Embraer
Embraer (Empresa Brasileira de Aeronáutica) — бразильський авіабудівний конгломерат, який виробляє комерційні, військові, корпоративні та сільськогосподарські літаки, а також надає послуги в галузі авіації. Штаб-квартира розташована в місті Сан-Жозе-дус-Кампус, штат Сан-Паулу.
| Empresa Brasileira de Aeronáutica | |
|---|---|
 | |
 | |
| Тип | публічна компанія |
| Форма власності | Société anonyme і публічна компанія |
| Галузь | авіабудування |
| Спеціалізація | авіабудування |
| Засновано | 1969 |
| Засновник(и) | Federal Government of Brazild |
| Штаб-квартира |
 Бразилія: Сан-Жозе-дус-Кампус, Сан-Паулу |
| Ключові особи |
Фредеріко Курадо (Президент і CEO) Артур Коутіньо (Віце-президент) Джексон Шнейдер (Віце-президент) Жозе Філіппо (Віце-президент)[1][2] |
| Продукція | Пасажирські, військові, сільськогосподарські літаки |
| Виторг | ▲ $5,7 млрд (2013) |
| Чистий прибуток | ▲ $329,1 млн (2013) |
| Власник(и) | Federal Government of Brazild |
| Співробітники | 19,116 (1st sem 2014)[3] |
| Дочірні компанії |
Neiva OGMA ATECH Orbisat |
| www.embraer.com | |
 Embraer у Вікісховищі | |
Компанія конкурує на міжнародному рівні з канадською Bombardier за звання третього за величиною виробника літаків після Airbus і Boeing.
ІсторіяРедагувати
Прагнучи розвинути галузь регіональних літаків, бразильський уряд в 1940-50-х роках інвестує в цю область.[4] Незважаючи на це, результат — створення компанії Embraer — з'явився тільки в 1969 році. Вона заснована як компанія, контрольована державою. Її першим президентом став призначений на цю посаду урядом Озіріс Сілва[en].[5] Першим літаком компанії став турбогвинтовий пасажирський EMB 110 Bandeirante.
Раннє зростанняРедагувати
Зростанню компанії в перший час сприяли контракти на виробництво з боку бразильського уряду.[6] Вона залишалася єдиним постачальником літаків для місцевого ринку аж до 1975 року.
У 1970-х роках більшість продукції Embraer становили військові літаки, в тому числі AT-26 Xavante (вироблений за ліцензією італійський Aermacchi MB-326) і EMB 312 Tucano. Ситуація змінилася в 1985 році, коли був представлений регіональний пасажирський літак EMB 120 Brasilia.[7] Він був націлений на експорт і став найбільш успішним на той момент літаком Embraer.
Виробництво літаків Piper за ліцензієюРедагувати
У 1974 році компанія почала виробництво за ліцензією легких літаків компанії Piper Aircraft. Виробництво було організовано за принципом CKD: деталі вироблялися на заводі Piper в США, після чого доставлялися Embraer для остаточного складання і продажу в Бразилії і країнах Латинської Америки. До 1978 року більшість деталей і компонентів проводилися вже на місці. У період з 1974 по 2000 рік було продано близько 2,5 тисячі вироблених за ліцензією літаків.
ПриватизаціяРедагувати
Створена за задумом бразильського уряду і контрольована державою з самого моменту створення і згодом Embraer почала процес приватизації під час правління Ітамара Франку.[8] У той період приватизувалися і багато інших бразильських компаній, доти підконтрольні уряду. Embraer була продана 7 грудня 1991 року,[9] що дозволило уникнути назріваючого банкрутства. При цьому компанія продовжила вигравати державні контракти.
В уряду залишилася лише «золота акція», що дає можливість права вето в питаннях поставок військових літаків.
Вихід на біржіРедагувати
У 2000 році проводиться первинне публічне розміщення акцій Embraer одночасно на двох фондових біржах: NYSE і BM & F Bovespa. Акції компанії (станом на 2008 рік) були поділені наступним чином: Bozano Group — 11,10 %, Previ (бразильський пенсійний фонд) — 16,4 %, Sistel — 7,4 %, Dassault Aviation — 2,1 %, EADS — 2,1 %, Thales — 2,1 %, Safran — 1,1 %, уряд Бразилії — 0,3 %, інші нині котируються на біржі.
Створення нових літаків: військових, регіональних і адміністративнихРедагувати
У середині 1990-х років компанія фокусується на виробництві невеликих комерційних авіалайнерів, віддаючи їм пріоритет над військовою авіацією, яка раніше становила більшість вироблених Embraer літаків.[4] Незабаром виробництво розширилося і до більших регіональних авіалайнерів, розрахованих на 70-110 пасажирських місць, а також менших за розміром адміністративних літаків. Сьогодні компанія продовжує виробляти літаки як для цивільних, так і для військових потреб.
У жовтні 2010 року було оголошено про плани з розвитку далекомагістральних адміністративних авіалайнерів, серед яких на той момент переважали літаки Gulfstream, Bombardier і Dassault. Через три роки, в жовтні 2013, компанія представляє Lineage 1000E.[10]
Військово-транспортна авіаціяРедагувати
19 квітня 2007 року було оголошено про розгляд виробництва двомоторного військово-транспортного літака KC-390. Робота почалася в 2009 році з фінансування ВПС Бразилії. Інтерес у купівлі такого літака також висловила бразильська поштова служба Correios. Крім того, зацікавлені були і деякі країни Південної Америки, включаючи Аргентину.[11] З використанням багатьох технологій, розроблених для Embraer 190, KC-390 повинен забезпечити вантажопідйомність до 23 тонн,[12] а також покликаний замінити транспортні літаки часів Холодної війни.
Розбіжності через урядові субсидіїРедагувати
Світовою організацією торгівлі було встановлено, що уряди Бразилії та Канади в кінці 1990-х — початку 2000-х надавали незаконні субсидії приватним місцевим авіабудівним компаніям (Embraer і Bombardier Aerospace відповідно).
Виробничі потужностіРедагувати
Штаб-квартира розташована в місті Сан-Жозе-дус-Кампус, штат Сан-Паулу. Там же знаходиться і одне з виробництв. Інші заводи Embraer в Бразилії є на території того ж штату в містах Ботукату, Гавіала-Пейшоту і, можливо, деяких інших. Компанія має представництва в Пекіні, Парижі, Сінгапурі, Форт-Лодердейлі і Вашингтоні.
Виробництва за межами БразиліїРедагувати
- Embraer Португалія/Європа (Евора, Португалія).
- Виробничі потужності для Phenom 100 і 300, Legacy 450 і 500 в Міжнародному аеропорту Мельбурна (штат Флорида, США).[13]
Дочірні компаніїРедагувати
- EAMS — Embraer Aircraft Maintenance Services Inc. (Нешвілл, штат Теннессі, США) — технічна допомога та обслуговування.
- OGMA[en] — Indústria Aeronáutica de Portugal (Алверка-ду-Рібатежу, Португалія) — обслуговування компонентів літаків, ремонт і виробництво, а також служба з експлуатації авіалайнерів.
- Embraer Aircraft Holding, Inc. — Штаб-квартира в США знаходиться поруч з Форт-Лодердейл, Флорида, а офіс з міжнародних зв'язків — в Вашингтоні.
Спільні підприємстваРедагувати
- Harbin Embraer (Харбін, Китай) — виробляє літаки сімейства ERJ для китайського ринку.
ПродукціяРедагувати
Комерційні літакиРедагувати
- Embraer EMB 110 Bandeirante
- Embraer EMB 120 Brasilia
- Embraer/FMA CBA 123 Vector — проект скасовано після побудови двох прототипів
- Embraer ERJ, в тому числі:
- Embraer ERJ 135 (37 пасажирів)
- Embraer ERJ 140 (44 пасажирів)
- Embraer ERJ 145 (50 пасажирів)
- Embraer E-Jet, в тому числі:
- Embraer 170 (80 пасажирів)
- Embraer 175 (88 пасажирів)
- Embraer 190 (110 пасажирів)
- Embraer 195 (122 пасажирів)
Військові літакиРедагувати
- Embraer EMB 111 Bandeirulha — спеціальна версія призначена для морського патрулювання, використовуються ВПС Бразилії.
- Embraer EMB 312 Tucano
- Embraer EMB 314 Super Tucano
- AMX International AMX
- Embraer R-99
- Embraer 145 AEW&C
- Embraer 145 RS/AGS
- Embraer P-99
- Embraer KC-390
Корпоративні літакиРедагувати
- Embraer Lineage 1000
- Embraer Legacy, в тому числі:
- Embraer Phenom, в тому числі:
Сільськогосподарські літакиРедагувати
Літаки загального призначенняРедагувати
Експериментальні літакиРедагувати
Літаки, вироблені за ліцензієюРедагувати
ВійськовіРедагувати
- Embraer Xavante (Aermacchi MB-326)
Цивільні (загального призначення)Редагувати
- Embraer Sêneca (Piper PA-34 Seneca)
- Embraer Corisco (Piper PA-28 Cherokee)
- Embraer Carioca (Piper PA-32)
- Embraer EMB 720 Minuano (Piper PA-32)
- Embraer Navajo (Piper PA-31 Navajo)
- Embraer Sertanejo (Piper PA-32)
- Embraer Tupi (Piper PA-28 Cherokee)
Плани на майбутнєРедагувати
У травні 2011 Embraer заявила про розгляд планів зі створення більших авіалайнерів з п'ятимісними рядами (п'ять місць, розділених проходом), але в підсумку вирішує розвивати сімейство E-Jet і розробляти його в другому поколінні — E-jet E2.
ПоставкиРедагувати
| Рік | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 | 2010 | 2011 | 2012 | 2013 |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Кількість поставлених літаків |
Дані включають в себе військові модифікації пасажирських літаків.
Станом на 2015 рік в світі експлуатується 620 літаків сімейства ERJ 145 і 1102 — E-Jet.
ПриміткиРедагувати
- ↑ Corporate governance. Embraer. Процитовано 21 September 2014.
- ↑ Botelho resigns as chairman of Embraer. Flightglobal. Процитовано 15 January 2012.
- ↑ Highlights. Embraer..
- ↑ а б OECD Territorial Reviews OECD Territorial Reviews: Madrid, Spain 2007. — OECD Publishing, 2007-10-23. — 262 с. — ISBN 9789264038486.
- ↑ Ozires Silva. epocanegocios.globo.com. Процитовано 2015-12-20.
- ↑ History - Centro Histórico Embraer. www.centrohistoricoembraer.com.br. Архів оригіналу за 2017-04-28. Процитовано 2015-12-20.
- ↑ Embraer EMB120 Brasilia | Airliners.net. www.airliners.net. Процитовано 2015-12-20.
- ↑ John Eckhouse. Brazil on Road Peddling State-Owned Enterprises // The San Francisco Chronicle. — 1991. — Помилка: неправильний час.
- ↑ Francisco Anuatti-Neto, Milton Barossi-Filho, Antonio Gledson de Carvalho, Roberto Macedo. Os efeitos da privatização sobre o desempenho econômico e financeiro das empresas privatizadas // Revista Brasileira de Economia. — Т. 59, вип. 2. — С. 151-175. — ISSN 0034-7140. — DOI:10.1590/S0034-71402005000200001.
- ↑ Embraer Executive Jets Introduces the Lineage 1000E. www.embraer.com.br. Процитовано 2015-12-21.
- ↑ Argentina to buy 6 military transport jets from Brazil's Embraer. EFE News Service. 30 октября, 2010.
- ↑ Embraer Defesa & Segurança. www.embraerdefensesystems.com. Архів оригіналу за 2013-04-24. Процитовано 2015-12-20.
- ↑ Approval Imminent for Embraer Legacy 450/500 U.S. Plant. Aviation International News. Процитовано 2015-12-20.
- ↑ Embraer deliveries in 2011.
- ↑ Embraer deliveries in 2012. Архів оригіналу за 21 березень 2013. Процитовано 12 березень 2016.