Синиця південна
| Синиця південна | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Melaniparus niger (Vieillot, 1818) | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Parus niger | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Синиця південна[2] (Melaniparus niger) — вид горобцеподібних птахів родини синицевих (Paridae). Мешкає на сході Південної Африки[3].
Опис ред.
Південні синиці є порівняно великими представниками своєї родини. Вони досягають довжини 15-16 см при вазі в 17,2-26 г. Забарвлення птаха майже повністю чорне, за винятком кількох білих ділянок на крилах і хвості. Очі карі, дзьоб чорний, лапи сірі, темно-сірі або сизі. У самців забарвлення дещо синювате, у самиць тьмяне, їх живіт може бути темно-сірий. У молодих птахів спина темно-коричнева. У представників підвиду M. n. ravidus білі кінчики крил ширші, наж у представників номінативного підвиду, забарвлення самиць світліше, нижня частина тіла у них сиза. У представників підвиду M. n. xanthostomus нижня частина тіла світліша, ніж у представників номінативного підвиду[4].
Підвиди ред.
- M. n. ravidus (Clancey, 1964) — поширений від східної Замбії до центрального Мозамбіку та до північного сходу ПАР;
- M. n. xanthostomus (Shelley, 1892) — поширений від південно-східної Анголи до центральної Замбії і південно-західної Танзанії, а також до північно-східної Намібії, Ботсвани і півночі ПАР;
- M. n. niger (Vieillot, 1818) — поширений на півдні Мозамбіку та на сході ПАР.
Поширення і екологія ред.
Південні синиці живуть в сухих саванах і сухих тропічних лісах, зокрема в міомбо, а також в парках і садах. Зустрічаються на висоті до 1070 м над рівнем моря. Є поширеним видом птахів в межах свого ареалу, зокрема в Зімбабве щільність розселення птахів досягає 50 особин на км².
Поведінка ред.
Південні синиці живуть невеликими зграйками, в негніздовий період приєднуються до змішаних зграй птахів. Вони є переважно комахоїдними, однак також доповнюють свій раціон нектаром Aloe barberae і Aloe ferox, плодами фікусів і омел. Південні синиці далеко кочують в пошуках їжі, і можуть долати відстань до 10 км в день. Шукають здобич в кронах і на гілках дерев.
Південні синиці гніздяться з серпня по січень. Вони є моногамними. Самиця будує гніздо з рослинних волокон, лишайників і шерсті, яке розміщується в дуплі дерева, на висоті 2-5 м над землею. Часто синиці гніздяться в покинутих дуплах дятлів і лібій. В кладці 4-5 яєць, інкубаційний період триває 14-15 днів. Насиджує лише самиця. Пташенята покидають гніздо через два тижні. Батьки прожовжують піклуватися про них ще 9 місяців[7][8][9]. Південні синиці часто стають жертвами гніздового паразитизму з боку великих воскоїдів.
Галерея ред.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Melaniparus niger. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ MacLean, Gordon; Roberts’ Birds of Southern Africa (Sixth Edition); p. 481. ISBN 9780620175838
- ↑ Newman; Kenneth; Newman's Birds of Southern Africa[недоступне посилання]; p. 328. ISBN 1868727351
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2021). Waxwings and allies, tits, penduline tits. IOC World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 6 травня 2014. Процитовано 08 жовтня 2021.
- ↑ Chittenden, H. та ін. (2012). Roberts geographic variation of southern African birds. Cape Town: JVBBF. с. 128—129. ISBN 978-1-920602-00-0.
- ↑ Skutch; Alexander Frank (author) and Gardner, Dana (illustrator) Helpers at birds' nests: a worldwide survey of cooperative breeding and related behavior pp. 139-142. Published 1987 by University of Iowa Press. ISBN 0877451508
- ↑ Wiggins, David A. (2001). Low reproductive rates in two Parus species in southern Africa. Ibis. 143 (3): 677—680. doi:10.1111/j.1474-919x.2001.tb04897.x.
- ↑ Peach, Will J.; Hanmer, Dale B.; Oatley, Terence B. (2001). Do southern African songbirds live longer than their European counterparts?. Oikos. 93 (2): 235—249. doi:10.1034/j.1600-0706.2001.930207.x.
Посилання ред.
- Southern Black Tit - Species text in The Atlas of Southern African Birds [Архівовано 21 жовтня 2012 у Wayback Machine.].
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |