Відкрити головне меню

Анато́лій Бори́сович Чуба́йс (рос. Анатолий Борисович Чубайс; *16 червня 1955, Борисов, Білорусь) — російський політик і державний діяч, в 1991-1998 займав різні керівні посаді в уряді РФ; ідеолог і провідник російських ліберальних економічних реформ і зокрема так званої «ваучерної приватизації». Згодом голова державної енергетичної монополії Єдині Енергетичні Системи Росії (РАО «ЄЕС Росії»). Нині очолює державну корпорацію Роснано. За результатами розслідувань Фонду боротьби з корупцією, Чубайс є мегакорупціонером.

Чубайс Анатолій Борисович
Anatoly Chubais 2017.jpg
Народився 16 червня 1955(1955-06-16) (64 роки)
Борисов, Мінська область, Білоруська РСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність політик, економіст, бізнесмен
Alma mater Московський енергетичний інститут[d] і Санкт-Петербурзький інженерно-економічний університет[d]
Науковий ступінь кандидат економічних наук
Володіє мовами російська
Посада Заступник голови Уряду Росії[d], депутат Державної Думи РФ[d] і перший заступник Голови Уряду Російської Федерації[d]
Партія Союз правих сил, КПРС, Демократичний вибір Росії[d] і Праве діло[d]
Брати, сестри  • Чубайс Ігор Борисович
У шлюбі з Dunya Smirnova[d]
Автограф Signature of Anatoly Chubais.png
Нагороди
орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня Russian Federation Presidential Certificate of Honour
Сторінка в Інтернеті chubais.ru

БіографіяРедагувати

Анатолій Чубайс народився 16 червня 1955 року в місті Борисові в Білорусі, в сім'ї військового. У 1962 році пішов до школи (№ 38 в Одесі) Потім вчився у львівській школі № 6. В п'ятий класс пішов 1967 року вже у Ленінграді, у 188 школу. У 1977 році закінчив Ленінградський інженерно-економічний інститут ім. Пальміро Тольятті (ЛІЕІ). Після закінчення інституту працював інженером, а після захисту кандидатської дисертації на тему «Дослідження і розробка методів планування вдосконалення управління у галузевих науково‑технічних організаціях» в 1983 році отримав посаду доцента в ЛІЕІ. Під час роботи в інституті Чубайс керував неформальним осередком «молодих економістів», який був створений групою випускників економічних вузів міста. У 1987 році Чубайс став одним з творців політичного клубу «Перебудова», метою якого було «просування демократичних цінностей в широкі маси інтелігенції».

Публічна політична кар'єра Чубайса почалася в 1990 році з призначення його заступником голови виконкому Ленсовєта і головним економічним радником мера Ленінграда Анатолія Собчака. Два роки по тому Анатолій Чубайс стає політиком федерального масштабу: 1 червня 1992 року указом президента Росії Бориса Єльцина він був призначений першим заступником голови Уряду Росії з питань економічної і фінансової політики. У листопаді того ж року Чубайс став головою Державного комітету Російської Федерації з управлінню державним майном. За 1992 рік Держкоммайном під керівництвом Чубайса була розроблена програма приватизації і здійснена її технічна підготовка.

У грудні 1993 року Анатолій Чубайс вибраний депутатом Державної Думи від виборчого об'єднання «Вибір Росії». Проте через рік він залишив Думу і зайняв пост першого заступника прем'єр-міністра з питань економічної і фінансової політики в уряді Віктора Черномирдіна. З квітня 1995 по лютий 1996 року Чубайс представляв Росію в міжнародних організаціях. 16 лютого 1996 року подав заяву про відставку, і того ж дня указом президента був звільнений з посади першого віце-прем'єра у зв'язку з переходом на іншу роботу. Відразу після відставки Чубайс створив фонд «Громадянське суспільство», на основі якого почала роботу аналітична група передвиборного штабу Бориса Єльцина. Під керівництвом Чубайса аналітична група зіграла ключову роль в організації кампанії суспільної підтримки Єльцина на виборах його президентом Росії на другий термін.

Після переобрання Єльцина Анатолій Чубайс 15 липня 1996 року указом президента РФ був призначений керівником адміністрації президента РФ. У березні 1997 року, він був новопризначений першим заступником голови Уряду і одночасно міністром фінансів РФ. У тому ж році журнал Euromoney визнав Чубайса найкращим міністром фінансів 1997 року.

Після виходу з уряду Чубайс 4 квітня 1998 року зайняв крісло в Раді директорів компанії РАО «ЄЕС Росії», а 30 квітня 1998 року став головою правління цієї компанії. З 14 липня 2000 року — президент Електроенергетичної ради СНД; переобирався на цей пост в 2001–2007 роках.

У грудні 1998 року Чубайс увійшов до складу коаліції «Праве діло» і був вибраний до складу координаційного комітету оргкомітету коаліції. З 20 травня 2000 року — співголова Координаційної ради Загальноросійської політичної організації «Союз правих сил», з 26 травня 2001 року — співголова федеральної політичної ради партії СПС, 24 січня 2004 року подав у відставку з посади співголови СПС, вибраний у федеральну політичну раду партії.

ВАТ РАО «ЕЕС Росії» 1 липня 2008 року припинило існування як юридична особа, відповідний запис внесений до єдиного державного реєстру юридичних осіб. Після розформування енергохолдингу Анатолій Чубайс пішов у відставку з посади керівника РАО «ЄЕС Росії».

22 вересня 2008 року російський президент Дмитро Медведєв підписав указ про звільнення Леоніда Меламеда з посади генерального директора державної корпорації «Російська корпорація нанотехнологій» (працюватиме під «брендом» РОСНАНО) і призначив новим генеральним директором корпорації Анатолія Чубайса.

Член Більдерберзького клубу[1].

Всі люди, що працювали під керівництвом Анатолія Чубайса, відзначають його унікальні організаторські здібності, суміщені з жорстким методом адміністрування. За невиконання питає жорстко, за спробу обдурити звільняє.

Мало хто з російських політиків і державних діячів новітнього часу може порівнятися з Чубайсом по постійності присутності в політиці на помітних ролях; з листопада 1991 року він з дуже невеликими перервами займає різні ключові пости в державі, входить в керівництво впливових партій і громадських організацій. Разом з тим Чубайс — один з найнепопулярніших політиків Росії; за офіцера, що балотувався в Державну думу, звинуваченого в організації замаху на Чубайса (і більш нічим не відомого), проголосувало 29% виборців (44 тисячі чоловік) в одному з виборчих округів Москви.

Чубайс не любить розповідати про своє особисте життя, але відомо, що друга дружина Анатолія Борисовича — інженер-економіст, працює на громадських засадах в російському товаристві «Хоспіс» ‑ лікарні для хворих, що страждають важкими невиліковними захворюваннями. Від першої дружини у Чубайса є син і дочка.

Один з найпопулярніших героїв російських анекдотів 1990-х років.[2]

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати