Вікіпедія

«Місту-Герою Ленінграду» (обеліск)

«Місту-Герою Ленінграду» (рос. «Городу-Герою Ленинграду») ― обеліск на площі Повстання у Санкт-Петербурзі. Встановлений 12 квітня 1985 року, урочисто відкритий 8 травня 1985 року.[1][2] Авторами монументу є архітектори В.С. Лук'янов та О.І. Алимов.[3][4][5] Бронзові горельєфи виконані колективом скульпторів — А.С. Чаркіним, В.Д. Свєшніковим, Б.А. Петровим та О.О. Виноградовим. Інженерні розрахунки проводилися під керівництвом спеціаліств В.М. Іванова та Б.М. Брудно.[6]

«Місту-Герою Ленінграду»
рос. «Городу-Герою Ленинграду»
59°55′22″ пн. ш. 30°21′43″ сх. д. / 59.92278° пн. ш. 30.36194° сх. д. / 59.92278; 30.36194
Країна  Росія
Розташування Санкт-Петербург
Тип обеліск
Висота 36 м
Стиль новий класицизм
Автор проєкту архітектори В.С. Лук'янов та О.І. Алимов
Архітектор Vladimir Lukyanovd
Дата заснування 8 травня 1985
Початок будівництва липень 1984
Побудовано травень 1985
«Місту-Герою Ленінграду». Карта розташування: Росія
«Місту-Герою Ленінграду»
«Місту-Герою Ленінграду»
«Місту-Герою Ленінграду» (Росія)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Ленінград вперше був названий «містом-героєм» у Наказі Верховного Головнокомандувача від 1 травня 1945 року.[7] 8 травня 1965 року Президія Верховної Ради СРСР затвердила положення про надання місту Ленінграду звання «Місто-Герой».[8]

Опис монументу ред.

 

Монумент встановлений у композиційному центрі площі Повстання та завершує основну, парадну частину Невського проспекту. За периметром навколо нього розташовані Московський вокзал, готель «Жовтневий» і станція метро «Площа Повстання». Увесь комплекс споруд утворює єдиний ансамбль, що нагадує про події історії міста у роки німецько-радянської війни.[9]

Обеліск являє собо вертикальний гранітний моноліт загальною висотою 36 м. У нижній частині обеліска встановлено овальні бронзові горельєфи із зображеннями основних моментів оборони Ленінграду: «Блокада», «Тил — фронту», «Атака», «Перемога». На декоративному картуші розміщено Орден Леніна та напис «Місту-Герою Ленінграду» (рос. «Городу-Герою Ленинграду»).[10]

Вище горельєфів на завершенні основи обеліска п'ятигранний моноліт обрамлено бронзовим Вінком Слави. Вершинй споруди увінчано «Золотою Зіркою Героя». Тексту Указу Президії Верховної Ради СРСР про вручення місту медалі «Золота Зірка» попри Положення про вищу ступінь нагороди — звання «Місто-Герой» на обеліску розміщено не було.

Це другий за величиною гранітний моноліт у Санкт-Петербурзі після Олександрівської колони на Палацовій площі.[11][12]

Історія спорудження ред.

  Зовнішні зображення
  Встановлення основного моноліту на Площі Повстання, квітень 1985 року

Монумент виконано з граніту, видобутого у кар'єрі «Возрождєніє» неподалік Виборга. 6 листопада 1983 року моноліт вагою 2200 т був відділенний від основної скелі, початкова його обробка була здійснена у самому кар'єрі. Остаточна огранка та полірування були проведені вже у Ленінграді на площі Повстання.[13]

  Зовнішні зображення
  Обеліск «Місту-герою Ленінграду». Площа Повстання, травень 1985 року

П'ятигранний монумент складається із кінцевого навершшя, центральної частини заввишки 22,5 м, десятиметрової бази та основи. Загальна висота обеліска становить 36 м, діаметр бази — 3,6 м, ширина основи — 9 м. Вага основної частини складає 360 тонн, а загальна вага монумента з базою та основою — 750 тонн. Діаметр бронзового вінка становить 4,5 м, висота навершшя разом із зіркою — 3,6 м; вага — 2 тонни. Виготовлено на Ленінградському Адміралтейському об'єднанні.

Діаметр зірки, виконаної із нержавіючої сталі, становить 1,8 м.[14]

В основі пам'ятника встановлено більше п'ятидесяти залізобетонних паль.[11]

Урочисте відкриття ред.

Урочисте відкриття обеліска «Місту-Герою Ленинграду» проходило напередодні дня Перемоги 8 травня 1985 року.[15] На церемонії були присутні представники усіх районів міста, а біля підніжжя обеліска стояла почесна варта, яка доставила прикрашені орденами знамена Ленінграду та Ленінградської області, а також бойові стяги військових частин, які особливо проявили себе у боях Другої світової війни.[16] На честь урочистої події були випущені сувенірні значки, пам'ятна медаль та поштові листівки.[17][18]

  Зовнішні зображення
  Почесна варта у день відкриття обеліска Місту-Герою, 8 травня 1985 року

Почесне право відкрити обеліск було надане почесним громадянам міста, серед яких були зокрема директор Ермітажу академік Б.Б. Піотровський, командир Ленінградської військово-морської бази адмірал В.О. Самойлов, Герой Радянського Союзу В.М. Харитонов, двічі Герой Соціалістичної Праці В.С. Чичеров та інші діячі науки, культури і мистецтва. Зведений оркестр Ленінградського військового округу виконав гімн Ленінграда, марші періоду німецько-радянської війни та державний гімн СРСР.

Перед обеліском також урочистим строєм пройшла рота почесної варти та солдати усіх родів військ. Також біля підніжжя обеліска поклали квіти мешканці міста, представники генеральних консульств та військовики армій дружніх країн.[19] Наразі покладення квітів до цього монументу у дні державних свят стало міською традицією.[20]

Факти ред.

 
«Зірка» на вершині обеліска
  • У творі «Про архітектуру нашого часу», що був опублікований у 1835 році у збірці «Арабески» Микола Гоголь пише наступне:

    «Місто має складатися із різноманітних мас, якщо ми хочем, щоб він приносим задоволення для поглядів… Хай у ньому буде відно і легко випуклий молочний купол, і релігійний безкінечний шпиц, і східна митра, і плаский італійський дах, і високий фігурний фламандський, і чотиригранна піраміда, і кругла колонна, і кутастий обеліск.»

    — Н. В. Гоголь, «Об архитектуре нынешнего времени»[21].

  • Як писав автор цього пам'ятника, архітектор В.С. Лук'янов, цей вислів письменника певною мірою вплинув і на вибір місця для встановлення монумента, і на композиційно-художнє рішення самого обеліска.[11]
  • Гранітні блоки, із яких у 1952 році було створено п'єдестал пам'ятника М.А. Римському-Корсакову (архітектор М.А. Шепілевський), були виготовлені із каменів, що раніше входили до постаменту пам'ятника Олександру ІІІ, який стояв на площі Повстання до 1937 року.[22] Через 30 років В.С. Лук'янов, учень Шепілевського, спроєктував для центру цієї площі обеліск «Місту-Герою Ленінграду».[23][24]

Примітки ред.

  1. ↑ Лисовский И. Г. Санкт-Петербург:в 2т. Т.2, От классики к современности. — СПб : Издательский дом «Коло», 2009. — 584 с. — ISBN 978-5-901-841-58-7.
  2. ↑ Исаченко В. Г. Памятники Санкт-Петербурга. Справочник. — СПб. : «Паритет», 2004. — 298 с. — ISBN 5-93437-188-6.
  3. ↑ Всё о Второй мировой (Исторический, научно-образовательный сайт). Памятники и монументы. Санкт-Петербург. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 18 квітня 2021.
  4. ↑ Кириков Б. М., Кирикова Л. А., Петрова О. В. Невский проспект. Дом за домом. — 2-е изд., испр. — М. : Центрполиграф, 2006. — 371 с. — ISBN 5-9524-2069-9.
  5. ↑ ЦГ Архив КФД. АР 215704 Обелиск «Городу-герою Ленинграду» (арх. В.С. Лукьянов, А.И. Алымов, инж. В.М. Иванов, Б.Н. Брудно) май 1985 г.
  6. ↑ ЦГ Архив КФД. АР 215703 Установка обелиска «Городу-герою Ленинграду» 1 апр. 1985 г. (арх. В.С. Лукьянов, А.И. Алымов, инж. В.М. Иванов, Б.Н. Брудно)
  7. ↑ Сталин И. В. Сочинения. – Т. 15. — М. : «Писатель», 1997. С. 218—221. Приказ Верховного Главнокомандующего от 1 мая 1945 года, N 20.
  8. ↑ Положение о почётном звании «Город-Герой», утверждённое Указом Президиума Верховного Совета СССР от 8 мая 1965 года (Ведомости Верховного Совета СССР, 1965, № 19, ст. 248, пункт 7.)
  9. ↑ В.Г. Исаченко, Площадь Восстания. Архів оригіналу за 20 вересня 2016. Процитовано 17 квітня 2021.
  10. ↑ Андрей Гусаров. По Петербургу с книгой в руках. Путеводитель по Северной столице на все случаи жизни. — СПб. : «Центрполиграф», 2013. — ISBN 978-5-227-04041-1., стр. 155.
  11. ↑ а б в Лукьянов В. С. Девятый обелиск. // журнал «История Петербурга». — № 6(40). — СПб., 2007. — С. 36—41 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 березня 2016. Процитовано 13 березня 2016.
  12. ↑ Лисовский И. Г. Санкт-Петербург:в 2 т. Т. 2, От классики к современности. — СПб : Издательский дом «Коло»]], 2009. — 584 с. — ISBN 978-5-901-841-58-7.
  13. ↑ Bulakh A.G.,Abakumova N.V.,Romanovsky J.V. St Petersburg: A History in Stone. — SPb : SPb University Press, 2010. — 174978-5-288-050200-6 с. — ISBN 978-5-288-05020-6., p.61-62.
  14. ↑ Е.А.Шишкина. Звезда над Городом-Героем-Ленинградом. Государственный музей городской скульптуры. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 17 квітня 2021.
  15. ↑ Ленинградская кинохроника № 19. Открытие монумента на площади Восстания 1985 год.
  16. ↑ Немеркнущий свет Победы."Ленинградская правда",10 мая 1985 года,N109 (21351) — N110 (21352).
  17. ↑ В. С. Лукьянов. «Звезда над Городом» (10 историй). СПбИИ РАН. Архів оригіналу за 10 грудня 2021. Процитовано 16 травня 2022.
  18. ↑ Президентская библиотека. Значок «Ленинград. Город-Герой»
  19. ↑ Славя подвиг твой, Ленинград! // Ленинградская правда. — № 108 (21350). — 9 мая 1985 года.
  20. ↑ Новости 23 февраля 2021 года. Цветы к подножию обелиска «Городу-Герою Ленинграду». Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 22 квітня 2021.
  21. ↑ Н. В. Гоголь, «Об архитектуре нынешнего времени»
  22. ↑ Памятник Александру III, —ГРМ, «Palas Edition», —1996, с. —24, ISBN 5-900872-37-8, стр. —23
  23. ↑ ЦГАКФФД СПб. Фотодокумент Ар 248654. Вид от Невского проспекта на памятный Обелиск "Городу-герою Ленинграду" на площади Восстания (архитекторы В.С.Лукьянов, А.И.Алымов, инженеры В.М.Иванов, Б.Н.Брудно,1985 год). Архів оригіналу за 15 липня 2020. Процитовано 24 квітня 2021.
  24. ↑ Лисовский И.Г. Санкт-Петербург:в 2т. Т.2, От классики к современности. — СПб : Коло, 2009. — 584 с. — ISBN 978-5-901-841-58-7. — стр.482

Джерела ред.

  • Лисовский В.Г. Санкт-Петербург:в 2т. Т.2, От классики к современности. — СПб : Издательский дом «Коло», 2009. — 584 с. — ISBN 978-5-901-841-58-7.
  • Сталин И.В. Сочинения. – Т. 15. С.218-221. Приказ Верховного Главнокомандующего от 1 мая 1945 года, N 20.
  • Положение о почетном звании «Город-Герой», утверждённое Указом Президиума Верховного Совета СССР от 8 мая 1965 года (Ведомости Верховного Совета СССР, 1965, N 19, ст. 248, пункт 7.)
  • Исаченко В.Г. Памятники Санкт-Петербурга. Справочник. — СПб. : «Паритет», 2004. — 298 с. — ISBN 5-93437-188-6.
  • Кириков Б. М., Кирикова Л. А.,Петрова О. В. Невский проспект. Дом за домом. 2-е изд.,испр. — М. : Центрполиграф, 2006. — 371 с. — ISBN 5-9524-2069-9.
  • Лукьянов В. С. Девятый обелиск. // журнал «История Петербурга». — № 6(40). — СПб., 2007. — С. 36—41
  • Исаченко В. Г. Площадь Восстания, газета «Трудовая Россия», N9(287).
  • Bulakh A.G.,Abakumova N.V.,Romanovsky J.V. St Petersburg: A History in Stone. — SPb : SPb University Press, 2010. — 174 с. — ISBN 978-5-288-05020-6., p. 61-62.
  • Гусаров А.Ю. Памятники воинской славы Петербурга. — СПб, 2010. — ISBN 978-5-93437-363-5.
  • Золотоносов М.Н. Бронзовый век: Иллюстрированный каталог памятников. Издание 2-е, переработанное и дополненное. — ISBN 978-5-902640-07-3., стр. 120—128.
  • Ковальчук В. М., Чистиков А. И. Ленинград и ленинградцы в годы блокады. — ISBN 978-5-87417-394-4., стр. 246.
  • Андрей Гусаров. По Петербургу с книгой в руках. Путеводитель по Северной столице на все случаи жизни. — ISBN 978-5-227-04041-1., стр. 155.
  • Гусаров А. Ю. Петербургские площади. — СПб. : «Паритет», 2014. — С. 187. — 2500 прим. — ISBN 978-5-93437-406-9.
  • Исаченко В. Г. Архитектурные ансамбли Петербурга. От основания до наших дней. Справочник. — СПб. : «Паритет», 2015. — 656 с. — ISBN 978-5-93437-404-5., стр. 117, 633.
  • Жарова Е. А., Мануртдинова В. В., Шишкина Е. А., Шудрова Е. В. Памятники Санкт-Петербурга / Ефремова Н. Н. — Справочник. — СПб. : Государственный музей городской скульптуры, 2016. — С. 395, 484. — 500 прим. — ISBN 978-5-7937-1376-4.

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: «Місту-Герою Ленінграду» (обеліск)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=«Місту-Герою_Ленінграду»_(обеліск)&oldid=37426051