Австрославізм

Австрославі́зм, австрофільство — інтелектуальна й громадсько-політична течія в Австрійській імперії, висунута в середині XIX століття у відповідь на плани розбудови німецької державності за рахунок слов'янських етнічних теренів^[1] (див. «Хрестовий похід проти слов'ян», «Розселення німців на схід», «Норманська теорія»). Австрославізм ставив за мету здобуття рівноправності й автономії слов'янських народів та об'єднання їх на федеративних засадах під егідою і в рамках монархії Габсбургів^[1]. Найбільшої популярності австрославізм здобув серед чехів, тому часто розглядається як чеська програма перебудови Австрійської імперії, а з 1867 р. Австро-Угорщини в федеративну державу під владою династії Габсбургів. Передбачала надання чехам та іншим слов'янським народам рівноправності та автономії в межах Австрійської імперії, звідки й назва австрославізм^[1]. У своїх поглядах прихильники австрославізму відмежовувалися від ідеології й політики сепаратизму, панславізму, москвофільства^[1].

Історія

Поняття «австрійства»

Поряд з етнічною чеською свідомістю та локальним патріотизмом не менш важливим елементом національної ідеології чехів в XIX столітті було також усвідомлення належності до Австрійської імперії — так зване «австрійство». Ян Малий, діяч чеського національного руху, незадовго до революції 1848 року писав:

«Ми як чехи, також є австрійцями, і це означає, що ми члени такого суспільства народів, з подальшим збереженням якого пов'язане наше власне існування. Разом зі мною це відчуває кожен освічений чех, це тверде внутрішнє переконання всіх нас».

«Австрійство» відрізняли раціоналізм та реалістичне сприйняття дійсності; емоційні витоки в ньому були майже повністю відсутні. Це відчуття обумовлювалось в першу чергу ставленням індивіду до політичної спільності та держави. Історично «австрійство» було приречене поступитись натиску етнокультурного націоналізму, що дуже швидко розвивався, хоча як в 1848 році, так і в подальший період воно залишалось значним фактором в чеській ідеології та політиці. Провідний друкований орган чеського національного руху «Народні новини» у квітні 1848 року вніс важливе уточнення в тлумачення цього поняття:

«В політичному сенсі ми всі австрійські громадяни, але в національному сенсі ми не австрійці».^[2]

Розвиток ідей

Розселення слов'ян (темно-зелений) в Австро-Угорщині

Вперше основні принципи австрославізму висловив чеський політичний діяч Карел Гавлічек-Боровський в 1846 році на сторінках редагованої ним газети «Празькі новини» (статті «Слов'янин та чех» («Slovan a Cech») та інші). В період революції 1848–1849 рр. з розгорнутою програмою австрославізму виступив голова чеського ліберального табору історик Франтішек Палацький («Лист до Франкфурту» («Psani do Frankfurta») 1848, «Промови в конституційному комітеті Кромержижівського парламенту» 1849 р. та інші).

Австрославістські ідеї здобули визнання на Слов'янському з'їзді 1848 р. у Празі й були покладені в основу його документів —

«Звернення до слов'янських народів Австрії» та
«Маніфест до європейських народів».

Тоді ж голова польсько-русинської секції з'їзду Кароль Лібельт^[ru] висунув проект, за яким передбачалося проведення щорічних слов'янських конгресів, створення комітету з вирішення спільних для австрійських слов'ян справ^[1]. Концепція австрославізму знайшла підтримку в колах західних українців та в діяльності їх першої політичної організації — Головної руської ради, яка 1848 р. запропонувала поділити Галичину на дві автономні частини — східну українську і західну польську^[1]. Імператорський уряд ігнорував вимоги австрославістів (див. «Національне самовизначення»), але настанови австрославізму лишалися в програмах різних національних організацій і політичних партій імперії до Першої Світової війни^[1]. Водночас австрославізм, що з 60-х років XIX століття був однією з форм австрійського федералізму, піддавався критиці революційно налаштованими силами в самій Габсбурзькій монархії й поза її межами за підтримку імперської системи правління^[1].

Представники австрославізму

Див. також

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и Австрославізм // «Енциклопедія історії України»: — м. Київ: вид. «Наукова думка», 2005 р. — Т.1 (А-В), С.20-21. — ISBN 966-00-0415-X (укр.)
↑ Koralka I. Tschechen im Habsburgerreich und in Europa 1815-1914. Sozialgeschichtliche Zusammenhange der neuzeitlichen Nationsbildung un der Nationalitätenfrage in den bohmischen Landern. — Wien; Munchen, 1991. — С. 37.

Джерела

Варварцев М. М. Австрославізм [Архівовано 18 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 20. — ISBN 966-00-0734-5.
Magcosi, Robert; Pop, Ivan, «Austro-Slavism», Encyclopedia of Rusyn History and Culture, Toronto: «University of Toronto Press», 2005
(рос.) Советская историческая энциклопедия. — М., 1961.
(рос.) Виноградов В. Н., Исламов Т. М., Кирилина Л. А. и др. Европейские революции 1848 года. «Принцип национальности» в политике и идеологии — М.: Индрик, 2001 — С. 151—171.

Література

А. Круглашов. Австрославізм// Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. – К.: Парламентське видавництво, 2011. – с.9 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання

Австрославізм [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.] // ВУЕ

[ЕІУ1-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и Австрославізм // «Енциклопедія історії України»: — м. Київ: вид. «Наукова думка», 2005 р. — Т.1 (А-В), С.20-21. — ISBN 966-00-0415-X (укр.)

[2] Koralka I. Tschechen im Habsburgerreich und in Europa 1815-1914. Sozialgeschichtliche Zusammenhange der neuzeitlichen Nationsbildung un der Nationalitätenfrage in den bohmischen Landern. — Wien; Munchen, 1991. — С. 37.

[1]

[2]