Амалія Саксонська (1794—1870)

Амалія Саксонська (нім. Amalie von Sachsen), повне ім'я Марія Амалія Фредеріка Августа Кароліна Людовіка Йозефа Алоїзія Анна Непомуцена Філіпіна Вінцентія Франциска де Паула Франциска де Шанталь Саксонська, нім. Maria Amalia Friederike Augusta Karolina Ludovica Josepha Aloysia Anna Nepomucena Philippina Vincentia Franziska de Paula Franziska de Chantal, Prinzessin von Sachsen), (нар. 10 серпня 1794, Дрезден — 18 вересня 1870, Пільниц) — саксонська принцеса з династії Веттінів, донька принца Саксонії Максиміліана та пармської принцеси Кароліни. Композиторка та драматургиня. Писала під псевдонімами Амалія Гайтер, А. Гайтер, Амалія Сирена, А. Сирена у жанрах опери, ікосу та кантати, а також п'єси. Була таємно одружена з Франциском де Мередонком, мала сина.[1]

Амалія Саксонська
нім. Amalie von Sachsen
Зображення
Гравюра із зображенням принцеси Амалії роботи Дж. Аксманна за Ф. Реншом, близько 1825 року
Основна інформація
Повне ім'я Марія Амалія Фредеріка Августа Кароліна Людовіка Йозефа Алоїзія Анна Непомуцена Філіпіна Вінцентія Франциска де Паула Франциска де Шанталь
Дата народження 10 серпня 1794(1794-08-10)
Місце народження Дрезден, курфюрство Саксонія, Священна Римська імперія
Дата смерті 18 вересня 1870(1870-09-18) (76 років)
Місце смерті Пільниц під Дрезденом, королівство Саксонія
Поховання Дрезденський собор
Громадянство Королівство Саксонія
Національність німкеня
Професія композиторка, драматургиня
Освіта уроки у Й. Шустера, Ф. А. Шуберта, Й. А. Мікша, В. Растреллі, К. М. фон Вебера
Інструменти клавесин
Жанр опера, ікос, кантата
Псевдоніми Амалія Гайтер, А. Гайтер, Амалія Сирена, А. Сирена
Нагороди Орден королеви Марії Луїзи
CMNS: Файли у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Амалія з'явилась на світ 10 серпня 1794 року в Дрездені. Стала первістком в родині принца Максиміліана Саксонського та його першої дружини Кароліни Пармської, народившись за два роки після їхнього весілля. Згодом у неї з'явилося шестеро молодших братів та сестер. Курфюрстом країни в цей час був її дядько Фрідріх Август.

Мешкало сімейство у Дрездені. Літньою резиденцією був замок Пільниц. Шлюб батьків змальовували як гармонійний. Втім, коли Амалії було 9 років, її матір пішла з життя. Тривалий час батько не брав нового шлюбу, доки всі його діти не створили власні сім'ї. Діти принца стали першими у Дрездені, кого прищепили від віспи. Про вдале щеплення досі нагадує павільйон коло замку Пільниц.[2]

Амалія надалі виховувалась у тітки Марії Терезії та дядька Антона Саксонського. Отримала добру освіту та описувалася як інтелектуальна та допитлива дівчина. Перші уроки музики їй давав придворний капельмейстер Йозеф Шустер. Рано почала писати мизику власноруч, з підліткового віку створювала п'єси.

У 1806 році курфюрство за підтримки Франції було перетворене на королівство. Священна Римська імперія перестала існувати. Амалія в той час кілька разів зустрічалася з Наполеоном і не приховувала негативного ставлення до нього.[3] Після наполеонівської окупації, родині погрожували, тому принцеса із прийомною родиною у 18131815 роках мешкала в Празі через можливу небезпеку. Там вона продовжувала пильно слідкувати за виходом нових опер, кантат та невеликих вокальних творів. Після повернення відбулася прем'єра її опери «Una Donna», яку Амалія написала у 16 років. Вистава відбулася у 1816 році в невеликому театрі на терасі Брюля за участі музикантів Дрезденського придворного оркестру. Музичні твори дівчина писала під псевдонімом Амалія Сирена.

У 1817 році принцеса завершила своє навчання вокалу уроками у дрезденських співаків Вінченцо Растреллі та Йоганна Алоїза Мікша. У тому ж році була поставлена її перша драма «Abentheurer von Thornburg» у придворному театрі Дрездена із анонімним авторством. П'єса була розкритикована і більше відповідні твори Амалії не ставилися для публіки аж до смерті короля Фрідріха Августа. Тоді ж принцеса взяла таємний шлюб із Франциском де Мередонком та народила сина Йоганнеса.

У 1824—1825 роках брала уроки композиції у Карла Марії фон Вебера, який вважав твори Амалії Сирени та її гру на клавесині надзвичайно талановитими. Також у 1820-х роках подорожувала Європою: відвідувала Італію (1819, 1829), Іспанію (1825), часто зупинялася у Відні.[4]

Принцеса створила в цілому дванадцять опер, для яких вона також написала італійські лібрето. Деякі з них були опубліковані під псевдонімом А. Серена. Крім того, вона писала камерну та церковну музику. Її твори, за кількома винятками, не грали в громадських місцях, але були відомими у приватних колах королівської сім'ї. Всі опери принцеси виконувалися Дрезденським придворним оркестром, що був найбільш шанованим в той час у Європі. Концертним майданчиком часто слугувала резиденція Пільниц.

Також активно займалася драматургією. Під псевдонімами A. Heiter та Amalie Heiter були поставлені її роботи «День коронації» та «Месру, король Бактріани»[5] як приватні спектаклі для королівської родини. У 1827 році «Месру, король Бактріани» почав ставитися для публіки, а у 1833 році принцеса анонімно відправила свою комедію «Брехня та правда» до Берлінського придворного театру, де та була успішно виконана й відразу зробила авторку відомою комедійною письменницею. Між 1834 і 1845 роками по всій Німеччині з великим успіхом йшли близько 30 її творів. Багато творів Амалії стали репертуарними п'єсами, які виставлялися на німецьких сценах і після її смерті. Багато її комедій були перекладені на французьку, угорську, російську та італійську мови.

Незважаючи на великий успіх, принцеса жила надзвичайно скромно. Доходи від п'єс часто жертвувала на благодійність. Так, вона подарувала 80000 талерів на будівництво Дрезденської опери. Вела усамітнений спосіб життя, працюючи над своїми творами. Товаришувала з письменником Карлом Ґотфрідом Теодором Вінклером, відомим під псевдонімом Теодор Гель, якому довіряла редагувати свої твори. Добре ладнала зі своїм братом Йоганном, який займався перекладацькою діяльністю.

У 1851 році захворіла на катаракту, а за два роки осліпла через невдалу операцію. Втім, після повторної операції у 1855 році зір в одному оці було частково відновлено.

Померла 18 вересня 1870 року в Пільниці, у переддень початку облоги Парижа в ході франко-прусської війни. Була похована у Великій крипті придворної церкви Дрездена.[6] На старому католицькому цвинтарі Дрездена, поблизу каплиці, було встановлено меморіальний хрест на її честь.[7]

Менш ніж за п'ять місяців після її смерті, було проголошено створення Німецької імперії.

НагородиРедагувати

Орден королеви Марії Луїзи № 89 (Іспанія) (7 січня 1799).[8]

ГенеалогіяРедагувати

Август III Фрідріх
 
 
Марія Жозефа Австрійська
 
 
Карл VII
 
 
Марія Амалія Австрійська
 
 
Філіп I
 
 
Луїза Єлизавета Французька
 
 
Франц I
 
 
Марія Терезія
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фрідріх Крістіан Саксонський
 
 
 
 
 
 
Марія Антонія Баварська
 
 
 
 
 
 
Фердинанд I
 
 
 
 
 
 
Марія Амалія Австрійська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Максиміліан Саксонський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Кароліна Пармська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Амалія
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПриміткиРедагувати

  1. Women in World History: A Biographical Encyclopedia. Vol. 1. Woodbridge, CT: Yorkin, 1999: 254–255.
  2. Коротка біографія Амалії Саксонської [1] (нім.)
  3. Стаття у «The New York Times» [2] (англ.)
  4. Walter Kunze: Amalie Marie Friederike Auguste. In: Neue Deutsche Biographie. Band 1, Duncker & Humblot, Berlin 1953, ISBN 3-428-00182-6, стор. 239 [3] (нім.)
  5. K. Goedeke: Amalie, Marie Fr. Aug. In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 1, Duncker & Humblot, Leipzig 1875, с. 385 [4] (нім.)
  6. Придворна церква Дрездена [5] Архівовано 15 жовтень 2017 у Wayback Machine. (англ.)
  7. Старий католицький цвинтар Дрездена [6] Архівовано 29 січень 2019 у Wayback Machine. (англ.)
  8. Профіль на Geneall.net [7] (нім.)

ЛітератураРедагувати

  • Otto Schmid: Fürstliche Komponisten aus dem sächsischen Königshause. Beyer, Langensalza 1910.
  • Christian Ponader: Prinzessin Amalie von Sachsen. Ein Beitrag zur Geschichte des bürgerlichen Dramas. Diss. Würzburg 1922.
  • Friedrich Kummer (Hrsg.): Dresden und seine Theaterwelt. Heimatwerk Sachsen, Dresden 1938.
  • Susanne Kord: Ein Blick hinter die Kulissen. Deutschsprachige Dramatikerinnen im 18. und 19. Jahrhundert. Metzler, Stuttgart 1992, стор. 243.
  • Katharina Hofmann: Eine sächsische Prinzessin in Webers Dresdner Umfeld. Weber und das Dresdner Königshaus. In: Weberiana. Heft 10, 2000, стор. 65–77.

ПосиланняРедагувати