Вікіпедія

Анна Тумаркін

Анна-Естер Тумаркін (Ганна Павлівна Тумаркіна, нім. Anna Ester Tumarkin; 16 лютого 1875, Дубровно, Горецький повіт, Гродненська губернія — 7 серпня 1951, Гюмліген, кантон Берн, Швейцарія) — швейцарський філософ, історик філософії, психолог російського походження; перша в Європі жінка — професор філософії (1909).

Анна Тумаркін
Анна Тумаркин
Народження 16 лютого 1875(1875-02-16)
Дубровно, Горецький повітd, Могильовська губернія, Російська імперія
Смерть 7 серпня 1951(1951-08-07) (76 років)
Гюмліген, кантон Берн, Швейцарія

слоновість
Громадянство (підданство)  Російська імперія
 Швейцарія
Ім'я при народженні Анна Павлівна Тумаркіна
Псевдонім Хана-Естер Палтіелівна Тумаркіна
Діяльність
  • професор, психологиня, учасниця Жіночого соціально-політичного союзу
    • Викладала Бернський університет
    Науковий ступінь докторський ступінь[1] і доктор габілітований
    Alma mater Бернський університет (1895)
    CMNS: Анна Тумаркін у Вікісховищі
    S:  Роботи у  Вікіджерелах

    Біографія ред.

    Анна Тумаркін народилася в заможній єврейській родині в Дубровно (тепер райцентр Дубровенського району Вітебської області Білорусії)[2]. Її батько — бессарабський купець і згодом особистий дворянин[3] Палтіел (Павло) Мойсейович Тумаркін (пом. 1906)[4] — займався оптовою торгівлею взуттям, публіцистикою на івриті і перекладами з російської мови на іврит (під ім'ям Полтіел Іосеф Тумаркін). Один з перших перекладачів сучасної американської літератури на іврит (за допомогою російської мови[5]). Серед його перекладів — «Шенат хаАлпаим: хаАтака мо-ат хаПрофессор Белламі» О. Сініна (1898).[6] Палтіел Тумаркін і його дружина Софія Герценштейн походили з Дубровно, але вже в ранньому дитинстві їхня дочка Хана-Естер (в майбутньому Анна-Естер) зростала в Кишиневі. Тут закінчила жіночу гімназію і вчительські курси[7].

    Анна Тумаркін почала навчання в Берлінському університеті під керівництвом Вільгельма Дільтея[8]. З 1892 року жила у Швейцарії, де до того часу вже вчився її старший брат. Вступила на філософське відділення Бернського університету, де в 1895 році успішно захистила дисертацію з порівняльного аналізу філософських праць Гердера і Канта, видану в першій книзі «Бернського курсу філософії» під редакцією її наукового керівника Людвіга Штайна.

    У 1898 році Тумаркін отримала постійну позицію приват-доцента (Privatdozentin) в Бернському університеті і таким чином стала першою в Швейцарії і в Європі жінкою — викладачем філософії[9][10]. У 1906 році отримала звання титулярного професора (Honorarprofessorin), а в 1909 році — екстраординарного професора (Professorin Extraordinaria) там само[11]. Викладала естетику та історію філософії в Бернському університеті до 1943 року. З 1921 року ділила квартиру з лікарем Ідою Гоф (1880—1952) в будинку № 44 по Hallwylstrasse; разом з В. З. Гоф в 1925 і 1937 роках відвідувала родичів у Бессарабії, що стала румунською.[12] Через кілька років більшість Тумаркіних, що залишилися в місті, були депортовані і страчені.

    Анна Тумаркін — автор ряду монографічних праць з філософії, теоретичної психології, естетики та культурології, історичного аналізу робіт Спінози, Гердера і Канта, в тому числі «Гердер і Кант» (1896), «До опису Юстина Кернера», 1898), «Асоціативний принцип в історії естетики» (1899), «Гра здібностей у Канта» (1905), «До трансцендентального методу кантової естетики» (1906), «Естетичний ідеал і етична норма» (1907), «Критична проблема в прекритичних працях Канта» (1908), «Кантове вчення про речі-в-собі» (1909), «Поезія і світогляд» (1919), «Романтичний світогляд» (1920), «Яким чином можлива психологія як наука» (1921), «Пролегемони до наукової психології» (1923), «Аполлонове та Діонісове у давньогрецькій філософії» (1927), «Методи психологічного дослідження» (1929), «Естетик Йоганн Георг Зульцер» (1933), «Сутність та становлення швейцарської філософії» (1948), і цілого ряду інших. Науковий керівник філософа Генріха Барта (1890—1965)[13]. Курс лекцій Анни Тумаркін 1917—1918 року в Бернському університеті відвідав Вальтер Беньямін, який згадав про її вплив на розвиток власного світогляду в листах до Герхарда Шолема[14].

    16 лютого 2000 року — в день народження Тумаркін — одна з прилеглих до старого корпусу Бернського університету вулиць отримала назву Tumarkinweg на її честь. В Бернському університеті було організовано наукову програму ANNA, в пам'ять про філософа.

    Книги А. Тумаркін ред.

    • Herder und Kant (Гердер і Кант). A. Siebert: Берн, 1896.
    • Zur Charakteristik Justinus Kerners. Stilke: Берлін, 1898.
    • Das Associationsprinzip in der Geschichte der Aesthetik (Асоціативний принцип в історії естетики). Берлін, 1899.
    • Kants Spiel der Kräfte (Гра здібностей у Канта). Henry Kündig: Женева, 1905.
    • Bericht über die deutsche ästhetische Literatur aus den Jahren 1900—1905 (Огляд німецької естетичної літератури за роки 1900—1905). Georg Reimer: Берлін, 1905.
    • Zur transcendentalen Methode der Kantischen Ästhetik (До трансцендентального методу Кантової естетики). Reuther & Reichard: Берлін, 1906.
    • Ästhetisches Ideal und ethische Norm (Естетичний ідеал і етична норма). F. Enke: Штутгарт, 1907.
    • Baruch Spinoza: acht Vorlesungen gehalten an der Universität Bern. Quelle & Meyer: Лейпциг, 1908.
    • Das kritische Problem in den vorkritischen Werken Kants. C. Winter: Гайдельберг, 1908.
    • Erich Becher: Der Begriff des Attributes bei Spinoza in seiner Entwickelung und seinen Beziehungen zu den Begriffen der Substanz und des Modus. E. Anton: Берн, 1909.
    • Kants Lehre vom Ding an sich. Georg Reimer: Берлін, 1909.
    • Bericht über die deutsche ästhetische Literatur aus den Jahren 1905—1909. Georg Reimer: Берлін, 1910.
    • Wilhelm Dilthey. L. Simion Nf.: Берлін, 1912.
    • Zu Spinozas Attributenlehre. Georg Reimer: Берлін, 1916.
    • Dichtung und Weltanschauung (Поезія і світогляд). J. C. B. Mohr: Тюбінген, 1919.
    • Die romantische l'eltanschauung (Романтичний світогляд). P. Haupt: Берн, 1920.
    • Wie ist Psychologie als Wissenschaft möglich (Яким чином можлива психологія як наука). Reuther & Reichard: Берлін, 1921.
    • Prolegomena zu einer wissenschaftlichen Psychologie (Пролегемони до наукової психології). F. Meiner: Лейпциг, 1923.
    • Die Idealität der ästhetischen Gefühle. R. Voigtländer: Лейпциг, 1925.
    • Die Einheit des Platonischen «Phädrus». B. G. Teubner: Берлін, 1925.
    • Der Unsterblichkeitsgedanke in Platos «Phädon». J. D. Sauerländer: Франкфурт-на-Майні, 1926.
    • Das Apollinische und das Dionysische in der griechischen Philosophie (Аполлонове й Діонісове в давньогрецькій філософії). B. G. Teubner: Лейпциг, 1927.
    • Eindrücke der Hellasreise 1927. Orell Füssli: Лейпциг, 1928.
    • Verzeichis der Publiktionen von Schweizerfrauen. Bern-Bümpliz, Buch- und Kunstdruckerei Benteli A.-G.: Берн, 1928.
    • Ein Blick in das Geistesleben der Schweizer Frauen einst und jetzt. F. Pochon-Jent: Берн, 1928.
    • Die Methoden der psychologischen Forschung (Методи психологічного дослідження). B.G. Teubner: Лейпциг, 1929.
    • Die Überwindung der Mimesislehre in der Kunsttheorie des XVIII Jahrhunderts. Verlag von J.C.B. Mohr (P. Siebeck): Тюбінген, 1930.
    • Der ästhetiker Johann Georg Sulzer (Естетик Йоганн Георг Зульцер). Verlag Huber & Aktiengesellschaft: Фрауенфельд, 1933.
    • Ein Versuch Diltheys Leben aus ihm selbst zu verstehen. Helbing & Lichtenhahn: Базель, 1934.
    • Wesen und Werden der schweizerischen Philosophie: Allgemeine Richtung der Philosophie der Schweiz, Philosophisches Denken in der Geschichte, Naturrecht, Erziehungslehre (Сутність і становлення швейцарської філософії). Verlag Huber & Aktiengesellschaft: Фрауенфельд, 1948.

    Примітки ред.

    1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #11743843X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
    2. ↑ Деякі джерела вказують місцем її народження Кишинів — ймовірно, помилково (напр., тут [Архівовано 22 лютого 2019 у Wayback Machine.]).
    3. ↑ Lilia Zabolotnaia. Destinul unei familii. Câteva crâmpeie din istoria dinastiei Tumarkin. Tyragetia, 2002, 11 (стр. 193: о даровании личного дворянства купцу П. М. Тумаркину).
    4. ↑ У списках виборців у Державну Думу за 1906 і 1907 роки ім'я записане як «Полтиел Моисеев Тумаркин»; по батькові синів Мойсея (Мовші) і Лазаря почергово «Полтиелев» і «Павлов».
    5. ↑ S. Ilan Troen. The Discovery of America in the Israeli University: Historical, Cultural, and Methodological Perspectives. Journal of American History, 81(1): 164—182, 1994.
    6. ↑ «Шенат хаАлпаим» у перекладі П. Й. Тумаркина [недоступне посилання]
    7. ↑ В мире закрытых дверей. Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 17 травня 2018.
    8. ↑ Anna Tumarkin, «Wilhelm Dilthey». Archiv für Geschichte der Philosophie 25:143—153, 1912.
    9. ↑ Lehre und Forschung in Gender Studies an der Universität Bern [недоступне посилання]
    10. ↑ Історія Бернського університету (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 лютого 2015. Процитовано 17 травня 2018.
    11. ↑ Die Pionierinnen der Universität Bern [недоступне посилання — історія]
    12. ↑ Ida Hof und Anna Tumarkin [недоступне посилання]
    13. ↑ Heinrich Barth. Архів оригіналу за 4 травня 2018. Процитовано 17 травня 2018.
    14. ↑ Про вплив А. Тумаркін на В. Беньяміна [недоступне посилання]
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Анна_Тумаркін&oldid=40255942