Єхіель Дінур
Єхіель Дінур | ||||
---|---|---|---|---|
יחיאל די-נור | ||||
Йехіель Дінур (1961) | ||||
Ім'я при народженні |
їд. יחיאל פיינער пол. Jechiel Fajner | |||
Псевдонім | ק. צטניק[1] і קרול צטינסקי[1] | |||
Народився |
16 травня 1909 Сосновець, Бендзинський повіт[d], Петроковська губернія, Російська імперія | |||
Помер |
17 липня 2001[2][3] (92 роки) Тель-Авів-Яфо, Ізраїль[4] ·злоякісна пухлина | |||
Поховання | цвинтар Ярконd | |||
Громадянство | Ізраїль | |||
Національність | єврей | |||
Діяльність | письменник | |||
Мова творів | іврит, польська і їдиш | |||
Роки активності | з 1946 | |||
Діти | Q118925691? | |||
| ||||
Єхіель Дінур у Вікісховищі |
Єхіе́ль Діну́р (івр. יחיאל די-נור) — ізраїльський письменник, автор порнографічного роману «Будинок ляльок», який багато в чому визначив ставлення ізраїльського суспільства до Голокосту[5][6][7], «Будинок ляльок» (івр. «Бейт-а-бубот», англ. The House of dolls) було вперше опубліковано в 1953 році. На обкладинці книги «Дім ляльок» зображена молода ув'язнена ефектної зовнішності з червоними чуттєвими губами, а на її грудях читається напис, стилізований під татуювання: «Фронтова наложниця 135833». Автор роману, який дивом пережив Голокост, ізраїльський письменник Єхіель Дінур (Єхіель Фейнер, також писав під псевдонімом Ка-Цетник 135833 (Ka-Tzetnik))[8] заявляв, що «Будинок ляльок» побудований на реальній історії його молодшої сестри Міріам, в'язня Освенціму.
Цей роман, який досі входить до програми обов'язкового читання в ізраїльських середніх школах[6], описує історію молодої єврейської дівчини з Польщі, яку примушують працювати у табірному борделі для німецьких офіцерів[8]. Пізніше Дінур напише ще один роман, у якому повториться аналогічна ситуація, — тільки тепер головним героєм буде єврейський юнак.
Як і у випадку із своєю сестрою Міріам, Дінур запевняв, що й другий роман побудований на подіях, що відбувалися з його братом під час Голокосту. Однак, з'ясувалося, що у нього ніколи не було ні сестри, ні брата[6]. Як стало відомо досить недавно, публічні будинки в деяких концтаборах дійсно існували, але вони були призначені для «заохочення» ув'язнених, а не для догоджання офіцерському складу[6][8].
В документальному фільмі «Сталагі: Голокост і порнографія в Ізраїлі»[en] письменниця та перекладач Рут Бонді стверджує, що «Цетник завдав колосальної шкоди. Його книги були, по суті справи, першим в Ізраїлі джерелом інформації про Голокост і мали статус істини в останній інстанції».
Примітки ред.
- ↑ а б National Library of Israel Names and Subjects Authority File
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Le Monde / J. Fenoglio — Paris: Société éditrice du Monde, 1944. — ISSN 0395-2037; 1284-1250; 2262-4694
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #105117358 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Israel's Unexpected Spinoff From a Holocaust Trial By ISABEL KERSHNER «The New York Times» Published: September 6, 2007. Архів оригіналу за 1 липня 2012. Процитовано 6 березня 2012.
- ↑ а б в г Нелли Шульман: Личная сука полковника Шульца. Архів оригіналу за 7 серпня 2016. Процитовано 6 березня 2012.
- ↑ Private Bitches in Public Places: Stalags, by Lauren Wissot on April 8th, 2008. Архів оригіналу за 10 жовтня 2014. Процитовано 6 березня 2012.
- ↑ а б в «Stalags». Архів оригіналу за 16 лютого 2017. Процитовано 6 березня 2012.
Це незавершена стаття про письменника. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |