Глечики жовті
| Глечики жовті | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Глечики жовті
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Nuphar lutea L. & Smith (1809) | ||||||||||||||||
|
Гле́чики жо́вті[1], лата́ття жо́вте або куби́шка жо́вта (Nuphar lutea, народні назви: жовта водяна лілія, жовта маківка, бабка, збанок, збанятник, лопатень жовтий, лопушняк жовтий, мак водяний, товстушка, водяна царівна, русальна квітка) — багаторічна водяна трав'яниста рослина родини лататтєвих.
ЕтимологіяРедагувати
Латинська назва латаття жовтого — «нюфар лютеа» (Nuphar lutea). «Нюфар» походить від арабського слова, яке теж означає «німфа»; «лютеа» — жовта.[2]
Ботанічна характеристикаРедагувати
Багаторічна водяна рослина з горизонтальним, м'ясистим, грубим, зі слідами відмерлих листків кореневищем, ззовні — жовтувато-зеленим, а всередині — білим. Завдовжки — до 10 м, завтовшки — від 5 до 15 см. Від кореневища відходить чисельне коріння.
Надводне листя — плаваюче, майже шкірясте, серцевидне, темно-зелене. Підводне — ніжне, з коротшими черешками, напівпрозоре.
Квітки — одиничні, великі, двостатеві, жовті, запашні, 4-5 см у діаметрі. Пелюстки — яйцевидні, знизу — зелені або зеленуваті, зверху — жовті. Квітне — в червні-серпні. Формула квітки: [3]
Плід — до 10 см, голий, зелений, гладенький, соковитий, округло-грушоподібний, у вигляді глечика. Звідси й походить назва рослини. На відміну від латаття білого, плоди жовтих глечиків дозрівають над, а не під водою.
Насіння — з повітроносним мішком, завдяки якому розноситься по воді на далекі відстані.
Жовті глечики ростуть в застійних і повільно проточних водоймах — у річках, старицях, озерах. Зазвичай утворюють чагарники, площа яких може досягати кількох гектарів. Поширені в Україні (по всій території, крім Криму), в середній смузі Росії, Сибіру, на Кавказі та в Середній Азії. Найчастіше зустрічаються в лісових і лісостепових районах, досить рідко ростуть в степових районах і плавнях великих річок.
ВикористанняРедагувати
У сирому вигляді усі частини жовтих глечиків — отруйні. Відвари кореневища здавна застосовували при запальних процесах шлунково-кишкового тракту (в'яжуча дія), анацидних гастритах, ревматизмі, пропасниці, шкірних хворобах, надмірних місячних та при порушенні статевої функції — імпотенції, статевої холодності. Зовнішньо використовують для спринцювання при гострих і хронічних трихомонадних кольпітах, ускладнених бактеріальною і грибковою флорою. Як протизаплідний засіб використовують для спринцювання за 5—10 хвилин перед статевим актом.
У кореневищах є отруйний алкалоїд нуфарин, дубильні речовини, крохмаль (до 20 %), сітостерол, стигмастерол, метарабінова кислота. Великі дози настою жовтих глечиків спричинюють блювання, пронос, сон. Може настати смерть від паралічу центральної нервової системи.
У листках і квітках містяться глікозиди, що сприятливо впливають на діяльність серця.
У харчуванніРедагувати
Насіння рослини надзвичайно багате на крохмаль (до 44-45 %) і дубильні речовини (близько 4 %). Підсмажене і змелене насіння використовують як сурогат кави.
Перед вживанням кореневище ретельно очищують від шкірки, розрізають на невеличкі шматки та 15-18 годин вимочують у воді, кілька разів міняючи її. Під час вимочування з кореневищ вилучаються дубильні речовини та алкалоїди. Після вимочування кореневища цілком придатні для споживання. Їх варять, печуть у попелі, смажать на олії або тваринному жирі. Висушені на сонці вимочені шматки кореневища подрібнюють крізь м'ясорубку чи товчуть в ступах. Одержане борошно домішують до пшеничного чи житнього борошна під час випікання хліба, коржиків, оладок. З крупи варять каші, юшки, використовують як додаток до овочевих гарнірів.[4]
На Кавказі пастухи печуть кореневища глечиків необчищеними на вогнищах і їдять з картоплею, сухим сиром, бринзою і сіллю. В Японії кореневища використовують для салатів.[5]
Глечики в культуріРедагувати
В Україні жовті глечики здавна пов'язували з русалками (одна з народних назв рослини — русальна квітка). Вважалося, що рано вранці та у вечірні години жовті квіти не можна ні зривати, ні навіть торкатися їх — бо русалка, яка стереже свою улюблену квітку, може розсердитися, схопити людину за руку і втопити. Вірили також, що у літні місячні ночі найбільше русалок збирається у тих місцях, де найбільше жовтих глечиків[6].
ПриміткиРедагувати
- ↑ Згідно з — Чопик В. И., Дудченко Л. Г., Краснова А. Н. Дикорастущие полезные растения Украины: справочник. — К.:Наукова думка, 1983.
- ↑ Верзилин Н. М. По следам Робинзона: Сады и парки мира. — Ленинград, 1964, — 574 с.
- ↑ Екофлора України / Відпов. редактор Я. П. Дідух. — К.: Фітосоціоцентр, 2004. — Т. 2. — С. 16. — 480 с.
- ↑ М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976 — 168 с. — С.85
- ↑ М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.74
- ↑ Тороп С. О. Латаття жовте, кубишка жовта (Nuphar lutea)// Про глечики жовті на сайті бібліотечно-інформаційного центру «Слово»: bizslovo.org
Див. такожРедагувати
ДжерелаРедагувати
- В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова. Дикорастущие полезные растения Украины. Справочник. — Київ: Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
- Губанов И. А., Киселева К. В., Новиков В. С., Тихомиров В. Н. — С. 535. Nuphar lutea (L.) Smith — Кубышка жёлтая // Иллюстрированный определитель растений Средней России. В 3-х томах. — М.: Т-во научных изданий КМК, Ин-т технологических исследований, 2003. — Т. 2. Покрытосеменные (двудольные: раздельнолепестные). — С. 185. — ISBN 9-87317-128-9
- Екофлора України / Відпов. редактор Я. П. Дідух. — К.: Фітосоціоцентр, 2004. — Т. 2. — С. 16. — 480 с. — ISBN 966-306-009-3
ПосиланняРедагувати
- Глечики жовті. NUPHAR LUTEUM L.
- Тороп С. О. Латаття жовте, кубишка жовта (Nuphar lutea)// Про глечики жовті на сайті бібліотечно-інформаційного центру «Слово»: bizslovo.org (укр.)