Відкрити головне меню

Єлизавета Угорська

християнська свята, принцеса угорська

Єлисавета Угорська (нар. 1207(1207) — пом. 1231) — християнська свята, принцеса угорська, дочка короля Андрія ІІ, дружина Людвіга Тюринзького, мати трьох дітей — Германа ІІ Тюринзького, Софії та Гертруди. Була тіткою св. Кінги, бл. Йоленти Польської, св. Маргарити Угорської, галицької княжни Констанції. Як символ діяльної любові до ближнього визнається святою і в протестантизмі.

Єлизавета Угорська
Francisco de Zurbarán - Saint Elizabeth of Thuringia - Google Art Project.jpg
Народилася 7 липня 1207
Шарошпатак, Боршод-Абауй-Земплен, Угорщина або Братислава, Угорське королівство
Померла 17 листопада 1231 (24 роки)
Марбург, Гіссен, Гессен, Німеччина
Поховання St. Elisabeth's Church[d]
Громадянство
(підданство)
Flag of Hungary (13th century).svg Угорщина
Діяльність філантроп, Медична сестра
Титул ландграф
Конфесія католицтво
Батько Андрій II
Мати Gertrude of Merania[d]
Брати, сестри
У шлюбі з Louis IV
Діти Софія Тюринзька, Hermann II, Landgrave of Thuringia[d] і Gertrude of Aldenberg[d]
Статуя св. Єлисавети на одному з фонтанів Дрездена

Є нащадком Великих князів Київський Володимира Мономаха та Ярослава Мудрого. Правнучка української княжни Єфросинії, праправнучка Великого князя Київського Мстислава Великого.

БіографіяРедагувати

Єлисавета Угорська народилася 7 липня 1207 року в замку Шарошпатак (Угорщина). Далматська династія Андексів, з якого походила мати Єлисавети, Гертруда, була однією з найвпливовіших у Європі. Згідно зі звичаями, що панували в Середньовіччі, Єлисавета вже в дитинстві була заручена зі старшим сином Германа І, ландграфа Тюринзького, представника такого ж впливового європейського роду Людовінгів, Германом. Після його передчасної смерті обидва впливові європейські роди вирішили не відмовлятися від ідеї зближення, і Єлисавета була заручена з наступним спадкоємцем Германа І — Людвігом.

Князь Герман Тюринзький помер 1217 р. і управління князівством перейняв 17-літній Людвіг. 1221 р. він побрався з 14-літньою Єлисаветою. Джерела одностайно стверджують, що подружжя було щасливим. Згідно з ними, Людвіг Тюринзький, цілеспрямований і часом навіть безжальний політик, був відданим своїй дружині з вірністю і делікатністю, що вирізнялися на тлі звичаїв його стану. Єлисавета регулярно супроводжувала свого чоловіка в його подорожах, а коли це було неможливо, то зазвичай вбиралася в простий одяг темних тонів. Її діяльна допомога вбогим і хворим знаходила його підтримку; за свідченням служниць він навіть її до цього заохочував. 1223 р. подружжя разом заснувало шпиталь у м. Ґота і щедро обдарувало його маєтками, надходженнями від яких він фінансувався протягом довгого часу. Популярна легенда про диво з трояндами, за якою Єлисавета Угорська нібито проти виразної волі свого чоловіка сховавши в своєму кошику хліб і несучи його вбогим, несподівано зустрічає свого чоловіка, що вернувся з дороги, і, на його вимогу відкрити кошик, перетворює хліб у троянди, первісно стосувалася Єлисавети Португальської і була приписана Єлисаветі Угорській щойно пізніше. За ранніми свідоцтвами, Людвіг Тюринзький лише намагався обмежити надмірні самобичування і нічні молитви своєї дружини.

Від шлюбу Єлисавети і Людвіга Тюринзького народилося троє дітей:

  • Герман Тюринзький (1222—1241), який пізніше успадкував трон свого батька;
  • Софія (1224—1275), княгиня Гессена;
  • Гертруда (1227—1297), згодом (у віці 21 р.), настоятелька монастиря премонстратенок в Альтенбергу при Ветцларі, а 1348 р. проголошена папою Климентом VI блаженною.

Від наймолодших літ Єлисавета відкидала придворні розкоші й натомість постійно займалася справами милосердя — доглядала хворих і прокажених. 1226 р. духівником Єлисавети став відомий проповідник Конрад Марбурзький. З цієї нагоди Єлисавета у присутності свого чоловіка перед вівтарем склала дві обітниці. По-перше, вона пообіцяла слухатися свого духівника, якщо це не обмежуватиме прав ландграфа, а по-друге — постійну чистоту і беззастережний послух своєму духівникові, якщо вона переживе Людвіга. Після смерті чоловіка в 1227 р. вона відійшла від двору, і, як проста й матеріально вбога сестра, стала особисто доглядати за потребуючими. Першим притулком для неї і трьох її дітей стала стайня. 1228 року вона заснувала Марбурзький шпиталь. Згодом вона вступила до ІІІ Чину св. Франциска й повністю присвятила себе служінню вбогим і покинутим. Заробляла на життя працею своїх рук, живучи в лікарні, яку сама побудувала. Повна заслуг перед Богом і людьми, на двадцять четвертому році життя, в 1231 році, відійшла з цієї землі по вічну нагороду в Небі. Чотири роки по тому папа Григорій IX проголосив її святою.

РодовідРедагувати

Св. Єлизавета веде свій родовід, в тому числі, й від Великих князів Київських з роду Мономаховичів та Ярославичів.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Бела II,
король Угорщини
 
 
 
 
 
 
 
Геза II,
король Угорщини
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Олена Вуканович
 
 
 
 
 
 
 
Бела III,
король Угорщини
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Мстислав Великий,
Великий князь Київський
 
 
 
 
 
 
 
Єфросинія Мстиславівна,
українська князівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Любава
 
 
 
 
 
 
 
Андрій ІІ,
король Угорщини
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ерве II де Донзі
 
 
 
 
 
 
 
Рено де Шатільйон,
князь Антиохійський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Агнеса Антиохійська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Боемунд II,
князь Антиохії
 
 
 
 
 
 
 
Констанція,
княгиня Антиохії
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Аліса,
княгиня Антиохії
 
 
 
 
 
 
 
Св. Єлизавета,
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Бертольд III,
маркграф Істрії
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Бертольд IV,
герцог Меранський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ядвіга Вітельсьбахська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Гертруда Меранська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Дедо III,
маркграф Лужицький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Агнеса Лужицька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Матильда Генсберг
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ДжерелаРедагувати