельд Борис Ізраїлевич

Народження 2 (14) жовтня 1878[1][2]
Бєльці, Бессарабська губернія, Російська імперія
Смерть 4 грудня 1973(1973-12-04)[1][3] (95 років)
  Вотерфорд
Країна  США
Навчання Одеське художнє училище
Діяльність художник
Вчитель Костанді Киріак Костянтинович
Діти Marochka Chatfield-Taylord
Роботи в колекції Художній інститут Чикаго, Смітсонівський музей американського мистецтва, Музей Ізабелли Стюарт Гарднер і Tyumen Regional Museum of Fine Artsd

CMNS: Анісфельд Борис Ізраїлевич у Вікісховищі

Біографія

ред.

Народився 1878 року в містечку Бєльці Бессарабської губернії в сім'ї керуючого маєтком Срула Рувіновича Анісфельда та його дружини Гітлі Їциківни. Батьки хотіли його бачити скрипалем.

18951900 — без особливої підготовки вступив до Одеської малювальної школи, де навчався у Геннадія Ладиженського та Киріака Костанді, яку закінчив у числі найкращих.

19011909 — як випускник Одеської школи, був без іспитів прийнятий до Петербурзької Академії мистецтв, де був визначений у клас батального живопису професора Павла Ковалевського, відомого також майстерно виконаними зображеннями коней, де пробув недовго Потім, знову ж таки недовго, навчався у майстернях Іллі Рєпіна і зрештою опинився у Дмитра Кардовського, блискучого рисувальника.

1901 — член об'єднання «Світ мистецтва», брав участь також у виставках «Союзу російських художників».

Живопис

ред.

1906 — роботи Анісфельда відбирає Сергій Дягілєв для виставки «Миру мистецтва», які прихильно приймають критики. Позитивні відгуки надходять і від метрів: Михайла Нестерова та інших.

У Парижі в рамках «Осіннього салону», де стараннями Дягілєва було влаштовано знамениту «Виставку російського мистецтва», одним із семи російських художників, обраних дійсними членами паризького Салону, став і студент Академії мистецтв Борис Анісфельд. Це почесне звання дозволяло в майбутньому раз на рік, без конкурсу, виставлятись на цьому престижному показі. Після успіху за кордоном художник стає затребуваним і вдома: Третьяковська галерея «взяла» його натюрморт «Квіти», його картини починають купувати колекціонери.

Як художник відомий також образами казкових мрій і феєрій (Східна легенда, 1905, Третьяковська галерея; Чарівне озеро, 1914, Російський музей); художник прагнув особливої, ірреальної передачі кольору.

Графіка

ред.

Співпрацював із часописами, у тому числі з «Жупелом». У видавництві «Шипшина» для листівки використовувався його сатиричний журнальний малюнок, інший його малюнок — «Садко» — вийшов на листівці «Общини Святої Євгенії».

Театральні роботи

ред.

Найбільш органічним способом самовираження стало для нього мистецтво театру. Дебютував як сценограф, оформивши спектакль «Весілля Зобеїди» за Г. фон Гофмансталем (1907, театр Віри Комісаржевської, режисер Всеволод Мейєрхольд).

1909 — працював для «Російського балету» Сергія Дягілєва, виконуючи декорації за ескізами Леона Бакста та інших майстрів.

Самостійно оформив балети:

США

ред.

1917 року Борис Анісфельд отримав запрошення Бруклінського музею Нью-Йоркз з пропозицією влаштувати виставку, і восени 1917 року, незадовго до жовтневих подій, отримавши дозвіл комісаріату Академії мистецтв, сімейство Анісфельдів виїхало через Сибір і Далекий Схід до Японії. 1918 року облаштувався у Нью-Йорку. Виставка (перша персональна виставка художника) справді відбулася у Бруклінському музеї завдяки відомому американському критику Крістіану Брінтону, великому шанувальнику російського мистецтва та творчості Анісфельда у тому числі.

Плідно співпрацював із театром «Метрополітен Опера», а з 1921 року — і з Чиказькою оперою, оформляє безліч вистав, балетів, опер тощо. Але світ змінюється, і «алхіміку кольору» вже неможливо підлаштовуватись під модний «конструктивізм» — і 1928 року «Метрополітен-опера» відкидає його прикраси до балету «Турандот». Роман із театром закінчено назавжди, і художник, переїхавши до Чикаго, аж до 1957 року викладав у місцевому Художньому інституті. Він також активно працював як станковий живописець, створюючи полотна в дусі декоративного ліричного експресіонізму, у 1940–1950 — х роках виконав серію картин на євангельську тематику.

Помер Борис Анісфельд у Вотерфорді (штат Коннектикут) 4 грудня 1973 року.

Галерея

ред.

Бібліографія

ред.
  • Агафонов Е [Архівовано 25 січня 2022 у Wayback Machine.]. Коненков, Анисфельд, Сорин, Фешин и я в Америке; Ван Розен Роберт. Русские художники в Америке: (Итоги за 25 лет) // Новое русское слово.— Нью-Йорк, 1935.— 14 апреля (№ 8111).— С. 22.
  • Анненков Ю. Значение русских художников в искусстве сценического оформления спектаклей балета, оперы и драмы // Новое русское слово.— Нью-Йорк, 1967.— 28 мая (№ 19802).— С. 18: ил.
  • Бенуа А. Художественные письма // Речь. 1912. № 4.
  • Боулт Дж. Э. Художники русского театра. 1880—1930. Собрание Никиты и Нины Лобановых-Ростовских. М., 1994. С. 22. ISBN 5-210-00232-2
  • Воинов Вс. Б. И. Анисфельд // Новая студия.— 1912.— № 3 (21 сентября).— С. 17—18.
  • Выставка Бориса Анисфельда в Чикаго // Новое русское слово.— Нью-Йорк, 1958.— 22 июня (№ 16430).— С. 3 (Хроника).
  • Грабарь И. Письма. М., 1977. Т. 2. С.116.
  • Давыдова М. В. Очерки истории русского театрально-декорационного искусства. М., 1974. С. 151.
  • Дягилев С. Письмо в редакцию: [В связи с избранием Б. Анисфельда действительным членом Парижского Салона] // Новое время.— 1909.— 3 (16) ноября (№ 12086).— С. 5.
  • Завалишин Вяч. «Декоративный идеализм Бориса Анисфельда»: [Выставка в галерее «Винсент Астор» при библиотеке-музее сценического искусства в Линкольнском центре искусств] // Новое русское слово.— Нью-Йорк, 1968.— 17 апреля (№ 20127).— С. 3. Поправки к статье см.: Завалишин Вяч. Письмо в редакцию // Новое русское слово.— Нью-Йорк, 1968.— 23 апреля (№ 20133).— С. 4.
  • Завалишин Вяч. Памяти Бориса Анисфельда // Новое русское слово.— Нью-Йорк, 1974.— 13 января (№ 23208).— С. 4.
  • Игнатьева М. Борис Анисфельд на двух материках // Новое русское слово.— Нью-Йорк, 1996.— 30 декабря (№ 30398).— С. 18: ил.
  • Лант Ст. Чикагская мозаика // Новое русское слово.— Нью-Йорк, 1982.— 9 января (№ 25714).— С. 4; 1983.— 26 января (№ 26041).— С. 6.
  • Левинсон А. Русские художники декораторы // Столица и усадьба. СПб., 1916. № 57. С.14.
  • Нестеров М.В. Письма. М., 1965. С.175.
  • Государственный Русский музей. Живопись. Первая половина XX века. Каталог. А—В. Т.8. СПб., Palace Edition, 1997. С.28-30.
  • Самоубийство жены художника Бориса Анисфельда [Фриды Анисфельд в Чикаго] // Новое русское слово.— Нью-Йорк, 1933.— 18 мая (№ 7417).— С. 3.
  • Скончался художник Борис Анисфельд // Новое русское слово.— Нью-Йорк, 1973.— 8 декабря (№ 23173).— С. 3 (Хроника).

Примітки

ред.

Посилання

ред.