Вікіпедія

SN 1572

наднова типу IA в сузір'ї Кассіопеї

SN 1572 (Наднова Тихо, Нова Тихо, «B  Кассіопеї» (B Cas), 3С 10) — наднова типу IA[1] в сузір'ї Кассіопеї, одна з восьми наднових, спостереження яких (неозброєним оком) зазначено в історичних документах. Вона з'явилась на початку листопада 1572 року і була незалежно відкрита багатьма дослідниками[2].

SN 1572
Зображення у рентгенівських хвилях, зняте "Чандрою"
Дані спостережень (Епоха ?)
Тип надновоїIa[1]
Тип залишкутуманність
ГалактикаЧумацький Шлях
Сузір'яКассіопея
Пряме сходження0г 25х 21с
Схилення+64° 09′ 15″
Галактичні координатиG.120.1+1.4
Дата відкриттялистопад 1572
Пік зор.величини (V)−4
Відстань8—9,8 тис. св. р.
Фізичні характеристики
Попередникневідомо
Тип попередниканевідомо
Колір (B-V)невідомо

Історичний опис

ред.
 
Зоряна карта сузір'я Кассіопея, що показує положення (позначене I) наднової 1572 року; з праці Тихо Браги «De nova… stella»

Поява в Чумацькому Шляху наднової 1572 року належить до числа найважливіших подій в історії астрономії. Поява «нової зорі» допомогла переглянути стародавні моделі неба і прискорити революцію в астрономії, яка почалася з розуміння потреби створити кращі астрометричні зоряні каталоги (і, отже, потреби в точніших приладах для астрономічних спостережень). Вона також кинула виклик Аристотелівській догмі незмінності царства зір.

Наднову 1572 року часто називають «Наднова Тихо Браге» тому, що детальна праця Тихо Браге «De nova et nullius aevi memoria prius visa stella» («Про зорю, нову і ніколи не бачену в житті або пам'яті кого-небудь», видана 1573 року з перевиданням під керівництвом Йоганна Кеплера в 1602 і 1610 роках) містить як власні спостереження наднової Тихо Браге, так і аналіз спостережень багатьох інших очевидців. Тихо не перший спостерігав наднову 1572 року, хоча він був, ймовірно, найбільш точним спостерігачем об'єкта. Майже настільки ж точними були його європейські колеги, такі, як Вольфганг Шулер, Томас Діггз, Джон Ді, Франческо Мауроліко, Херонімо Муньос[3], Тадеаш Гаєк чи Бартоломеус Рейзахер[4].

В Англії королева Єлизавета I викликала математика й астролога Томаса Аллена, «щоб отримати його поради про нову зорю, яка з'явилася в Кассіопеї, чому він дав своє обізнане пояснення», як написав антиквар Джон Обрі у своїх меморандумах століття потому[5].

У Китаї часів династії Мін зоря стала предметом розбрату між Великим секретарем Чжаном Ючженгом і молодим Імператором Ваньлі: відповідно до космологічної традиції, імператор був попереджений переглянути його негідну поведінку, оскільки нова зоря була сприйнята як недобрий знак[6].

Більш надійні доповіді тієї епохи зазначають, що нова зоря спалахнула між 2 і 6 листопада 1572 р., коли вона змагалась з Венерою по яскравості[7]. Наднову було видно неозброєним оком до 1574 року, вона поступово згасала, поки не зникла з очей[7].

Залишок наднової

ред.
Віртуальний тур по залишку наднової Тихо
 
Залишок наднової Тихо — червоне коло у верхній лівій частині цього фото за допомогою WISE.
Розвиток залишку протягом 2000—2015.[8]

Відстань до залишку наднової оцінювалась від 2 до 5 кпк (тобто між 6500 і 16 300 світлових років), але останні дослідження показують значення ближче до 2,5—3 кпк (8000 — 9800 світлових років)[9].

Радіоспостереження

ред.

Пошук залишку наднової був невдалим до 1952 року, коли Хенбері Браун і Хазард повідомили про його радіо виявлення на 158,5 МГц, в обсерваторії Джодрелл-Бенк[10]. Це було підтверджено, а позиція більш точно виміряна Болдвіном та Еджем (1957) з використанням Кембриджського радіотелескопа на довжині хвилі 1,9 м[11]; залишок був попередньо внесений у другий Кембриджський каталог радіоджерел як об'єкт «2С 34» і визначений точніше як «3С 10» у третьому Кембриджському списку (Едж і співавт. 1959). У науковому світі не має суперечки, що 3С 10 — це залишок наднової, яка спостерігалась у 1572—1573 рр. Після статті-огляду Мінковського (1964)[12], позначення 3С 10 найчастіше вживається в публікаціях для посилання на радіо залишок B Cas (хоча деякі автори використовують табульоване галактичне позначення G120.7+2.1 з каталогу Гріна 1984 року, а багато авторів також називають його «залишок наднової Тихо Браге»). Оскільки радіо залишок був знайдений до відкриття видимих ниток залишку наднової, ідентифікатор 3С 10 вживається деякими науковцями для позначення залишку на всіх довжинах хвиль.

Оптичне виявлення

ред.

Залишок наднової B Cas був виявлений в 1960-х роках за допомогою телескопу гори Паломар як дуже слабка туманність. Пізніше вона була сфотографована телескопом космічної обсерваторії ROSAT. Наднова була підтверджена як типу IA[1], коли білий карлик захоплював речовину від супутника, поки не наблизився до межі Чандрасекара й вибухнув. Цей тип наднових зазвичай не створює ефектних туманностей, характерних для наднових II типу (як-от SN 1054, яка утворила Крабоподібну туманність). Вважалося, що газова оболонка розширюється зі швидкістю близько 9000 км/с, але нещодавні дослідження вказують на меншу швидкість розширення — близько 5000 км/с[13].

Відкриття зорі-супутника

ред.

У жовтні 2004 року було повідомлено про виявлення зорі класу G2, схожої на наше Сонце[14]. Вважається, що саме це та зоря-супутник, яка передала масу білому карлику, що в підсумку вилилося в спалах наднової. Подальші дослідження, опубліковані в березні 2005 року, дали більше подробиць про цю зорю: названа Тихо G, швидше за все до вибуху це була зоря головної послідовності або субгігант, але від впливу наднової вона втратила частину маси, яка була викинута у космос (частково спостерігається у залишку наднової), а її зовнішні оболонки нагрілись ударною хвилею. Поточна швидкість Тихо G є, мабуть, найсильнішим свідченням того, що вона була супутником білого карлика, — вона рухається зі швидкістю 136 км/с, що більш ніж учетверо більше, ніж середня швидкість зірок у її околиці. Однак, це відкриття було поставлене під сумнів у останні роки — зоря перебуває порівняно далеко від центру і не показує обертання, яке можна було б очікувати.

Спостереження світлової луни

ред.

У вересні 2008 року телескоп Субару отримав оптичний спектр майже максимальної яскравості наднової Тихо Браге від розсіяної світлової луни[1]. За допомогою цих даних було підтверджено, що SN 1572 належала до найпоширенішого класу наднових типу Ia SNe.

Рентгенівські спостереження

ред.

Джерело рентгенівського випромінювання, яке отримало назву Цефей X-1 (або Cep X-1), було виявлено рентгенівською обсерваторією UHURU на 4U 0022+63 (Більш ранні позначення в каталогах Х120+2 і XRS 00224+638). Цефей Х-1 насправді розташований у сузір'ї Кассіопеї і був співвіднесений з залишком наднової Тихо[15].

У літературі

ред.

У дев'ятому епізоді роману Джеймса Джойса «Улісс», Стівен Дедал пов'язує виникнення наднової з молодим Вільямом Шекспіром, а у випуску журналу Sky & Telescope від листопада 1998 року три дослідники з Південно-Західного Університету штату Техас, Дон Олсон і Рассел Дошер з фізфаку і Мерилін Олсон з департаменту англійської мови, стверджували, що ця наднова описана у «Гамлеті» Шекспіра, і саме про неї згадує Бернардо в акті I, сцені I[16].

Головний герой оповідання Артура Кларка 1955 року «Зірка» побіжно згадує наднову. Вона є основним елементом у науковій статті-обманці Фредеріка Пола «Марсіанські спостерігачі за зорями» (англ. The Martian Star-Gazers), вперше опублікованій в «Galaxy Science Fiction Magazine» 1962 р.

Див. також

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: SN 1572

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г Krause, Oliver (2008). Tycho Brahe's 1572 supernova as a standard type Ia as revealed by its light-echo spectrum. Nature. Т. 456, № 7222. с. 617—619. arXiv:0810.5106. Bibcode:2008Natur.456..617K. doi:10.1038/nature07608. PMID 19052622.
  2. ↑ Blast From The Past: Astronomers Resurrect 16th-Century Supernova [Архівовано 1 серпня 2017 у Wayback Machine.] ScienceDaily (Dec. 4, 2008)
  3. ↑ Jerónimo Muñoz (1573). Libro del nuevo Cometa, y del lugar donde se hazen; y como se vera por las Parallaxes quan lexos estan de tierra; y del Prognostico deste. Valencia. Архів оригіналу за 2 березня 2019. Процитовано 2 жовтня 2016.
  4. ↑ De mirabili Novae ac splendidis stellae, Mense Nouembri anni 1572, primum conspectæ, ac etiam nunc apparentis, Phœnomeno [Архівовано 11 травня 2020 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Oliver Lawson Dick, ed., Aubrey's Brief Lives. Edited from the Original Manuscripts, 1949, s.v. «Thomas Allen» p. 5.
  6. ↑ Science and Civilization in China, v.3 pp.425-6; cf. 1587, a Year of No Significance.
  7. ↑ а б Grego, Peter (19 жовтня 2013). Blazing a Ghostly Trail: ISON and Great Comets of the Past and Future. Springer Science & Business Media. Процитовано 14 жовтня 2023.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) (англ.)
  8. ↑ Williams, Brian J; Chomiuk, Laura; Hewitt, John W; Blondin, John M; Borkowski, Kazimierz J; Ghavamian, Parviz; Petre, Robert; Reynolds, Stephen P (6 квітня 2016). An X-ray and Radio Study of the Varying Expansion Velocities in Tycho's Supernova Remnant. arXiv:1604.01779 [astro-ph.HE].
  9. ↑ Wenwu Tian; Denis A. Leahy (26 грудня 2010). Tycho SN 1572: A Naked Ia Supernova Remnant without Associated Ambient Molecular Cloud. Astrophysical Journal Letters. 729: L15. arXiv:1012.5673. Bibcode:2011ApJ...729L..15T. doi:10.1088/2041-8205/729/2/L15.
  10. ↑ Hanbury-Brown, R.; Hazard, C. (1952). Radio-Frequency Radiation from Tycho Brahe's Supernova (A.D. 1572). Nature. Т. 170, № 4322. с. 364—365. Bibcode:1952Natur.170..364H. doi:10.1038/170364a0.
  11. ↑ Baldwin, J. E.; Edge, D. O. (1957). Radio emission from the remnants of the supernovae of 1572 and 1604. The Observatory. Т. 77. с. 139—143. Bibcode:1957Obs....77..139B.
  12. ↑ Minkowski, R. (1964). Supernovae and Supernova Remnants. Annual Review of Astronomy and Astrophysics. Т. 2, № 1. с. 247—266. Bibcode:1964ARA&A...2..247M. doi:10.1146/annurev.aa.02.090164.001335.
  13. ↑ Asami Hayato; Hiroya Yamaguchi; Toru Tamagawa; Satoru Katsuda; Una Hwang; John Patrick Hughes; Midori Ozawa; Aya Bamba; Kenzo Kinugasa (2010). Expansion Velocity of Ejecta in Tycho's Supernova Remnant Measured by Doppler Broadened X-ray Line Emission. arXiv:1009.6031 [astro-ph.HE].
  14. ↑ Ruiz-Lapuente, Pilar (2004). The binary progenitor of Tycho Brahe's 1572 supernova. Nature. Т. 431, № 7012. с. 1069—1072. arXiv:astro-ph/0410673. Bibcode:2004Natur.431.1069R. doi:10.1038/nature03006. PMID 15510140.
  15. ↑ Wood KS; Meekins JF; Yentis DJ; Smathers HW; McNutt DP; Bleach RD (December 1984). The HEAO A-1 X-ray source catalog. Ap J Suppl Ser. Т. 56, № 12. с. 507—649. Bibcode:1984ApJS...56..507W. doi:10.1086/190992.
  16. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 січня 2015. Процитовано 2 жовтня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Посилання

ред.

Координати:   00г 25м 21с, +64° 09′ 15″

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=SN_1572&oldid=43142848