Триколірні Стріли
«Фречче Триколорі» (італ. Frecce Tricolori, дослівно «Триколірні Стріли»), офіційно відома як 313 акробатична тренувальна група, національна пілотажна команда Frecce Tricolori (італ. 313° Gruppo Addestramento Acrobatico, Pattuglia Acrobatica Nazionale (PAN) Frecce Tricolori) — демонстраційна пілотажна група ВПС Італії. Маючи десять літаків (дев'ять у щільному строю і один соліст), група є найбільшим у світі акробатичним патрулем, і найвідомішим завдяки своїй програмі виступу, що включає близько двадцяти аеробатичних номерів і триває близько півгодини. Команда є одним із національних символів Італії[en]. [1] Базується на аеродромі Ріволто[en], провінція Удіне.
Триколірні Стріли | |
---|---|
італ. Frecce Tricolori | |
На службі | 7 березня 1961 — по сьогодні |
Країна | Італія |
Належність | Повітряні сили Італії |
Роль | Пілотажна група |
Гарнізон/Штаб | авіабаза Ріволто |
Кольори | синій, червоний, білий, зелений |
Вебсайт | Pattuglia Acrobatica Nazionale |
Командування | |
командир ескадрильї | лейтенант-полковник Стефано Віт |
Авіація | |
Винищувачі | 1961–63 Canadair F-86E 1964–81 Fiat G.91 PAN |
Навчальні літаки | 10 Aermacchi MB-339PAN |
Медіафайли на Вікісховищі |
Історія
ред.Frecce Tricolori була створена як офіційна група для навчання пілотів ВПС повітряній акробатиці, прийшовши на зміну численним неофіційним командам, що існували на той момент в Італії [2]. Лідер аеробатичної групи «Diavoli Rossi»[it] майор Маріо Скварчіна отримав доручення Генерального штабу ВПС Італії заснувати Національний пілотажний патруль (італ. Pattuglia Acrobatica Nazionale), в якому були б представлені пілоти з усіх підрозділів ВПС. 313 пілотажна навчальна група була заснована 1 березня 1961 року на авіабазі Ріволто. Того ж дня до Ріволто з Гроссето[en] прибули 6 літаків North American F-86 Sabre 4-ї авіабригади. 1 травня 1961 року команда здійснила свій перший офіційний виступ в аеропорту Тренто-Гардоло з нагоди авіашоу, організованого місцевим аероклубом [3].
На F-86 Sabre «Триколірні Стріли» літали до 1963 року. В тому ж році кількість літаків була збільшена до десяти, також на них було встановлено обладнання для використання кольорового диму. Наступного року група отримала нові літаки — винищувачі-бомбардувальники Fiat G.91PAN[en], на яких літала до 1982 року, коли вони були замінені Aermacchi MB-339 A/PAN MLU[en], що використовуються і донині.
28 серпня 1988 року під час виступу групи на авіабазі Рамштайн сталася катастрофа, у якій через зіткнення літаків команди загинуло троє пілотів і 67 глядачів. Двоє з трьох загиблих пілотів, Маріо Налдіні та Іво Нутареллі, через кілька днів мали дати свідчення на суді у справі рейсу 870 авіакомпанії Itavia[en]. Це стало причиною різноманітних підозр і теорій змови щодо справжніх причин катастрофи у Рамштайні [4].
У 2000 році загальний час нальоту «Триколірних Стріл» на Aermacchi MB-339 досяг 50 000 годин. 8 вересня 2007 року Frecce Tricolori взяли участь у похоронах Лучано Паваротті в Модені та вшанували його прольотом, залишаючи зелено-біло-червоні димові сліди.
Літаки і шоу
ред.Команда літає на Aermacchi MB-339-A/PAN, двомісних навчально-бойових літаках, здатних розвивати швидкість до 898 км/год. Типові для цієї моделі паливні баки на кінцях крил видалені, оскільки вони знижують акробатичні показники літака і ускладнюють політ у щільному строю, частково заважаючи огляду [5].
У оформленні група використовує смугу кольорів італійського прапору, яка перетинає борт літака на фоні савойського синього кольору[en]. Черевна частина літака має світло-сірий колір, номери нанесені на жовті наліпки.
Під час виступів акробатичний патруль зазвичай складається з дев'яти літаків, що мають позивний «Pony» («Поні») і номер. [6] Назва «Поні» була придумана тодішнім капітаном Зено Тасіо на честь символа 4 авіакрила. [7]. Залежно від потреб, кількість літаків може досягати 11.
- Поні-0 — командир
- Поні-1 — лідер
- Поні-2 — 1-й лівого флангу
- Поні-3 — 1-й правого флангу
- Поні-4 — 2-й лівого флангу
- Поні-5 — 2-й правого флангу
- Поні-6 — 1-й замикаючий
- Поні-7 — 3 й лівого флангу
- Поні-8 — 3-й правого флангу
- Поні-9 — 2-й замикаючий
- Поні-10 — соліст
- Поні-11 — керівник з аеробатичної підготовки
Frecce Tricolori має три види шоу-програми: «висока», «низька» та «пласка», залежно від погодних умов та особливостей місця виступу. Висока програма обирається, коли нижня межа хмар знаходиться вище за 1000 м, і характеризується виконанням аеробатичних фігур повністю на вертикальній площині. Низька програма використовується, коли хмари не вищі за 500—600 м, і в такому разі вертикальні маневри не виконуються. Плаский варіант включає лише прості стройові маневри на низькій висоті. За можливості, виступи завершуються тим, що група у повному складі малює в небі кольоровим димом п'ятикілометровий триколор Італії під акомпанемент арії «Nessun dorma» у виконанні Лучано Паваротті, що лунає з динаміків на землі.
Інциденти
ред.Нижче наведено список аварій, які сталися з пілотами «Frecce Tricolori»: [8]
Пілот | Літак | Позиція | Обставини | Результат | Місце | Дата |
---|---|---|---|---|---|---|
Массімо Раффаело Скала | F-86E Sabre | Поні-3 | Тренування | Загинув | Авіабаза Ріволто | 3 травня 1961 |
Джанні Пінато | F-86E Sabre | Поні-4 | Тренування | Вижив | Авіабаза Ріволто | 3 травня 1961 |
Джанбаттіста Чеолетта | F-86E Sabre | Тренування | Вижив | Авіабаза Ріволто | 21 серпня 1961 | |
Мауро Вентуріні | F-86E Sabre | Тренування | Загинув | Авіабаза Ріволто | 30 серпня 1961 | |
Еудженіо Колуччі | F-86E Sabre | Поні-5 | Авіашоу | Загинув | Форлі | 5 травня 1963 |
Енніо Антіколі | F-86E Sabre | Поні-8 | Авіашоу | Вижив | Форлі | 5 травня 1963 |
Рафаель Д'Андретта | Fiat G.91PAN | Поні-3 | Тренування | Загинув | Авіабаза Ріволто | 22 березня 1967 |
Джанкарло Бонолло | Fiat G.91PAN | Поні-6 | Тренування | Вижив | Бертіоло | 12 грудня 1969 |
Валентино Янса | Fiat G.91PAN | Поні-9 | Тренування | Загинув | Пальманова | 22 вересня 1971 |
Анджело Гейс | Fiat G.91PAN | Поні-7 | Авіашоу | Загинув | Пратіка ді Маре | 2 червня 1973 |
Антоніо Галлу | Fiat G.91PAN | Поні-4 | Авіашоу | Вижив | Пратіка ді Маре | 2 червня 1973 |
Сандро Сантиллі | Fiat G.91PAN | Поні-9 | Тренування | Загинув | Авіабаза Ріволто | 14 березня 1974 |
Івано Поффе | Fiat G.91PAN | Поні-7 | Тренування | Загинув | Авіабаза Ріволто | 14 березня 1974 |
Граціано Каррер | Fiat G.91PAN | Поні-2 | Тренування | Загинув | Авіабаза Ріволто | 12 липня 1978 |
Андреа Ді Паолі | Fiat G.91PAN | Поні-4 | Тренування | Вижив | Авіабаза Ріволто | 12 липня 1978 |
П'єргіанні Петрі | Fiat G.91PAN | Поні-2 | Авіашоу | Загинув | Мілденголл[en] (Англія) | 27 травня 1979 |
Віто Поска | Fiat G.91PAN | Поні-4 | Тренування | Вижив | Ріволто | 9 квітня 1980 |
Паскуаліно Горга | Fiat G.91PAN | Поні-7 | Тренування | Не постраждав | Тревізо | 29 червня 1981 |
Антоніо Галлус | Fiat G.91PAN | Поні-1 | Тренування | Загинув | Авіабаза Ріволто | 2 вересня 1981 |
Фабіо Броведані | Fiat G.91PAN | Поні-2 | Тренування | Вижив | Авіабаза Ріволто | 2 вересня 1981 |
Віто Поска | MB-339PAN | Поні-1 | Перебазування | Вижив | К'юзафорте | 4 вересня 1984 |
Джон Мільо | MB-339PAN | Поні-11 | Тренування | Загинув | Авіабаза Ріволто | 20 лютого 1985 |
Маріо Налдіні | MB-339PAN | Поні-1 | Авіашоу | Загинув | Рамштайн, (Німеччина) | 28 серпня 1988 |
Джорджіо Алессіо | MB-339PAN | Поні-2 | Авіашоу | Загинув | Рамштайн, Німеччина | 28 серпня 1988 |
Іво Нутареллі | MB-339PAN | Поні-10 | Авіашоу | Загинув | Рамштайн, Німеччина | 28 серпня 1988 |
Паоло Скопоні | MB-339PAN | Поні-10 | Тренування | Загинув | Авіабаза Ріволто | 12 грудня 1988 |
Андреа Брага Стефано Коміссо |
MB-339PAN | Поні-9 | Тренування | Вижили | Авіабаза Ріволто | 27 жовтня 2002 |
Оскар Дель До | MB-339PAN | Поні-4 | Зліт | Пілот вижив, 1 загибла і троє поранених серед цивільних на землі. | Аеропорт Турин | 16 вересня 2023 |
Нагороди
ред.- 17 липня 2005 року «Триколірні Стріли» на Royal International Air Tattoo отримали нагороду за найкращий виступ, а принц Фейсал бін аль-Хусейн[en] з Йорданії вручив команді престижну нагороду «Меморіальний меч короля Хусейна» [9].
- 19 серпня 2005 року команда отримала медаль «За повітроплавні заслуги» на Міжнародному авіасалоні в Москві, ставши першою неросійською командою, що одержала цю нагороду [10].
- Під час святкування «Італійського дня якості» (італ. Giornata della Qualità Italia) 2008 року, в якому взяли участь представники Комітету Леонардо[it], Президент Італії вручив Frecce Tricolori «Премію Леонардо» за життєві досягнення [11].
- 7 грудня 2010 року міністр закордонних справ Франко Фраттіні вручив Frecce Tricolori нагороду «Перемога Італії» (Winning Italy Award) 2010 року на знак визнання високої майстерності, досягнутої в просуванні та зміцненні іміджу Італії у світі [12].
- 24 липня 2019 року Frecce Tricolori отримали нагороду RAFCTE Trophy як найкраща іноземна пілотажна команда на Royal International Air Tattoo у Ферфорді, Англія [13].
- 26 березня 2023 року команда була сертифікована Книгою рекордів Гіннеса за найбільшу кількість літальних апаратів у складі пілотажної групи [14].
Різне
ред.- Команда фігурує у художньому пригодницько-комедійному фільмі 1972 року «Forza „G“» (іт. «Сила g», в англомовному прокаті відомий як «Winged Devils», «Крилаті дияволи», у франкомовному — як «La Patrouille du ciel», «Небесний патруль»). Головний герой фільму вступає до «Триколірних Стріл» і бере участь у повітряних змаганнях.
- Автомобільна компанія Pagani у 2010 році випустила обмежену серію (всього три екземпляри) суперкарів «Pagani Zonda Tricolore» на честь 50-річчя команди [15].
Галерея
ред.-
Один з літаків Aermacchi MB-339PAN команди.
-
RIAT 2005.
-
Над Естенським замком, Феррара, 2007 рік.
-
У повному складі на RIAT 2011.
-
Над монументом Віктора Еммануїла II під час святкування Дня Республіки у 2022 році.
Посилання
ред.Примітки
ред.- ↑ а б Le Frecce Tricolori verso il 60esimo compleanno (італ.). Архів оригіналу за 11 квітня 2021.
- ↑ а б Storia di un passato glorioso (італ.). Aeronautica Militare official site. Архів оригіналу за 02 травня 2009.
- ↑ а б 3 marzo 1961: la nascita della P.A.N. (італ.). Storia delle Frecce Tricolori. 18 березня 2018. Архів оригіналу за 15 жовтня 2019. Процитовано 21 квітня 2020.
- ↑ а б Ustica, la denuncia choc: «L'incidente alle frecce tricolori fu un sabotaggio» (італ.). il Fatto Quotidiano[en]. 01 лютого 2012. Архів оригіналу за 08 травня 2017. Процитовано 21 квітня 2024.
- ↑ а б La storia delle Frecce Tricolori (італ.). PisaToday. Архів оригіналу за 15 жовтня 2019.
- ↑ а б Le «Frecce Tricolori» (італ.). 07 липня 2005. Архів оригіналу за 12 жовтня 2007. Процитовано 21 квітня 2024.
- ↑ а б Pattuglie acrobatiche del 4º Stormo (італ.). Associazione 4° Stormo Gorizia. Архів оригіналу за 02 лютого 2016.
- ↑ а б Circolo della Pattuglia Acrobatica Nazionale – Per non dimenticare (італ.). Архів оригіналу за 04 грудня 2022. Процитовано 21 квітня 2024.
- ↑ а б Le «Frecce Tricolori» consegnano al generale Leonardo Tricarico «The King Hussein Memorial Sword» (італ.). AvioNews.it. 09 вересня 2005. Архів оригіналу за 21 квітня 2024. Процитовано 21 квітня 2024.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання) - ↑ а б Le Frecce Tricolori ricevono a Mosca la Medaglia d'argento al merito aeronautico (італ.). Storia delle Frecce Tricolori. 22 серпня 2005. Архів оригіналу за 26 вересня 2020.
- ↑ а б Premio Leonardo per le Frecce Tricolori (італ.). Storia delle Frecce Tricolori. 16 грудня 2008. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 21 квітня 2024.
- ↑ а б Winning Italy Award’ alle Frecce Tricolori (італ.). Aeronautica Difesa. 09 грудня 2010. Архів оригіналу за 21 квітня 2024. Процитовано 21 квітня 2020.
- ↑ а б Frecce Tricolori premiate allair show di Fairford (італ.). Storia delle Frecce Tricolori. 22 липня 2023. Архів оригіналу за 25 вересня 2020. Процитовано 21 квітня 2020.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання) - ↑ а б Most jet aircraft in a military aerobatic display team (англ.). Книга рекордів Гіннеса. Архів оригіналу за 28 березня 2023. Процитовано 21 квітня 2024.
- ↑ а б Pagani Zonda Tricolore (пол.). Profi Auto. 28 липня 2014. Архів оригіналу за 30 березня 2015. Процитовано 21 квітня 2020.