Єхіель Дінур
יחיאל די-נור
Йехіель Дінур (1961)
Ім'я при народженні їд. יחיאל פיינער
пол. Jechiel Fajner
Псевдонім ק. צטניק[1] і קרול צטינסקי[1]
Народився 16 травня 1909(1909-05-16)
Сосновець, Бендзинський повіт[d], Петроковська губернія, Російська імперія
Помер 17 липня 2001(2001-07-17)[2][3] (92 роки)
Тель-Авів-Яфо, Ізраїль[4]
·злоякісна пухлина
Поховання цвинтар Ярконd
Громадянство Ізраїль Ізраїль
Національність єврей
Діяльність письменник
Мова творів іврит, польська і їдиш
Роки активності з 1946
Діти Q118925691?

CMNS: Єхіель Дінур у Вікісховищі

Єхіе́ль Діну́р (івр. יחיאל די-נור‎) — ізраїльський письменник, автор порнографічного роману «Будинок ляльок», який багато в чому визначив ставлення ізраїльського суспільства до Голокосту[5][6][7], «Будинок ляльок» (івр. «Бейт-а-бубот», англ. The House of dolls) було вперше опубліковано в 1953 році. На обкладинці книги «Дім ляльок» зображена молода ув'язнена ефектної зовнішності з червоними чуттєвими губами, а на її грудях читається напис, стилізований під татуювання: «Фронтова наложниця 135833». Автор роману, який дивом пережив Голокост, ізраїльський письменник Єхіель Дінур (Єхіель Фейнер, також писав під псевдонімом Ка-Цетник 135833 (Ka-Tzetnik))[8] заявляв, що «Будинок ляльок» побудований на реальній історії його молодшої сестри Міріам, в'язня Освенціму.

Цей роман, який досі входить до програми обов'язкового читання в ізраїльських середніх школах[6], описує історію молодої єврейської дівчини з Польщі, яку примушують працювати у табірному борделі для німецьких офіцерів[8]. Пізніше Дінур напише ще один роман, у якому повториться аналогічна ситуація, — тільки тепер головним героєм буде єврейський юнак.

Як і у випадку із своєю сестрою Міріам, Дінур запевняв, що й другий роман побудований на подіях, що відбувалися з його братом під час Голокосту. Однак, з'ясувалося, що у нього ніколи не було ні сестри, ні брата[6]. Як стало відомо досить недавно, публічні будинки в деяких концтаборах дійсно існували, але вони були призначені для «заохочення» ув'язнених, а не для догоджання офіцерському складу[6][8].

В документальному фільмі «Сталагі: Голокост і порнографія в Ізраїлі»[en] письменниця та перекладач Рут Бонді стверджує, що «Цетник завдав колосальної шкоди. Його книги були, по суті справи, першим в Ізраїлі джерелом інформації про Голокост і мали статус істини в останній інстанції».

Примітки ред.

  1. а б National Library of Israel Names and Subjects Authority File
  2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Le Monde / J. FenoglioParis: Société éditrice du Monde, 1944. — ISSN 0395-2037; 1284-1250; 2262-4694
  4. Deutsche Nationalbibliothek Record #105117358 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. Israel's Unexpected Spinoff From a Holocaust Trial By ISABEL KERSHNER «The New York Times» Published: September 6, 2007. Архів оригіналу за 1 липня 2012. Процитовано 6 березня 2012.
  6. а б в г Нелли Шульман: Личная сука полковника Шульца. Архів оригіналу за 7 серпня 2016. Процитовано 6 березня 2012.
  7. Private Bitches in Public Places: Stalags, by Lauren Wissot on April 8th, 2008. Архів оригіналу за 10 жовтня 2014. Процитовано 6 березня 2012.
  8. а б в «Stalags». Архів оригіналу за 16 лютого 2017. Процитовано 6 березня 2012.