Вікіпедія

Іоланда Угорська

угорська принцеса (1219–1251)

Іоланда Угорська (угор. Árpád-házi Jolánta, Magyarországi Jolánta; близько 1215 — жовтень 1253) — угорська принцеса з династії Арпада, дочка короля Угорщини Андраша II і Іоланди Куртене, дружина короля Арагона Хайме I Завойовника.

Іоланда Угорська
Geganta de Barcelona - Violant d'Hongria.JPG
Ім'я при народженні угор. Árpád-házi Jolánta
Народилася 1215
Естергом, Esztergom Countyd, Угорське королівство
Померла 12 жовтня 1251[1] або 1251[2]
Уеска
Поховання
Monastery of Santa Maria de Vallbonad[1] і Sepulcher of Violant of Hungaryd : 

зображення місця поховання

Країна Flag of Hungary (13th century).svg Угорське королівство
Siñal d'Aragón.svg Арагон
Діяльність правителька
Знання мов каталанська
Титул royal Consort of Aragond і принцеса
Рід Арпади
Батько Андрій II[3]
Мати Yolanda de Courtenayd[3]
Брати, сестри Єлизавета Угорська, Анна Марія Угорська, Бела IV, Стефан Постум, Коломан Галицький і Андрій Андрійович
У шлюбі з Яків I[3]
Діти Violant of Aragond[3], Constance of Aragon, Lady of Villenad, Педро III[3], Хайме ІІ, Ізабелла Арагонська (королева Франції)[3], Sancho d'Aragonad[4], María de Aragón y Hungríad, Sancha d'Aragonad і Ferran d'Aragód

ПоходженняРедагувати

Іаланда була дочкою короля Угорщини Андраша II і його другої дружини Іаланди Куртене. По батьківській лінії доводилося онукою Белі III і його першої дружини Агнес Антіохійської. По материнській лінії була онукою П'єра II де Куртене і його другої дружини Іоланди Фландрської.

Є нащадком Великих князів Київський Володимира Мономаха та Ярослава Мудрого. Онука української княжни Єфросинії, правнучка Великого князя Київського Мстислава Великого.

Шлюб і дітиРедагувати

У 1235 Іоланда вийшла заміж за короля Арагону Хайме I Завойовника. Вони обвінчалися 8 вересня в Кафедральному соборі Барселони. Для Хайме це був другий шлюб. Перший, з Елеонорою Кастильскоб, був анульований через кровну спорідненість. Від цього шлюбу залишився син Альфонсо.

У Хайме і Іоланди народилося 10 дітей:

  • Іоланда Арагонська (1236–1301), стала королевою Кастилії, вийшовши заміж за Альфонса X Кастильського, було дванадцять дітей.
  • Констанція Арагонська (1239–1269), вийшла заміж за Хуана Мануеля Кастильского, сина короля Кастилії Фердинанда III, мала двох дітей.
  • Педро III Арагонський (1239–1285), наслідуючи батька, став королем Арагона і Валенсії, графом Барселони, на прохання сицилійців прийняв корону Сицилії (в 1282). Був одружений з Констанцією Сицилійською, мав шістьох дітей.
  • Хайме Майоркський (1243–1311), після смерті батька отримав у володіння васальне королівство Майорка. Крім Балеарських островів, в нього входили каталонські графства Руссільйон і Сердань, а також сеньйори Монпельє, віконцтва Карла в Оверні і баронства Омела близько Монпельє. Був одружений з Ескларамундою де Фуа, мав шістьох дітей.
  • Фердинанд Арагонський (1245–1250), інфант Арагона, помер у ранньому віці.
  • Санчо Арагонська (близько 1242–1255 — 1262 або 1275), була заручена з Тібо V Наваррським. Отримала християнську освіту, яка схилила її покинути двір і стати черницею.
  • Ізабелла Арагонська (1247–1271), вийшла заміж за короля Франції Філіпа III, мала четверо дітей.
  • Марія Арагонська (1248–1267), прийняла постриг у монастирі Сіхени.
  • Санчо Арагонський (1250–1275), в 16 років був призначений архієпископом Толедо, страчений мусульманами в Мартосі.
  • Елеонора Арагонська (1251– ?), Інфанта Арагона, померла в ранньому віці.

Громадська діяльністьРедагувати

Іоланда була талановитою жінкою і володіла сильним характером. Брала участь в політичних справах нарівні зі своїм чоловіком. Хайме дуже цінував її як радника. Іоланда брала участь у важливих міжнародних угодах. (Tractat d'Almizra з Кастилією, 1244). Підписувала договір про здачу міста Валенсії еміром Заян ібн Марданішем. Разом з чоловіком урочисто вступила до Валенсії 9 жовтня 1238 року.

Також заохочувала спроби своїх дітей посварити Хайме з його старшим сином Альфонсо.

Смерть і похорониРедагувати

Померла під Уескою від лихоманки в жовтні 1253 року. Похована в монастирі Santa María de Vallbona в каталонському місті Леріда. Пізніше поруч з нею була похована її дочка Санчо.

Останки королеви були перенесені у відому зараз гробницю в 1275 році. Про це свідчить напис на бічній стороні саркофага:

Fuit translata donna | Violans regina | Aragonum | anno 1276.

У 2002 році уряд Угорщини фінансував реставрацію гробниці, пожертвувавши на дану мету 12 000 євро. Незважаючи на це, дозволу на розкриття саркофага чернеча громада Вальбуена не дала.

РодовідРедагувати

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Бела II,
король Угорщини
 
 
 
 
 
 
 
Геза II,
король Угорщини
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Олена Вуканович
 
 
 
 
 
 
 
Бела III,
король Угорщини
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Мстислав Великий,
Великий князь Київський
 
 
 
 
 
 
 
Єфросинія Мстиславівна,
українська князівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Любава
 
 
 
 
 
 
 
Андрій ІІ,
король Угорщини
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ерве II де Донзі
 
 
 
 
 
 
 
Рено де Шатільйон,
князь Антиохійський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Агнеса Антиохійська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Боемунд II,
князь Антиохії
 
 
 
 
 
 
 
Констанція,
княгиня Антиохії
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Аліса,
княгиня Антиохії
 
 
 
 
 
 
 
Іоланда,
королева Арагорна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Іоланда де Куртене
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ а б Jaume Sobrequés i Callicó, Mercè Morales i Montoya Comtes, reis, comtesses i reines de Catalunya — Editorial Base, 2011. — ISBN 978-84-15267-24-9
  2. ↑ https://www.biografiasyvidas.com/biografia/v/violante_de_hungria.htm
  3. ↑ а б в г д е Kindred Britain
  4. ↑ Lundy D. R. The Peerage

ЛітератураРедагувати

  • Del Arco, Ricardo. Sepulcros de la Casa Real de Aragón. Instituto Jerónimo Zurita. Consejo Superior de Investigaciones Científicas. Madrid. 1945.
  • Ll. Cerveró Martí, «El comte Dionís d’Hongria, senyor de Canals, al seguici de la reina Violant: la descendència de Dionís als regnes de València i d’Aragó», a Jaime I y su época: X Congreso de Historia de la Corona de Aragón (Zaragoza, 1979), vol. 1, Saragossa, Institución Fernando el Católico, 1980, pp. 559—577.
  • A. de Fluvià Escorsa, «Hongria i Catalunya: set segles de bones relacions», Paratge, 14 (2002), 83-85.
  • F. Mateu i Llopis, «El Rex Hungarie y el Rex Valencie: sincronismos monetarios y sigilográficos en torno de doña Violante de Hungría», a Jaime I y su época: X Congreso de Historia de la Corona de Aragón (Zaragoza, 1979), vol. 3, Saragossa, Institución Fernando el Católico, 1980, pp. 545—555.
  • F. Olivér-Brachfeld, Doña Violante de Hungría, reina de Aragón, Madrid-Barcelona, Ediciones de la Gacela, 1942 [trad. catalana: Violant d’Hongria, Barcelona, Associació Cultural Catalano-Hongaresa i de Relacions Culturals Hongria-Catalunya, 1991; trad. hongaresa: Árpád-házi Jolánta, Aragónia királyneja, Szeged, Anderle Ádám, 1993].
  • R. Pérez de Heredia Valle, La reina Doña Violante de Hungría: fragmentos de su vida y arraigo de su recuerdo en Castellón de la Plana, Castelló de la Plana, Fundación Dávalos-Fletcher, 2001.
  • M. C. Roca, Les dones de Jaume I, Barcelona, l’Esfera dels Llibres, 2008.

ПосиланняРедагувати

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іоланда_Угорська&oldid=37538365