Мала Антанта

Мала Антанта — альянс, сформований в 1920 і 1921 Чехословацькою республікою, Румунським королівством і Королівством сербів, хорватів і словенців з метою захисту від угорського ревізіонізму та запобігання реставрації Габсбургів.

Альянс отримав підтримку Французької республіки, яка підписала військові угоди з кожною з трьох учасниць Малої Антанти. Для Французької республіки Мала Антанта давала можливість відкриття другого фронту у випадку збройного конфлікту з Німецькою державою.

Початкові цілі альянсу з часом ставали все менш актуальними. Збройні сили Угорщини поступалися сукупною військовою потужністю трьом державам Малої Антанти. Відновлення монархії в Австрії або Угорщині також ставало з кожним роком все менш імовірним.

Також з часом серед країн-учасниць виникли розбіжності в поглядах, звідки виходить зовнішня загроза. Чехословацька республіка побоювалася нападу Третього Рейху і під керівництвом президента Едварда Бенеша пішла на зближення з Радянським Союзом. Румунське королівство розглядало СРСР як потенційну загрозу своїй національній безпеці і територіальній цілісності. Після того, як прем'єр-міністром Королівства Румунія став Александру Авереску, Румунія у своїй зовнішній політиці стала орієнтуватися на Королівство Італія та Третій Рейх. Королівство Югославія побоювалася територіальних домагань з боку фашистського Королівства Італія і стала займати пронімецьку політику з багатьох питань. Королівство Югославія і Румунське королівство увійшли в 1934 р. до складу військово-політичного союзу Балканська Антанта без участі Чехословацької республіки.

Можна припустити, що питання стабільності і непорушності кордонів на Балканах було для Королівства Югославія та Королівства Румунія важливіше, ніж національна безпека Чехословацької республіки.

Договори було підписано:

14 серпня 1920 — Чехословацька республіка та Королівство сербів, хорватів і словенців
23 квітня 1921 — Чехословацька республіка та Румунське королівство
7 червня 1921 — Королівство сербів, хорватів і словенців та Румунське королівство
16 лютого 1933 — тристоронній договір

Франція підтримувала цей альянс, підписавши договори з кожною з країн.

Загроза з боку Третього Рейху привела країни Малої Антанти до участі в політиці взаємної безпеки, яку ініціював СРСР. У 1933 році країни Малої Антанти сумісно з СРСР та Туреччиною підписали договір щодо визначення агресії. 16 травня 1935 року Чехословаччина уклала оборонний договір з СРСР та Французькою республікою.

В 1935—1939 роках посилився вплив нацистської Німеччини та Королівства Італія на Королівство Югославія та Румунське королівство. Пакт поступово почав розпадатися:

Королівство Югославія почало зближатися з про-ревізіоністськими державами (Югославсько-Болгарський договір вічної дружби від 24 січня 1937, Югославсько-Італійський договір нейтралітету 25 березня 1937).
Румунське королівство відмовилось підписати пакт взаємної допомоги у 1937 році.
Мала Антанта погодилася на угорські рівні права на озброєння.
Югославська влада принца-регента Павла тихо погодилася з аншлюсом Австрійської республіки.

Мала Антанта почала розпадатися в 1936 р. і остаточно зникла у зв'язку з припиненням існування Чехословаччини в результаті Мюнхенської угоди 29 вересня 1938 так Мала Антанта де-факто розпалась.

Джерела та література ред.

С. В. Віднянський. Мала Антанта [Архівовано 17 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 464. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.

Література ред.

Г. О. Музика. Французько-югославський договір 1927 // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
І. С. Покровська. Антанта мала // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.