Адольф Отто Рейнгольд Віндаус

Адольф Отто Рейнгольд Віндаус (нім. Adolf Otto Reinhold Windaus; 25 грудня 1876, Берлін — 9 червня 1959, Геттінген) — німецький біохімік і хімік-органік.

Адольф Отто Рейнгольд Віндаус
нім. Adolf Windaus
Народився	25 грудня 1876(1876-12-25) Берлін
Помер	9 червня 1959(1959-06-09) (82 роки) Геттінген
Поховання	Геттінгенське міське кладовищеd
Країна	ФРН
Діяльність	хімік, викладач університету
Alma mater	HU Berlin Фрайбурзький університет Französisches Gymnasium Berlind
Галузь	Хімія
Заклад	Геттінгенський університет
Посада	професор
Науковий керівник	Heinrich Kilianid
Вчителі	Герман Еміль Фішер
Відомі учні	Адольф Бутенандт
Аспіранти, докторанти	Адольф Бутенандт Erhard Fernholzd
Членство	Леопольдина Баварська академія наук Геттінгенська академія наук Прусська академія наук
У шлюбі з	Elisabeth Windausd
Нагороди	Adolf-von-Baeyer Gold Medald (1927) медаль Гете за мистецтво і науку (1941)
Адольф Отто Рейнгольд Віндаус у Вікісховищі

Біографія

Адольф Отто Рейнгольд Віндаус народився в Берліні. Його батько, Адольф Віндаус, походив з сім'ї текстильних фабрикантів, а мати, Маргарет (Ельстер) Віндаус, — з родини майстрів художнього промислу. Хлопчик здобув середню освіту у французькій гімназії в Берліні, де в основному вивчалася література, а науці приділялося дуже мало часу. Але Віндаус, натхненний книгами про відкриття в галузі бактеріології, зроблені Робертом Кохом і Луї Пастером, вирішив стати лікарем.

У 1895 р. Віндаус розпочав вивчення медицини в Берлінському університеті. Водночас він відвідував лекції хіміка Еміля Фішера, чий інтерес до застосування хімії у фізіології імпонував Віндаусу. Склавши в 1897 р. вступний іспит з медицини, Віндаус продовжив навчання у Фрайбурзькому університеті. Він вивчав хімію у відомого німецького науковця Генріха Кіліані й, вирішивши розлучитися з колишніми планами на медичну кар'єру, написав дисертацію з серцевих отрут дигіталісу. За цю роботу йому 1899 року був присвоєний докторський ступінь з хімії.

Відслуживши рік на військовій службі в Берліні, Віндаус повернувся до Фрайбурга, де у 1903 р. став лектором, а три роки потому — асистент-професором. 1913 року його призначили професором прикладної медичної хімії в Інсбруцькому університеті в Австрії. 1915 року Віндаус повернувся до Німеччини, обійнявши посаду професора хімії й директора лабораторії загальної хімії (нині Хімічний інститут) Геттінгенського університету, де пропрацював 29 років.

Помер вчений у віці 82 років в Геттінгені в 1959 р.

Родина

У 1915 р. Віндаус одружився з Елізабет Реса. Від цього шлюбу у них народилися два сини й донька.

Наукова діяльність

Головним напрямком досліджень, які проводив Віндаус, було встановлення зв'язку між біологічно важливими хімічними речовинами. Кіліані запропонував йому зайнятися вивченням будови холестерину. У той час мало що було відомо про структуру та функції цієї широко розповсюдженої речовини, і Віндаус вважав, що вона має бути тісно пов'язаною з іншими біологічними сполуками, відомими під назвою «стерини». Стерини — (складні органічні сполуки, які не містять азоту й складаються з чотирьох плоских кілець з різними бічними ланцюгами) — зустрічаються в різних формах клітин тварин, рослин і грибів. Найвідоміший з них, холестерин, був вперше виявлений ув жовчному камені людини. Холестерин часто пов'язують з серцевими захворюваннями й артеріосклерозом, він зустрічається у великих кількостях у клітинах мозку й корі надниркових залоз.

На початку XX ст. Генріх Віланд, вивчаючи жовчні кислоти, виділив сполуку, названу холановою кислотою. 1919 року Віндаус отримав таку ж кислоту з холестерину, довівши цим хімічну спорідненість холестерину й жовчних кислот. Залишалося незрозумілим, чи відповідає встановлена хімічна спорідненість цьому біологічному зв'язку.

У цей період своєї наукової діяльності Віндаус зацікавився вивченням вітамінів — органічних речовин, необхідних організму людини і тварин для нормального росту та забезпечення життєдіяльності.

Нагороди

1928 року вчений був відзначений Нобелівською премією з хімії «За роботи з вивчення будови стеринів і їхні зв'язки з вітамінною групою». У своїй вступній промові від імені Шведської королівської академії наук X. Г. Седербаум сказав: «У результаті терплячої й висококваліфікованої роботи Віндаусу вдалося отримати в чистому вигляді декілька дигіталіс-глюкозидів і їхніх сполук … Таким чином, було доведено, що ці серцеві отрути рослинного походження безпосередньо пов'язані, з одного боку, з холестерином і жовчними кислотами, а з іншого — з серцевою отрутою тваринного походження, буфотоксином, який з великим успіхом вивчав Генріх Віланд». Далі Седербаум підкреслив важливе значення проведених досліджень Віндаусом вітаміну D.

Віндаус отримав безліч нагород, у тому числі медаль Луї Пастера Французької академії наук (1938), медаль Гете — Інституту Гете (1941) і німецький урядовий великий орден «За заслуги» із зіркою (1956). Був почесним доктором Геттінгенського, Мюнхенського, Фрайбурзького і Ганноверського університетів, членом Геттінгенської академії наук.

Джерела

• Karl Dimroth: Das Portrait: Adolf Windaus 1876–1959. In: Chemie in unserer Zeit. 10, Nr. 6, ISSN 0009-2851, S. 175–179 (DOI:10.1002/ciuz.19760100603).
• Axel W. Bauer: Windaus, Adolf. In: Werner E. Gerabek, Bernhard D. Haage, Gundolf Keil, Wolfgang Wegner (Hrsg.): Enzyklopädie Medizingeschichte. Walter de Gruyter, Berlin/ New York 2005, ISBN 3-11-015714-4, S. 1499 f.