Відкрити головне меню

Анастас (Дмитрієв, Черкес; роки народження та смерті невідомі) — діяч доби Руїни, один із керівників оборони Ладижина під час турецького наступу на Поділля 1674 року.

Анастас був греком за походженням. Прозивався він ще Черкесом, що може свідчити про його зв'язки з Північним Кавказом. Займався торгівлею, осів у містечку Лисянка (тепер Черкаської області). Після взяття Лисянки російськими військами у березні 1672 перейшов від гетьмана П. Дорошенка на бік гетьмана І. Самойловича, певний час перебував у Переяславі.

В умовах антитурецького альянсу Росії та Польщі дістав дозвіл на формування у Подністров'ї загону добровольців для протидії туркам, а сам був призначений його ротмістром. Воював на Поділлі, згодом вернувся на Лівобережну Україну, об'єднався з полковником А. Мурашком і знову рушив на подільський кордон. Відзначився у боях під Баром, Стіною, Каншицею, Тульчином, розгромив турецький загін під селом Тиманівкою.

Потім зробив рейд до Молдови, захопив під Цецорою 18 турецьких «язиків» і прибув до Ладижина — центра підпорядкованого Польщі козацтва. Тут разом з полковниками А.Мурашком і В. Сербином очолив оборону міста, яке обложила турецька армія. Більше десяти днів тримався український гарнізон разом з міщаними стримував турецькі штурми, знищивши майже 20 тис. ворогів. 19 серпня 1674 Ладижин впав і був спалений ворогом. Анастас зумів вибратися на волю, але його полонив якийсь українець-потурнак і продав як бранця молдовському господареві Г. Дуці. Згодом Анастас потрапив до Волощини, де за його волю внесли викуп грецькі купці. Через землі Угорщини та Польщі Анастас дістався Львова, потім — Вінниці, Білої Церкви та Києва. У січні 1675 російський цар Олексій Михайлович звелів йому прибути до Москви. Подальша доля Анастас невідома.[1]

ПриміткиРедагувати

  1. Українське козацтво Мала енциклопедія (Українська). Київ: Генеза. 2002. с. 14,15. ISBN 966-504-244-6 Перевірте значення |isbn= (довідка). 

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Мицик Ю. Грек Анастас — оборонець Ладижина. В кн.: Історичний календар’ 99. К., 1998.