Вікіпедія

Heinkel

Heinkel Flugzeugwerke — німецька авіабудівна компанія, заснована Ернстом Гайнкелем, існувала з 1922 по 1965 рік. Під час Другої світової війни компанія займалася виробництвом бомбардувальників для Люфтваффе та зробила важливий внесок у розвиток високошвидкісних літаків.

Гайнкель
Heinkel Flugzeugwerke
Типаерокосмічне підприємство
історичний виробник мотоциклів[d] і підприємство
Правова формаGmbH і Aktiengesellschaft[d]
Галузьавіабудування, автомобільна промисловість
Засновано1922
Засновник(и)Ернст Гайнкель
Закриття (ліквідація)1965
Причина закриттяЗлиття з «Vereinigte Flugtechnische Werke»
Штаб-квартираВарнемюнде, Мекленбург-Передня Померанія Німеччина Німеччина
Керівник(и)Ернст Гайнкель
Ключові особиЕрнст Гайнкель
Продукціяавіаційний двигун
літак
Мікроавтомобіль
мотоцикл
Дочірні компаніїHeinkel[d]
CMNS: Heinkel у Вікісховищі

Історія

ред.

Компанія Heinkel була заснована у Варнемюнде 1922 року, після того як були послаблені заборони на німецьке авіабудування, накладені Версальським договором. Перший успіх компанії пов'язаний з розробкою в 1932 році високошвидкісного літака Heinkel He 70 Blitz, призначеного для поштових та пасажирських перевезень Deutsche Lufthansa, що побив кілька рекордів швидкості літаків свого класу. Він мав два двигуни від Heinkel He 111 Doppel-Blitz, що став основою для виробництва бомбардувальників Люфтваффе під час Другої світової війни.

Найвідомішими інженерами Heinkel того часу були брати Зігфрид та Вольтер Гюнтер, а також Генріх Гертель. Штаб-квартира знаходилася в Ростоку, при заводі Марієн, з додатковим підрозділом «Heinkel-Sud», відкритим у Швехаті (Австрія) після аншлюсу 1938 року.

 
Руїни штаб-квартири Heinkel в Ростоку

Компанія Heinkel відома насамперед як виробник літаків Люфтваффе під час Другої світової війни. Початок цьому поклала адаптація He 70 і, зокрема, He 111, для використання як бомбардувальників. Heinkel також постачав Люфтваффе важкі бомбардувальники типу Heinkel He 177, хоча він і не випускався у великих кількостях. Німецька Люфтваффе, оснащена цими бомбардувальниками з системами навігації Z-Gerät, Y-Gerät і Knickebein, що були розроблені Йоганессом Плендлом, стала першою, хто використовував системи нічної навігації, які зараз стали обов'язковими для всіх літаків.

Heinkel була менш успішна в продажу літаків-винищувачів. Перед війною Heinkel He 112 потіснила модель конкурента Messerschmitt Bf 109. Спроби Heinkel відповісти на розробки Messerschmitt моделлю Heinkel He 100 провалилися через політичний захист Рейсхміністрества авіації (РМА). У кінці війни компанія представила Люфтваффе нічний винищувач Heinkel He 219, який також був частково усунутий з ринку озброєнь через політичні рішення та вироблявся лише в обмежених кількостях.

З 1941 року і до кінця війни компанія була об'єднана з виробником двигунів Hirth[en] разом з Heinkel-Hirth, що створило можливість виробництва власних військових літаків. Компанії були передані захоплені німцями польські виробничі потужності, зокрема заводи у Варшаві, Ряшеві та Мелеці (Polskie Zakłady Lotnicze). Крім того компанія використовувала працю ув'язнених та військовополонених на основному підприємстві у Швехаті та в концентраційному таборі Маутхаузен[1].

 
Виробництво Heinkel He 111 (1939)

Ім'я Heinkel нерозривно пов'язане з піонерськими розробками в галузі створення авіаційних двигунів та ракетобудування. 1939 року Еріх Варзіц здійснив політ[2] на Heinkel He 176 та Heinkel He 178 і став першим льотчиком, що керував літаком з турбореактивними двигунами, які працювали на рідкому паливі. Після цього Heinkel розробив прототип Heinkel He 280. Ця модель так і не досягла стадії виробництва, у зв'язку з тим, що РМА бажав, щоб Heinkel зосередився на виробництві бомбардувальників, а не сприяв розвитку конкурентної моделі Messerschmitt Me 262. Винищувач Heinkel He 162 Volksjager таки піднявся в повітря у кінці війни, але Німеччина невдовзі вже оголосила про свою капітуляцію.

Після війни Heinkel перейшов від авіабудування до виробництва велосипедів, моторолерів (див. нижче) та Heinkel Kabine. У середині 1950-х компанія повернулася до виробництва літаків, виробляючи за ліцензією F-104 Starfighter для західнонімецького Люфтваффе.

1965 року компанія було поглинуто Vereinigte Flugtechnische Werke[en] (VFW), яку 1980 року в свою чергу поглинула Messerschmitt-Bölkow-Blohm.

Продукція

ред.
 
Heinkel HD 24
 
Heinkel He 51
 
Heinkel He 70
 
Heinkel He 111
 
Heinkel He 114
 
Heinkel He 177
 
Heinkel He 178
 
EWR VJ 101 — спільна розробка Heinkel, Messerschmitt та Bölkow (концерн EWR)

Літаки

ред.
HD — Heinkel Doppeldecker
HE — Heinkel Eindecker
He — Heinkel (RLM designator)

P — Projekt

Мікроавтомобілі

ред.
 
Heinkel Kabine

1956 року Heinkel представив мотоколяску «Kabine». Одночасно були представлені мотоколяски BMW Isetta та Messerschmitt KR200[en]. Він мав кузов монокок та чотиритактний одноциліндровий двигун.[3]

1958 року Heinkel зупинив виробництво Kabine, проте було розгорнуто виробництво за ліцензією компанією Dundalk Engineering в Ірландії, а згодом Trojan Cars[en], яка припинила виробництво в 1966 році.[3][4]

Моторолери

ред.
 
Heinkel Tourist 175 (1956)

У 1950-х роках Heinkel представив моторолер «Tourist», що став відомий своєю надійністю. Великий та відносно важкий, він надавав хороший захист від негоди завдяки обтічникові переднього колеса, що мав фіксовану область обертання. «Tourist» мав хорошу аеродинаміку, що не дивно, з урахуванням авіаційного минулого виробника, і хоча він мав лише чотиритактний двигун на 174 см³ потужністю 9.5 к.с., він міг розвивати швидкість до 110 км/год (офіційно 93 км/год).

Heinkel також виробляв легкий 150 см³ моторолер, названий Heinkel 150.[5]


Мопеди

ред.
 
Heinkel Perle

З 1954 до 1957 року Heinkel виробляв мопед Perle.[6] Perle мав складну односплавную раму, задню підвіску, повністю закритий ланцюг з інтегральним амортизатором та змінні колеса. Через високий рівень складності конструкції його виробництво було високозатратними.[7][8] Всього було продано близько двадцяти семи тисяч мопедів Perles.[6]

Примітки

ред.
  1. ↑ Про роботу ув'язнених та військовополонених для Heinklel див.: Informationen zu KZ-Außenlagern bei der Stiftung Brandenburgische Gedenkstätten [Архівовано 7 листопада 2014 у Wayback Machine.]
  2. ↑ Warsitz, Lutz: THE FIRST JET PILOT — The Story of German Test Pilot Erich Warsitz, Pen and Sword Books Ltd., England, 2009 [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.]
  3. ↑ а б Bruce Weiner Microcar Museum: 1956 Heinkel Kabine. Архів оригіналу за 3 жовтня 2008. Процитовано 28 червня 2013.
  4. ↑ Bruce Weiner Microcar Museum: 1963 Trojan 200. Архів оригіналу за 25 жовтня 2008. Процитовано 28 червня 2013. [Архівовано 2008-10-25 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Сайт Faraway Montevideo Heinkel 150. Архів оригіналу за 6 жовтня 2011. Процитовано 28 червня 2013.
  6. ↑ а б Biker Szene Interview with Ernst Heinkel's Son[недоступне посилання з лютого 2019]
  7. ↑ Wilson, H. «The Encyclopedia of the Motorcycle» p. 77 Dorling-Kindersley Limited, 1995 ISBN 0-7513-0206-6
  8. ↑ CycleMaster PAGE 10. 1955 Earls Court Show: Debut of the 'Mo-ped' — «HEINKEL — Stand 96». Архів оригіналу за 9 червня 2008. Процитовано 28 червня 2013.

Література

ред.
  • Jürgen Thorwald (Hrsg.), Ernst Heinkel: Stürmisches Leben. Europäischer Buchklub, Stuttgart / Zürich / Salzburg 1953.
  • Volker Koos: Ernst Heinkel Flugzeugwerke 1922—1932. Heel, Königswinter 2006, ISBN 3-89880-502-6. (Рецензія [Архівовано 31 серпня 2011 у Wayback Machine.])
  • Till Bastian: High Tech unterm Hakenkreuz. Von der Atombombe bis zur Weltraumfahrt. Militzke, Leipzig 2005, ISBN 3-86189-740-7, S. 97-125, S. 222.
  • Norbert Rohde: Historische Militärobjekte der Region Oberhavel, Band 1: Das Heinkel-Flugzeugwerk Oranienburg. Velten Verlag GmbH, Leegebruch 2006, ISBN 3-9811401-0-9.

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Heinkel
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Heinkel&oldid=44231773