Герман Еміль Фішер

Ге́рман Е́міль Фі́шер — (нім. Hermann Emil Fischer; 9 жовтня 1852 — 15 липня 1919) — німецький хімік, член Берлінської Академії Наук. Написав низку наукових праць присвячених хімії фізіологічно активних речовин. Лауреат Нобелівської премії з хімії 1902 року.

Нобелівська премія з хімії (1902) Герман Еміль Фішер
нім. Hermann Emil Fischer
Hermann Emil Fischer c1895.jpg
Народився 9 жовтня 1852(1852-10-09)[1][2][…]
Ойскірхен, Кельн, Рейнська провінція, Королівство Пруссія[4]
Помер 15 липня 1919(1919-07-15)[1][2][…] (66 років)
Берлін, Німеччина[1][4]
Поховання Friedhof Wannsee, Lindenstraßed
Країна Німецька імперія Німецька імперія
Діяльність біохімік, хімік, викладач університету
Alma mater Боннський університет
Страсбурзький університет
Галузь біоорганічна хімія
Заклад Мюнхенський університет Людвіга—Максиміліана
Університет Ерлангена—Нюрнберга
Вюрцбурзький університет
Гумбольдтський університет Берліна
Науковий ступінь професор
Вчителі Фрідріх Авґуст Кекуле фон Страдоніц
Відомі учні Oskar Pilotyd, Отто Пауль Герман Дільс, Адольф Отто Рейнгольд Віндаус, Ludwig Knorrd, Фріц Прегль і Отто Генріх Варбург
Членство Лондонське королівське товариство, Геттінгенська академія наук, Шведська королівська академія наук, Королівське фізіографічне товариство в Лундіd, Американська академія мистецтв і наук, Національна академія деї Лінчеї, Російська академія наук, Прусська академія наук, Національна академія наук Італіїd, Паризька медична академія, Баварська академія наук, Національна академія наук США і Туринська академія наук[4]
У шлюбі з Agnes Gerlachd
Нагороди

CMNS: Герман Еміль Фішер у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Фішер вступив до Боннського університету в 1872, але в тому ж році перевівся до Страсбурзького університету. Закінчивши його в 1874, був залишений при університеті. З 1875 він працював у Мюнхенському університеті і в 1879 став професором хімії. У 1881 призначений професором університету в Ерлангені. У 1888 запрошений професором хімії у Вюрцбурзький університет. У 1892 перейшов до Берлінського університету, де він пропрацював до самої смерті в 1919 році.

Наукова роботаРедагувати

Синтезував ряд вуглеводів, зокрема глюкозу і фруктозу. Встановив, що амінокислоти зв'язуються між собою за допомогою пептидних зв'язків, утворюючи поліпептиди, уперше добув дипептид.

РодинаРедагувати

У 1888 році Фішер одружився з Агнесою Герлах, дочкою професора анатомії Ерлангенського університету, у них було троє синів. Його старший син Герман став професором біохімії Каліфорнійського університету в Берклі. Дружина Фішера померла через сім років після заміжжя.

НагородиРедагувати

У 1902 році Фішеру була вручена Нобелівська премія з хімії «як визнання його особливих заслуг, пов'язаних з експериментами з синтезу речовин з сахариновими і пуриновими групами»[5]. Відкриття Фішера гідразинових похідних, як виявилося, стало блискучим рішенням проблеми отримання цукрів та інших сполук штучним шляхом. Більш того, його метод синтезу глікозидів вніс певний внесок у розвиток фізіології рослин. Говорячи про дослідження цукрів, Фішер у Нобелівській лекції заявив, що «поступово завіса, за допомогою якої природа приховувала свої секрети, була прочинена у питаннях, що стосуються вуглеводів. Попри це, хімічна загадка Життя не може бути вирішена до тих пір, поки органічна хімія не вивчить другий, складніший предмет — білки».

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Deutsche Nationalbibliothek, Staatsbibliothek zu Berlin, Bayerische Staatsbibliothek et al. Record #118691155 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б Hermann Emil Fischer — 2009.
  3. а б SNAC — 2010.
  4. а б в www.accademiadellescienze.it
  5. The Nobel Prize in Chemistry 1902. Нобелівський комітет. Архів оригіналу за 14 травня 2012. Процитовано 4 травня 2012. (англ.)

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Манолов К. (1985). Великие химики. Том 2 (вид. Видання 3-тє). М.: Мир. с. 440 с. (рос.)
  • Лауреаты Нобелевской премии: Энциклопедия. Том 2. М.: Прогресс. 1992. ISBN 5-01-002539-6. (рос.)