Відкрити головне меню

Системи небесних координат використовують в астрономії для опису положення світил на небі або точок на уявній небесній сфері. Координати світил або точок задаються двома кутовими величинами (або дугами), які однозначно визначають положення об'єктів на небесній сфері. Таким чином, системи небесних координат є сферичними системами координат, в яких перша координата — відстань — часто невідома і не відіграє ролі. Ці системи відрізняються одна від одної вибором основної площини та початку відліку на ній.

Зміст

Найвідоміші системи координатРедагувати

Залежно від поставленої задачі, може бути зручнішим використовувати ту чи іншу систему.

Історія та використанняРедагувати

Небесні координати застосовувалися вже в глибокій давнині. Опис деяких систем міститься в працях давньогрецького мислителя Евкліда (близько 300 до н. е.). Опублікований в «Альмагесті» Птолемея [зоряний каталог містив положення 1022 зір в екліптичній системі небесних координат.

Спостереження змін небесних координат призвели до найвизначніших відкриттів астрономії, які мають величезне значення для пізнання Всесвіту. До них належать явища прецесії, нутації, аберації, паралаксу, власних рухів зір та ін.
Вивчення небесних координат допомагає вирішувати задачі вимірювання часу, визначати географічні координати земної поверхні, досліджувати нерівномірності обертання нашої планети.
Широке застосування небесні координати мають при складанні зоряних каталогів, при вивченні істинних рухів небесних тіл — як природних, так і штучних — у небесній механіці та астродинаміці і при вивченні просторового розподілу зір у проблемах зоряної астрономії.

ПриміткиРедагувати

  1. В.В. Витязев (1999). Успехи астрометрии (російською). Астронет. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2010-05-10. 

ДжерелаРедагувати