Ісламський фемінізм

форма фемінізму, пов'язана з роллю жінки в ісламі

Ісламський фемінізм (англ. Islamic feminism) — течія фемінізму, пов'язана з роллю жінки в ісламі. Спрямований на повну рівність всіх мусульман, незалежно від статі, суспільного та приватного життя. Ісламські феміністки виступають за права жінок, гендерну рівність та соціальну справедливість, засновані на ісламі.[1] Прихильниці руху прагнуть підкреслити глибокі корені вчення рівності в релігії і створити рівніше і справедливіше суспільство[2].

Символ ісламського фемінізму

В деяких мусульманських країнах главами держав і прем'єр-міністерками ставали жінки: Беназір Бхутто в Пакистані, Маме Мадіор Боє в Сенегалі, Тансу Чілер у Туреччині, Качуша Яшарі в Косово і Мегаваті Сукарнопутрі в Індонезії.

ІсторіяРедагувати

Ранні реформи в ісламіРедагувати

На початку VII століття в ісламському суспільстві було проведено реформи в галузі прав жінок, які порушили такі аспекти, як шлюб, розлучення і спадкування.[3] Жінки не користувалися таким правовим статусом в інших культурах, зокрема й у країнах Заходу[4]. Оксфордський словник з ісламу Dictionary of Islam пише, що з виникненням ісламу в арабському суспільстві відбулося поліпшення становища жінок, включно з забороною на вбивство новонароджених дівчаток і визнання жінки повноцінною особистістю. За ісламськими законами, шлюб розглядається не як стан, а як угода, в якій потрібна згода жінки[5][6]. Жінки отримали право успадкування, при тому що раніше таким правом володіли тільки родичі чоловічої статі.

Основні ідеї та представниціРедагувати

Золота доба ісламуРедагувати

Незважаючи на те, що феміністський рух виник порівняно недавно, в ісламському суспільстві були ті, хто виступали за поліпшення прав жінок. Серед них середньовічний містик і філософ Ібн Арабі, який стверджував, що жінки можуть досягти високого духовного стану так само, як і чоловіки[7][неавторитетне джерело], а також Нана Асмау, дочка реформатора XVIII століття дана Фодіо Усмана, яка наполягала на поширенні грамотності серед мусульманок[8][сторінка?].

ОсвітаРедагувати

Жінки відігравали важливу роль в заснуванні багатьох ісламських навчальних закладів, наприклад, Фатіма аль-Фіхрі 859 року заснувала університет аль-Карауїн. Згідно з сирійськім істориком Ібн Асакиром[ru] у XII столітті з'явилася можливість для жіночої освіти. Він писав, що дівчата і жінки могли вчитися, заробляти іджазу (науковий ступінь), а також кваліфікуватися як вчені (улеми) і вчителі. Це було особливо характерно для сімей вчителів і науковців, які хотіли забезпечити найвищу можливу освіту для своїх синів і дочок[9].

Цивільні і військові роботиРедагувати

Робоча сила в Халіфаті мала різні етнічні та релігійні особливості. Чоловіки і жінки працювали за різними спеціальностями, а також брали участь у різних видах економічної діяльності[10]. Жінки були зайняті в широкому спектрі комерційної діяльності та різноманітних професій[11][сторінка?]. Наприклад, у первинному секторі, як фермерки, вторинному, як наприклад, будівельниці, мулярки, облицювальниці тощо), а також у третинному секторі, як інвесторки, лікарки, медсестери, президентки гільдій, торговиці, кредиторки, вчені тощо).[12][сторінка не вказана 515 днів]. Мусульманки також мали монополію в окремих галузях текстильної промисловості, в найбільших у той час і найбільш спеціалізованих і орієнтованих на ринок: у прядінні, фарбуванні і вишиванні. Для порівняння, жіночі права власності і найманої праці були відносно рідкісні в Європі до промислової революції XVIII–XIX століть[13].

Власність, шлюб та інші праваРедагувати

Згідно з біллем про права жінок, жінки, як правило, мають менше юридичних обмежень згідно з ісламським правом (шаріатом), ніж у деяких західних правових системах до 20-го століття. Наприклад, у рамках традиційного тлумачення шаріату, жінки мають право зберегти своє прізвище при вступі в шлюб, успадковувати і передавати у спадщину; самостійно керувати своїми фінансовими справами, а також укладати шлюби і подавати на розлучення. З іншого боку, обмеження на правоздатність одружених жінок відповідно до французьких законів мали місце до 1965 року[14]. В XV столітті і раніше, на відміну від західного світу, де розлучення було порівняно рідкісним явищем, розлучення (таляк) в мусульманському світі було поширеним явищем у деяких місцях. У султанаті мамлюків і ранній Османській імперії рівень розлучень вищий, ніж сьогодні на сучасному Близькому Сході, принаймні, за даними одного дослідження[15]. У XV столітті в Єгипті Ас-Сахаві[ru] записав сімейну історію 500 жінок і виявив, що принаймні третина жінок в султанаті мамлюків у Єгипті і Сирії були одружені кількаразово, багато жінок були в шлюбі по три або більше разів[16].

XIX століттяРедагувати

Сучасний рух ісламського фемінізму почався в XIX столітті. Іранська поетеса Тахіре[ru] була першою сучасницею, яка взялася за тлумачення Корану. Вона народилася і виросла в традиційній мусульманській сім'ї, пізніше стала видатною учасницею «Жіночої віри», де відкрито засудила багатоженство, носіння чадри та інші обмеження, покладені на жінок. Однією з її найвідоміших цитат Тахіре є вислів: «Ви можете мене вбити, коли тільки захочете, але ви не можете зупинити звільнення жінок»[17].

Єгипетського юриста Касима Аміна[ru], автора праці Tahrir al mara'a (Звільнення жінок, 1899), часто називають батьком єгипетського феміністського руху. У своїй роботі Амін критикує деякі з поширених практик у суспільстві, такі як багатоженство, паранджу, тобто сегрегацію жінок в ісламі. Він говорив, що це суперечить істинному духу ісламу. Його роботи справили величезний вплив на політичні жіночі рухи в ісламському та арабському світі, їх читають і донині.

Однак менш відомі жінки передували Аміну з феміністською критикою своїх суспільств. Жіноча преса в Єгипті почала висловлювати подібні думки з моменту своїх перших випусків у 1892 році. Європейські феміністки читали статті єгипетських, турецьких, іранських, сирійських та ліванських авторів та авторок і обговорювали їх значимість для Близького Сходу в загальній пресі[18] .

XX століттяРедагувати

Айша Абд аль-Рахман, яка писала під псевдонімом Бінт аль-Шаті («Дочка берега річки»), була другою сучасною жінкою, яка тлумачила Коран, і хоч не вважала себе феміністкою, в своїх роботах вона розкривала феміністські теми. Аль-Рахман почала писати популярні книги 1959 року, тоді ж, коли Нагіб Махфуз опублікував свою алегоричну і феміністську версію життя Мухаммада[19]. Аль-Рахман написала біографії жінок в ісламі, зокрема про матерів, дружин і дочку пророка Мухаммеда, а також літературну критику[20][сторінка?].

«Арабська весна» помітно пожвавила активізм і рух за правові реформи серед жінок[21]. З недавніх пір ісламські феміністки почали виступати за рівність у мечеті і рівність у молитві22[джерело?].

Проблема ісламського фемінізму на ЗаходіРедагувати

Ряд західних ЗМІ помітили ідеологічну проблему багатьох ісламських феміністських організацій із західної Європи і США. Зокрема той факт, що під приводом фемінізму багато активістів та активісток борються з ісламофобією в західній спільноті, за право мусульман відкрито практикувати віру. Одночасно вониактивно критикують сіонізм, нехтують пригнічення мусульманами жінок з релігійних меншин, наприклад єзидок. Такий варіант «ісламського фемінізму» підтримується багатьма західними ліберальними рухами і ліберальними/феміністськими медіа. Такі активісти де факто підтримують патріархальні установки в ісламі, заперечують мізогінію всередині ісламської діаспори або вважають її незначною, навпаки, пропагуючи пуританське бачення жінки, як скромної домогосподарки і слуги чоловіка, що в корені суперечить ідеології фемінізму. Це стає причиною ідеологічного конфлікту з феміністськими організаціями в ісламських країнах, чия ідеологія базується на боротьбі з патріархальними установками ісламської спільноти[22][23][24][25].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. International Congress on Islamic Feminism
  2. Al-Ahram Weekly | Culture | Islamic feminism: what’s in a name?
  3. a b «Women and Islam» in Oxford Islamic Studies Online
  4. Jones, Lindsay. p.6224
  5. a b Khadduri (1978)
  6. a b c Esposito (2005) p. 79
  7. Hakim, Souad (2002), «Ibn 'Arabî's Twofold Perception of Woman: Woman as Human Being and Cosmic Principle», Journal of the Muhyiddin Ibn 'Arabi Society 31: 1-29
  8. Beverly B. Mack and Jean Boyd. One Woman's Jihad: Nana Asma'u; Scholar and Scribe. — Bloomington : Indiana University Press, 2000. — 224 p. — ISBN 978-0253213983.
  9. Lindsay, James E. (2005), Daily Life in the Medieval Islamic World, Greenwood Publishing Group, pp. 196 & 198, ISBN 0-313-32270-8
  10. Maya Shatzmiller, pp. 6-7.
  11. a b Maya Shatzmiller (1994), Labour in the Medieval Islamic World, Brill Publishers, ISBN 90-04-09896-8, pp. 400-1
  12. Maya Shatzmiller, pp. 350-62.
  13. Maya Shatzmiller (1997), «Women and Wage Labour in the Medieval Islamic West: Legal Issues in an Economic Context», Journal of the Economic and Social History of the Orient 40 (2), pp. 174—206 [175-7].
  14. Badr, Gamal M.; Mayer, Ann Elizabeth (Winter 1984), «Islamic Criminal Justice», The American Journal of Comparative Law (The American Journal of Comparative Law, Vol. 32,
  15. Rapoport, Yossef (2005), Marriage, Money and Divorce in Medieval Islamic Society, Cambridge University Press, p. 2, ISBN 0-521-84715-X
  16. Rapoport, Yossef (2005), Marriage, Money and Divorce in Medieval Islamic Society, Cambridge University Press, pp. 5-6, ISBN 0-521-84715-X
  17. Shoghi Effendi, God Passes By, (Bahá'í Publishing Trust, Wilmette, rev. ed. 1953), p. 75.
  18. see «Great Ancestors: Women Asserting Rights in Muslim Contexts», by Farida Shaheed with Aisha L.F. Shaheed (London/Lahore: WLUML/Shirkat Gah, 2005) [1]
  19. Roded, Ruth (May 2006), «Bint al-Shati’s Wives of the Prophet: Feminist or Feminine?», British Journal of Middle Eastern Studies 33 (1): 51-66, DOI:10.1080/13530190600603915
  20. Arab Women Novelists: The Formative Years and Beyond by Joseph T. Zeidan, State University of New York Press, 1995
  21. Мария Ефимова.  // журнал «Коммерсантъ Власть». — 2017-04-22. — Вип. 15.
  22. 'Dangerous' women: Why do Muslim feminists turn a blind eye to Islamist misogyny?. ABC News (en). 2017-06-03. Процитовано 2018-11-28. 
  23. Yasmin Alibhai-Brown (2015-03-20). As a Muslim woman, I see the veil as a rejection of progressive values | Yasmin Alibhai-Brown (en). the Guardian. Процитовано 2018-11-28. 
  24. Reza Afshari.  // Critique: Critical Middle Eastern Studies. — 1994-03. — Iss. 4. — P. 13—33. — ISSN 1066-9922.
  25. Unveiling 'Islamic Feminism': The Nomenclature Of The Absurd. Youth Ki Awaaz (en). 2017-04-21. Процитовано 2018-11-28.