Михайло Михайлович Єрогін (1862[1] — ?) — депутат Державної думи I скликання від Гродненської губернії .

Михайло Михайлович Єрогін
Народився1862(1862)
Померпісля 1912
ГромадянствоРосія Росія
НаціональністьРосіяни
Діяльністьполітик
Alma materАкадемія Генерального штабу
Посададепутат Державної думи Російської імперії[d]
ПартіяВсеросійський національний союз
Автограф
Нагороди
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Біографія

ред.
 
Єрогін Михайло Михайлович

Росіянин, православний, з нащадкових дворян. Землевласник Берестейського повіту[2]. Був на військовій службі: підпоручик (7 серпня 1882 р.), поручик (7 серпня 1886 р.), штабс-капітан (26 лютого 1889 р.), капітан (15 березня 1892 р.) 8-го стрілецького полку, закінчив курс Миколаївської академії Генерального штабу. Деякий час перебував у постійному складі Офіцерської стрілецької школи[3] і був ктитором церкви Святого Спиридона Триміфунтського[4], що знаходилася при школі, пізніше був вихователем Пажеського корпусу. Після виходу у відставку у чині підполковника повернувся до Гродненської губернії. Білостоцький повітовий ватажок дворянства, земський начальник.

26 березня 1906 року обраний до Державної думи I скликання від загального складу виборників Гродненського губернського виборчого збору. При обранні в I Думу виборці-селяни помилково розглядали його як «прогресиста». Виборщик із селян Гродненської губернії А. М. Санцевич, який вважав, " що Дума дасть землю: забере в панів і надасть її безкоштовно селянам;[5], у своїх спогадах пише: «М. М. Єрогін у південних селян нашої [Гродненської] губернії був особливого роду „кумиром“. М. М. завоював симпатії та інших селян; на його боці був і я»[5]. У ході голосування з'ясувалося, що «Єрогіну готувався провал, тому що при перебалотуванні Єрогіна і Якобсона [Якубсона (так правильно), які набрали однакову кількість голосів], пани [поляки] поклали б Єрогіну неодмінно чорні». І тоді Санцевич, ймовірний кандидат у депутати, зняв свою кандидатуру, щоб напевно провести Думу Єрогіна[5]. Всупереч покладеним на нього надіям у Думі Єрогін заявив себе безпартійним і зайняв місце на крайньому правому фланзі[6].

«Єрогинська живопирня»

ред.
 
Гуртожиток для селян-депутатів І Державної думи. Депутати за обідом. м. Санкт-Петербург. 1906 рік. Фото М. М. Ольшанського

Припускають[7], що саме Єрогін запропонував міністру внутрішніх справ П. Н. Дурново провести «обробку» депутатів-селян для захисту від лівих ідей. Генерал Окремого корпусу жандармів П. П. Заварзін вважає, що план згуртувати в Думі надійні сили з селянства належав П. І. Рачковському, а Єрогін був його виконавцем[8]. Так чи інакше, Дурново, підтримавши цю ідею, розіслав губернаторам циркуляр про направлення селянських депутатів до Єрогіна. Було підготовано програму проурядової пропаганди серед селян. Губернаторам з МВС надіслана була таємна телеграма «промацати» обраних у Думу селян і виділити тих, хто ґрунтовніший, для спрямування до Єрогіна. Як пише багаторічний співробітник П. А. Столипіна, згодом державний секретар С. Є. Крижановський, дії саме Столипіна привели до першого витоку в пресу про план Єрогіна: «Чи дивний збіг обставин, або намір тут був, або недосвідченість, але розпорядження це набуло розголосу на місці по Саратовській губернії, де губернатор П. А. Столипін став запрошувати обраних в Думу селян себе через урядників»[7].

За підтримки міністерства внутрішніх справ в особняку на Кірочній вулиці було влаштовано щось на кшталт гуртожитку для приїжджих селян-депутатів з безкоштовним чаєм, цукром, білим хлібом та з відповідним ідеологічним обслуговуванням[9].. Розгорівся газетний скандал. Єрогін звернувся з відкритим листом до преси:

Травень 1906 року: Лист до редакції

М. м.! З приводу численних газетних статей, телеграм і нотаткыв, які з'явилися останнім часом про мене, покірніше прошу не відмовити помістити в шановній нашій газеті нижченаведене.
1) Жодних доручень міністерства внутрішніх справ я не виконував, бо таких не отримував.
2) Членів Державної Думи із селян, позапартійних, як і я, запросив зібратися на з'їзд до Петербургу за власною ініціативою.
3) Жодного відношення до господарських справ гуртожитку селян не мав і не маю і проживаю в іншому будинку, на власній квартирі: кут Таврійської та Кірочної, 5-52, кв. 17.
і 4) Ніяких урочистих обіцянок нікому не давав, бо завжди чинив і поступатиму незалежно від партій, як мені вкажуть обов'язок і совість.
З політичними поглядами моїми суспільство ознайомиться щодо майбутньої діяльності моєї в Державній Думі.
Член Державної Думи: Єрогін.
Інші газети прошу передрукувати

Ліва преса прозвала цей гуртожиток «Єрогинська живопирня», і як тільки він став улюбленою темою для карикатуристів, більшість селян покинула це житло і з'їхала в дорожчі готелі[10]. Але були й інші вагоміші причини невдачі. Як пише генерал П. П. Заварзін: «Усім селянам, хоч би якими були праві, було властиве прагнення отримати землю. А тому, як тільки з'ясувалося, що ліві партії за відчуження, то з гуртожитку… один за одним усі депутати розбіглися»[8].

Відгуки про М. М. Єрогіна та його план

ред.

П. П. Заварзін, генерал-майор Окремого корпусу жандармів:

«Великий» план Рачковського — залучення на бік уряду правих селян — зазнав повної катастрофи. Це був похорон надій, про які спочатку мріяв і Горемикін, на можливість створити в Думі слухняну більшість.[8]

С. Є. Крижановський, державний секретар:

Затія, однак, не вдалася, тому що Єрогін виявився людиною невідповідною, та ще й дуже обмеженою. Чоловіки незабаром від нього відхлинули і потрапили до інших мереж…[7]

В. І. Ленін, лідер більшовиків:

Із витівки Єрогіна вийшов тільки сором і для нього, і для уряду…[11]

Подальша доля

ред.

19-21 січня 1912 року М. М. Єрогін брав участь у перших зборах представників Всеросійського національного союзу, як голова місцевого відділу з Брест-Литовська Гродненської губернії. Його було обрано до складу Головної ради партії. Подальша доля Єрогіна невідома.

Родина

ред.

Ймовірно, йдеться про сина М. М. Єрогіна, депутата першої думи: Єрогін Михайло Михайлович (пом. 1 березня 1921), капітан Корніловського артилерійського дивізіону 1-го армійського корпусу. Похований у могилі № 176, Галліполі, Туреччина[12].

Примітки

ред.
  1. Список капитанам армейской пехоты по старшинству на 1894, 1895, 1897, 1898 гг. В некоторых справочных изданиях ошибочно указывается 1856 год.
  2. Алёшкин Александр. Фрак для крестьянского сына. // Парламентская газета № 41 (1658) 10 марта 2005 года: Архивированная копия. Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 16 квітня 2013. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=да (довідка)
  3. Список капитанам армейской пехоты по старшинству на 1895 год. СПб., 1895. С. 493.
  4. Святого Спиридона Тримифунтского церковь. Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 19 лютого 2015.
  5. а б в Санцевич А. Как состоялись выборы в первую Государственную думу. Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 19 лютого 2013.
  6. Ерогин Михаил Михайлович. Архів оригіналу за 26 січня 2013. Процитовано 19 лютого 2013.
  7. а б в Крыжановский С. Е.. Заметки русского консерватора/Публикация С.В. Пронкина// Вопросы истории. 1997. N2. С. 121-127; N3. С. 121-123; 127-129. Архів оригіналу за 27 вересня 2013. Процитовано 19 лютого 2013.
  8. а б в Заварзин П. П. Жандармы и революционеры. В кн.: "Охранка". Воспоминания руководителей политического сыска. Тома 2, М., Новое литературное обозрение, 2004. Архів оригіналу за 27 вересня 2013. Процитовано 19 лютого 2013.
  9. Сидельников С. М. Образование и деятельность Первой Государственной думы. М., 1962; с. 200.
  10. Сидельников С. М. Образование и деятельность Первой Государственной думы. М., 1962; с. 200
  11. В. И. Ленин О фракции сторонников отзовизма и богостроительства. ПСС т. 19 [недоступне посилання з Ноябрь 2019]
  12. Центр генеалогических исследований. Архів оригіналу за 13 лютого 2013. Процитовано 19 лютого 2013.

Література

ред.