Коротконіжка смугаста
| Коротконіжка смугаста | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Ablepharus bivittatus Menestries, 1832 | ||||||||||||||||||
 | ||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||
| Asymblepharus bivittatus Scincus bivittatus | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Коротконіжка смугаста[1] (Ablepharus bivittatus)[2] — вид ящірок родини сцинкових (Scincidae). Один із 19 видів роду[3]. Поширений у Західній і Центральній Азії. Мешканець аридних передгір'їв та гір. Вид занесений до Бернської конвенції та інших природоохоронних документів[4].
Етимологія
ред.Українська назва роду пов'язана з відносно короткими і слаборозвиненими кінцівками ящірок.
Наукова назва виду складається з лат. «bi-» = два або подвійний і «vitta, -ae» = стрічка або смуга.
Назва на інших мовах: Two-streaked Snake-eyed Skink (англ.; дослівно «двосмуговий зміїноокий сцинк»); полосатый гологлаз (рос.)[4][5].
Опис
ред.Дрібна ящірка завдовжки до 14 см. Самиці трохи більші за самців, довжина їх тіла (тулуба з головою — L.) сягає 61 мм, самців — до 56 мм. Хвіст (L.cd.) досить довгий: відношення L./L.cd. складає 0,54—0,80. Хвіст ламкий, здатний до регенерації. Кінцівки відносно короткі, слаборозвинені, п'ятипалі. У результаті зростання верхньої й нижньої повік утворилась прозора оболонка. Вушний отвір досить малий, але в 2 рази ширший за ніздрю, розташовану в одному носовому щитку. Маса тіла до 2,5 г[6][7].
Лускатий покрив
ред.Тіло вкрите відносно великою, рибоподібною, гладенькою лускою. Навколо середини тулуба (Sq.) 22—26 лусок. Хвіст знизу вкритий одним поздовжнім рядом сильно розширених щитків. Голова вкрита парними і непарними щитками. Міжщелепний щиток широко стикається з лобно-носовим. Передлобні щитки, як правило, стикаються один з одним й відокремлюють лобно-носовий щиток від лобного. Лобно-тім'яних щитків 2. Міжтім'яний щиток великий. Верхньогубних щитків 2. Загривкових щитків від 3 до 10 пар. Надочних щитків 3, рідко 4. Око оточене зернистою лускою. Перший ряд скроневих щитків складається з 3 щитків[6][7].
Забарвлення
ред.Забарвлення верхньої частини тіла оливково-коричневого або коричнево-бурого кольору з характерним бронзовим вилиском. Уздовж спини тягнуться 4 поздовжніх ряди білуватих рисок, які чергуються з 3 поздовжніми рядами білуватих рисок або слабо вираженими рядами бурих цяток. По боках тіла тягнуться дещо розмиті коричневі смуги. У період розмноження черево в самців набуває золотаво-помаранчевого або рожевого кольору, який поширюється на нижню поверхню голови і кінцівок; це забарвлення залишається до кінця липня, а потім блякне[6].
Молоді ящірки зверху світло-кофейного або бежевого кольору. Спина однотонна, без малюнка. Від ніздрів через око і по боках тіла проходить по широкій чорній смузі, облямованій по краях білими лініями. На верхній стороні хвоста можуть бути дрібні світлі риски. Хвіст знизу блакитнувато-сизий[6][7].
Поширення
ред.Мешкає в Південній Вірменії, Південно-Східному Азербайджані, Східній Туреччині, Північно-Західному Ірані, Південному Туркменистані, а також на заході Афганістану[4][6][7].
Місця проживання
ред.Населяє сухі, сильно кам'янисті схили, порослі колючими подушкоподібними астрагалами та іншими ксерофітами, які утворюють рослинні угруповання типа фригани. Значно рідше трапляється серед каміння на трав'янистих схилах, а також на південних узліссях лісів та чагарникових заростей. У Південно-Східному Азербайджані населяє окремі ділянки кам'янистої напівпустелі з характерною ксерофітною рослинністю. У гори піднімається до висоти 3600 м н. р. м.[4][6]
У Північній Вірменії на ділянці площею 100 м² на початку червня нараховували до 17 ящірок. На такій же площі в Азербайджані в кінці травня було пораховано 12 особин[6].
Особливості біології
ред.Ведуть досить потаємний спосіб життя. Після зимівлі з'являються в квітні — на початку травня. У цей час вони активні в середині дня, з потеплінням трапляються протягом всього дня, за рухами нагадуючи швидких маленьких змійок. На початку літа переходять на двопіковий (вранці і ввечері) тип активності. У середині й кінці літа, коли гірські схили сильно нагріваються і висихають, ящірки майже увесь час не виходять із схованок під камінням і тому не потрапляють на очі. Ухід на зимівлю відбувається, як правило, у першій половині жовтня. Молоді уходять на зимівлю значно пізніше дорослих особин[6].
Парування відбувається в травні — червні. У кінці травня — червні відбувається відкладання яєць. Їх у кладці зазвичай 4—5. Через 2 місяці (у серпні — вересні) з яєць вилуплюються дитинчата, довжиною тіла 36—40 мм. Вони довгий час тримаються біля місць кладок, створюючи досить щільні скупчення. Статева зрілість настає навесні другого року життя[6].
Коротконіжки живляться переважно комахами та їх личинками, а також іншими дрібними безхребетними[6].
Охорона
ред.Стан більшості природних популяцій виду в межах ареалу залишається більш-менш стабільним. Саме тому він, згідно Червоного списку МСОП, отримав охоронний статус «відносно благополучний вид». Але в окремих регіонах спостерігається тенденція до зниження чисельності популяції виду. Тому коротконіжка смугаста занесена до Додатку ІІІ Бернської конвенції (охоронна категорія: підлягає охороні), а також до Червоної книги Вірменії[4][7].
Джерела. Примітки
ред.- ↑ Маркевич, О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 164.
- ↑ The Reptile Database: Ablepharus bivittatus
- ↑ The Reptile Database: Ablepharus
- ↑ а б в г д Коротконіжка смугаста в Червоному списку МСОП
- ↑ Пятиязычный словарь названий животных. Амфибии и рептилии. Латинский-русский-английский-немецкий-французский / Ананьева Н. Б., Боркин Л. Я., Даревский И. С., Орлов Н. Л. — М. : Рус. яз., 1988. — 560 с. (с. 232)
- ↑ а б в г д е ж и к л Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР / А. Г. Банников, И. С. Даревский, В. Г. Ищенко и др. — М. : Просвещение, 1977. — 415 с. (с. 154—155, 351)
- ↑ а б в г д Атлас пресмыкающихся Северной Евразии / Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Даревский И. С. и др. — СПб. : Зоолог. ин-т РАН, 2004. — 232 с. (с. 12, 71)
Література
ред.- Атлас пресмыкающихся Северной Евразии / Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Даревский И. С. и др. — СПб. : Зоолог. ин-т РАН, 2004. — 232 с. (с. 12, 71). — ISBN 5-98092-007-2
- Банников А. Г., Даревский И. С., Рустамов А. К. Земноводные и пресмыкающиеся СССР / Под ред. А. Г. Банникова. — М. : Мысль, 1971. — 303 с. (с. 142—144).
- Еремченко В. К., Щербак Н. Н. Аблефаридные ящерицы фауны СССР и сопредельных стран. — Фрунзе : Илым, 1986. — 172 с. (с. 69–86)
- Земноводные и пресмыкающиеся. Энциклопедия природы России / Ананьева Н. Б., Боркин Л. Я., Даревский И. С. и др. — М. : АБФ, 1998. — 576 с. (с. 295—297). — ISBN 5-87484-066-4
- Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР / Банников А. Г., Даревский И. С., Ищенко В. Г. и др. — М. : Просвещение, 1977. — 415 с. (с. 154—155, 351)