Вікіпедія

Ісідоро Б'янкі

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Б'янкі.

[5]Ісідоро Б'янкі (італ. Isidoro Bianchi; 20 липня 1581(15810720), Кампйоне — 5 грудня 1662, Кампйоне) — італійський художник доби пізнього маньєризму і бароко. Працював також як художник-декоратор, інженер і скульптор.

Ісідоро Б'янкі
Худ. Ісідоро Б'янкі. Янгол в композиції «небесна музика», фреска, церква Санта Марія дей Гірлі
При народженніIsidoro Bianchi
Народження20 липня 1581(1581-07-20)
Кампйоне-д'Італія, Провінція Комо, Ломбардія[1][2][3]
Смерть5 грудня 1662(1662-12-05) (81 рік)
 Кампйоне-д'Італія, Провінція Комо, Ломбардія[1][2]
Національністьіталієць
КраїнаШвейцарія[4]
ЖанрПлафон (живопис), релігійний та міфологічний жанр
Діяльністьхудожник, інженер, plastering, рисувальник
Напрямокманьєризм, бароко
Покровительімператор Рудольф II
ВчительPier Francesco Mazzucchellid
ТвориПлафон (живопис), релігійний та міфологічний твір
Роботи в колекціїМузей Прадо[1]
CMNS: Ісідоро Б'янкі у Вікісховищі

Історія вивчення

ред.

У XX ст. продовжене наукове дослідження попередніх епох і творчості багатьох художників на засадах ретельного перегляду випадково та цілеспрямовано збережених джерел і архівних документів. Порівняння внеску хронологічно близьких майстрів, вивчення мемуарів і листування, введення в науковий обіг гравюр, і, особливо, оригінальних малюнків дозволило виділити з небуття або наново переоцінити низку майстрів минувшини.

Все це стосується й творчості Ісідоро Б'янкі, що працював разом з італійським майстром П'єром Франческо Мацукеллі Morazzone, відомого історикам як Іль Мораццоне або Мораццоне (Il Morazzone 1573—1625/6), дещо не набагато більшого обдарування. На зламі XX—XXI ст. пройшло остаточне виокремлення творчості Ісідоро Б'янкі завдяки атрибутованим наново картинам і, особливо, малюнкам художника. Художня самостійність багатьох мистецьких шкіл Північної Італії обумовила як їх індивідуальні ознаки, так і власні темпи розвитку чи запозичення з мистецтва країн по той бік Альп, не оминаючи таку потужну як венеційська школа. Впливи римської художньої школи тут були значно менші.

Ісідоро Б'янкі мав не дуже розвинену художню манеру і працював під впливом творів Мораццоне. Консервативні смаки ломбардських замовників тягли його до знахідок і традицій, які заклали ще Бернардіно Луїні, Гауденціо Феррарі, той же Мораццоне, якого пережив Ісідоро Б'янкі та став фактичним творчим спадкоємцем митця. Художник доби італійського бароко, Ісідоро Б'янкі, однак рахувався з пізнім маньєризмом і частка його творів має ознаки маньєризму — і в композиціях, і в рішенні фігур, і навіть в орнаментах. Тривожність настрою, контрасти світлотіні, метушня натовпу, зайва закрученість фігур або їх застиглість в просторі картин — всі злами стилістики маньєризму притаманні також творам Мораццоне.

Життєпис

ред.
 
Ісідоро Б'янкі. «Алегорія Кохання і Обачливості»

Ісідоро Б'янкі народився в містечку Кампйоне на озері Лугано. У XX столітті це територія італомовної Швейцарії. Майже нічого невідомо про ранні роки майбутнього художника й інженера. 1601 року він одружився. До 1618 року родина мала шестеро синів, деякі з яких були помічниками батька в його майстерні.

Перше документальне свідоцтво про працю художника знайшли в період 1598 — початку 1600-х років, коли Б'янкі працював в цистеріанському монастирі Санта Марія делл'Аквафредда.

Два роки (1605-1606) митець працював у Празі при дворі австрійського імператора Рудольфа II, котрий став відомим центром маньєризму в Європі. Надвірним художником у Рудольфа II працював і ломбардець Джузеппе Арчімбольдо.

Однак, 1607 року Б'янкі повернувся на батьківщину. Відомо, що працював над декором каплиці Мадонни дель Карміне в церкві святого Стефана в місті Віджу. Через десять років він працював у місті Турин в королівському палаці, де разом із художником Кастеллі декорував стелю в Галереї Гранде та створив декор на фасадах.

1619 року Ісідоро Б'янкі робив інженерні роботи для ченців храму Мадонни дель Сассо в Локарно. Йому приписані також фрески в храмі Санта Марія Рована в сусідньому містечку Чевіо (Cevio). 1621 року він створив фрески в церкві Санта-Марія-Реццоніко на півночі озера Комо.

1623 року Б'янкі працював разом із Мораццоне в палаці-замку Ріволі (Кастелло ді Ріволі), де вони створили декор зали короля Амедео VIII. Під час праці в П'ємонті митець отримав визнання і матеріальні статки: 1631 року він став «художником Його Величності короля», отримав пенсію від герцогині Крістіни (1635 р.), придбав власний будинок у Турині та був звільнений від сплати податків.

Дорослі сини Помпео та Франческо допомогли в облаштуванні родинної майстерні. Ісідоро Б'янкі роками зберігав зв'язки з ченцями ордену цистеріанців, із замовниками в Ломбардії та в П'ємонті.

У 1630-х роках розпочалися ремонтні і декорувальні роботи в церкві Санта Марія дель Гірлі, виконувати які запросили Ісідоро Б'янкі. Він працюватиме там і в 1640-х. За думками дослідників, цикл фресок у церкві Санта Марія дель Гірлі став шедевром (вищим досягненням) митця. Він працював на околицях Комо та Лугано. Серед останніх творів митця — фрески в каплиці Сакро-Монте у Варалло, де створена оригінальна композиція «Воскресіння Христа», фрески в головному соборі міста Монц та в храмі Санта-Марія-делла-Каравіна в тодішньому Кресоньо (нині Вальсольда).

Ісідоро Б'янкі помер в Кампйоне 1662 року.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в www.museodelprado.es
  2. ↑ а б Historische Lexikon der Schweiz, Dictionnaire historique de la Suisse, Dizionario storico della Svizzera — Bern: 1998.
  3. ↑ RKDartists
  4. ↑ SIKART — 2006.
  5. ↑ 1892-1937., Tretʹi︠a︡kov, Sergeĭ Mikhaĭlovich, (1922). Художник В. Пальмов. OCLC 57254612.

Джерела

ред.

Посилання

ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ісідоро Б'янкі


Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Ісідоро_Б%27янкі