Ангельберга (імператриця Заходу)

Ангельберга (фр. Engelberge; бл. 830 — між 896 і 901) — королева Італії та імператриця Заходу, дружина Людовика II Молодого, імператора Заходу та короля Італії.

Ангельберга
Armoiries Saint-Empire monocéphale.svg
 
Народження: 9 століття
Смерть: не раніше 896 і не пізніше 901
Поховання: St. Emmeram's Abbeyd
Релігія: Католицька церква
Рід: Supponidsd
Батько: Адельчіс I Сполетський
Шлюб: Людовик II[1]
Діти: Ірменгарда Італійська[2] і Giselad[3]

ПоходженняРедагувати

Походження Ангельберги в первинних історичних джерелах не вказується. Однак існують непрямі дані, які дозволяють висувати історичні гіпотези щодо реконструювання її походження. Це кілька грамот королів з династії Каролінгів:

  • грамота імператора Карла III Толстого, в якій Ангельберга названа сестрою (лат. soror);
  • інша грамота імператора Карла III Толстого, в якій дочка Ангельбергі, Ірменгарда, названа племінницею (лат. nepotis);
  • грамота Карломана, короля Баварії, брата Карла III, в якій Ангельберга названа сестрою;
  • грамота імператора Людовика II Молодого, чоловіка Ангельберги, в якій його архіканцлер Суппо III названий двоюрідним братом (лат. consobrinus) Ангельберги.

На підставі цих мізерних даних було запропоновано кілька гіпотез. Складність полягає в тому, що латинські слова soror, nepotis і consobrinus допускають досить широке тлумачення.

  • Італійські автори припускають, що визначення soror позначає духовну спорідненість. В результаті була висунута гіпотеза, що Людовик II Німецький, батько Карломана і Карла III, був хрещеним батьком Ангельберги[4].
  • Моріс Шом перевів soror як невістка і припустив, що Ангельберга була сестрою Ріхарди, дружини Карла III, і, відповідно, дочкою Ерхангера I, пфальцграфа Швабії і Ельзасу, представника будинку Ахалольфінгів[5]. (Щоправда, стаття Карл III називає Ріхарду донькою Ерхарда, графа Нордгау).
  • Виходячи з грамоти Людовика II, що вказує на спорідненість з Суппонідами, а також з повідомлення Ж. дю Буше в тексті 1646 року, де йдеться, що Ангельберга була дочкою герцога Сполето[6], Едуард Главичка припустив, що Ангельберга була дочкою Адельчіза I, герцога Сполето і графа Парми в 835 році[7].
  • Ще одну гіпотезу запропонував французький історик Жан-Ноель Матьє. Він звернув увагу на те, що, починаючи з дітей Ірменгарди, дочки Ангельберги, в роду з'являється ім'я Вілла/Гілла (лат. Willa/Guille). Матьє припустив, що ці жіночі імена є похідними від Гійом (Гільом, Вільгельм) і свідчать про спорідненість із знатним родом Гільємідів. Матьє перевів soror з грамот Карломана і Карла III як сестра і припустив, що Ангельберга була їхнью єдиноутробною сестрою, дочкою Емми Баварської, яка вийшла заміж за Людовика Німецького у 827 році . Якщо ця гіпотеза слушна, то перший чоловік Емми мав належати до роду Гільємідів і померти незадовго до 827 року. Матьє запропонував ідентифікувати батька Ангельберги як графа Отена Тьєррі III, сина графа Тулузи Гільома Желонського. У пошуках пояснення спорідненості з Суппонідами Матьє припустив, що з цього роду походила Кунігунда, перша дружина Гільома Желонського. Суппоніди також перебували у родинних стосунках з королем Італії Бернаром, дружина якого, Кунігунда, можливо, була онукою Гільома Желонського. Однак головною проблемою цієї гіпотези є те, що Отен Тьєррі III традиційно вважається сином Гільома Желонського від другого шлюбу, і тоді Ірменгарда не могла бути родичкою Суппонідів.

ЖиттєписРедагувати

Ангельбергу близько 852 року видали заміж за Людовика II Молодого, який у той час був співправителем свого батька, імператора Лотара I. Єдиновладним правителем Людовик став лише в 855 році.

Ангельберга за життя чоловіка згадується в історичних джерелах дуже рідко. У серпні 871 року вона супроводжувала Людовика в поході в князівство Беневенто, під час якого князь Адельчіз захопив в полон Людовика і Ангельбергу. Вони провели в ув'язненні місяць і були звільнені за посередництвом єпископа Беневенто Айо[8].

Людовик II помер 12 квітня 875 року, після чого Ангельберга пішла в абатство Сен-Совер в Брешії. Після того, як зять Ангельберги, Бозон В'єннський, 879 року проголосив себе королем Бургундії, Карл III Товстий, що став на той час королем Італії, запідозрив Ангельбергу в підтримці зятя і відправив її в 880 році в жіночий монастир в Алеманнії. Але після поразки Бозона вона в жовтні 882 року з дозволу Карла повернулася до Італії. Після смерті Бозона в 887 році Ангельберга давала раду спадкоємству свого малолітнього онука, Людовіка III, Ніжньобургундському королівству. 896 року була абатисою монастиря Сан-Сісто у П'яченці, після чого згадки про неї зникають. Ймовірно, Ангельберга померла не пізніше 901 року[9].

Чоловік: з 851 / 852 Людовик II Молодий (825 — 12 серпня 875), король Італії (Людовик I) з 844 року, імператор Заходу з 850 року.

Діти:

ЛітератураРедагувати

  • Mathieu, Jean-Noël. Recherche sur les origines de deux princesses du IXe siècle: la reine Guille de Bourgogne et l'impératrice Engelberge // Settipani C.; Keats-Rohan, Katharine S. B. Onomastique et Parenté dans l'Occident médiéval. — Oxford: Linacre College, Unit for Prosopographical Research, 2000. — ISBN 1-900934-01-9.
  • Riché Pierre. Les carolingiens, une famille qui fit l'Europe. — Paris: Hachette Littératures, 1983 (1997). — 490 p. — ISBN 2-01-278851-3.
  • Settipani C. La préhistoire des Capétiens: 481—987 / éd. Patrick van Kerrebrouck. — Villeneuve d'Ascq, 1993. — 543 p. — (Nouvelle histoire généalogique de l'auguste maison de France, vol. 1). — ISBN 2-9501509-3-4.

ПриміткиРедагувати

  1. Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et RobertiensVilleneuve-d'Ascq: 1993. — P. 267–269. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  2. Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et RobertiensVilleneuve-d'Ascq: 1993. — P. 269–270. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  3. Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et RobertiensVilleneuve-d'Ascq: 1993. — P. 269. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  4. Pochettino G,. L'impératrice Angelberge // Archivio storico lombardo. — 1921. — P. 117.
  5. Chaume Maurice. Origines du duché de Bourgogne, vol. I. — 1925. — P. 301, note 3.
  6. «Sa femme Angelberge se rendit religieuse Pavie. Elle estoit fille du duc de Spolète.» (J. du Bouchet,. La véritable origine de la seconde et la troisième lignée de la maison de France. — Paris, 1646. — P. 14.)
  7. Hlawitschka Eduard. Franken, Alemannen, Bayern und Burgunder in Oberitalien (774—962). — Fribourg, 1960. — P. 271—273.
  8. Kreutz B. M. Before the Normans. Southern Italy in the Ninth and Tenth Centuries. — Philadelphia, 1996. — С. 46—47.
  9. Foundation for Medieval Genealogy

ПосиланняРедагувати