Відкрити головне меню

Пузи́цький Анті́н Олекс́ійович (*13 січня 1877 — †1945, Каліш, Польща) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Автор спогадів.

Пузицький Антін Олексійович
Антін Пузицький.jpeg
Народження 13 січня 1877(1877-01-13)
м. Ставище
Смерть 1945(1945)
Каліш
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Освіта Одеське військове училище
Звання Imperial Russian Army Col 1917 h.png Полковник (25.10.1917)
12 УНР 30-03-1920 Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий (2.8.1921)
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-радянська війна
Нагороди
Хрест Симона Петлюри
Георгіївська зброя
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня

ЖиттеписРедагувати

Походив з селян м. Ставище Таращанського повіту Київської губернії.

Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1902), служив у 5-му піхотному Калузькому полку (м. Біла). Брав участь у Російсько-японській війні.

Закінчив Офіцерську стрілецьку школу (1912), офіцерські кулеметні курси у м. Оранієнбаум.

На фронт Першої світової війни вирушив штабс-капітаном, командиром кулеметної роти. Був одним із десяти офіцерів, що вцілили після цілковитого розгрому 5-го Калузького полку під час загибелі 2-ї російської армії генерала Самсонова у Східній Прусії.

У 1915 р. — командир батальйону відновленого 5-го Калузького полку. З 1916 р. — помічник командира полку.

У листопаді 1916 р. через поганий стан здоров'я (мав на той час 5 поранень та 2 контузії) перевівся командиром батальйону до 1-го Кулеметного запасного полку. З січня 1917 р — помічник командира цього полку.

У вересні 1917 р. був призначений командиром 2-го пішого прикордонного полку.

З 25.10.1917 р. Полковник російської царської армії.

За Першу світову війну був нагороджений всіма орденами до Святої Анни II ступеня з мечами, Георгіївською зброєю.

У серпні 1917 р. зголосився до розпорядження Українського генерального військового секретаріату. У жовтні 1917 р. був призначений уповноваженим з українізації 6-го армійського корпусу (незабаром перетворений на 2-й Січовий Запорізький).

У період Гетьманату — командир 1-го полку Сірої Дивізії. В його полку провадив політико-виховну роботу відомий український поет П. Тичина.

З вояків-українців 16-ї піхотної дивізії 6-го армійського корпусу створив 4-ту Січову дивізію та 4-ту Січову артилерійську бригаду. Був начальником штабу 4-ї Січової дивізії військ Центральної Ради. З січня 1918 р. — начальник 4-ї Січової дивізії.

У березні 1918 р. у зв'язку з загальною демобілізацією, оголошеною Центральною Радою, розформував рештки дивізії у Києві.

З 12 квітня 1918 р. — помічник губернського комісара Таврії.

З 22 червня 1918 р. командир 43-го пішого Грайворонського полку Армії Української Держави.

З серпня 1918 р. — командир 1-го Сірожупанного полку Армії Української Держави.

З грудня 1918 р. — командир 1-ї бригади 1-ї Сірожупанної дивізії.

З 27 лютого 1919 р. — начальник 17-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР. 06 травня 1919 р. (фактично — раніше) був усунутий з посади начальника дивізії за співчуття Оскілківському заколоту.

26 травня 1919 р. потрапив до польського полону у Дубно. 02 жовтня 1919 р. повернувся з полону, перебував у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР.

З жовтня 1919 р. — начальник 1-ї дивізії Залізничної охорони Дієвої армії УНР (перебувала у стадії формування).

З кінця липня 1920 р. — помічник командира 2-ї збірної запасової бригади (згодом — 2-ї бригади 1-ї Кулеметної дивізії).

З 01 серпня 1920 р. — начальник штабу 7-ї запасової бригади Армії УНР.

З кінця вересня 1920 р. — командир окремого загону 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. З 04 листопада 1920 р. — заступник начальника 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР.

З червня 1921 р. — начальник 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР.

02 серпня 1921 р. підвищений до звання генерал-хорунжого Армії УНР.

Був інтернований у таборі для військовополонених в Каліші, де очолив рештки 5-ї Херсонської стрілецької дивізії.

З 1923 р. жив на еміграції у Польщі.

Опікувався товариством гімназійної молоді «Запорожець». 1927 року введений до Вищого командного складу Армії УНР.

У 1944 р. виїхав до Німеччини. Зник безвісти вночі з 30 на 31 липня 1945 р. — відстав від потягу з українськими біженцями між ст. Герсфельд та Фульда.

Помер 1945 р., похований в Каліші.

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати