366-й гвардійський мотострілецький полк (СРСР)

366-й гвардійський мотострілецький полк (рос. 366-й гвардейский мотострелковый полк) — мотострілецька частина Радянської Армії та Об'єднаних Збройних Сил Співдружності Незалежних Держав, яка існувала у 1964—1992 роках. Полк перебував у складі 23-ї гвардійської мотострілецької дивізії.

366-й гвардійський мотострілецький полк
Зображення
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Місце розташування Шамкір
Степанакерт
Військова база Вазіані
Отримані нагороди (звання)
орден Червоного Прапора орден Суворова 2 ступеня

Військовослужбовці полку взяли участь у Ходжалинській різанині 26 лютого 1992 року, 11 березня полк розформували.

Історія переформуваньРедагувати

  • 3-тя Туркестанська кавалерійська дивізія
  • 8-й кавалерійський корпус
  • 14-та гвардійська кавалерійська дивізія 7-й гвардійський кавалерійський корпус
  • 98-й гвардійський механізований полк
  • 366-й гвардійський мотострілецький полк

Холодна війнаРедагувати

17 листопада 1964 року нова назва 98-го гвардійського механізованого полку стала 366-й гвардійський мотострілецький Мозирський Червонопрапорний ордена Суворова полк. У 1985 році полк був передислокований з Шемкира до Степанакерта, адміністративного центру Нагірно-Карабахської автономної області (НКАО). Військове містечко полку було розташоване у верхній частині міста біля дороги, що сполучала його з містом Шуша.

До передислокації полку, який був оснащений технікою типу БМП, на території НКАО не було великих військових частин.[1] Причини передислокації так і не розголошуються. За даними багатьох азербайджанських джерел, це сталося в результаті таємних переговорів високопоставлених вірменських націоналістів з керівництвом Закавказького військового округу.[2] У 1988 році всі частини 23-ї гвардійської мотострілецької дивізії, крім 366-го полку, базувалися в Кіровабаді (нині Гянджа, Азербайджан).[3]

Карабаська війна і Ходжалинська різанинаРедагувати

У другій половині 1987 р. в НКАО виникла гостра міжнаціональна напруга. У лютому 1988 року криза в регіоні загострилася після Сумгаїтського погрому. У особового складу полку спостерігаються ознаки деморалізації через чинники постійних нападів на військовослужбовців з метою захоплення зброї, відсутності належного продовольчого забезпечення, неукомплектованості та тиску з боку місцевого населення. Недоукомплектованість особовим складом, що вплинуло на неможливість забезпечення надійної охорони об'єктів полку. «Офіцери і солдати місяцями не отримували грошей, тижнями не їли хліба, їли лише сухарики з НЗ (надзвичайного резерву)».[4] В таких умовах до кінця 1991 року багатьом офіцерам полку почали надходити пропозиції брати участь у бойових діях на платній основі на боці вірменських збройних формувань. 25 грудня 1991 року, після розпаду Радянського Союзу, полк офіційно увійшов до складу Об'єднаних збройних сил СНД. У цей момент офіцери полку почали надавати допомогу вірменському населенню, а частини, що базувалися в Гянджі, стали на бік азербайджанського населення. Фактором цієї зміни в політиці був той факт, що 50 із решти 350 осіб полку були вірменами, включаючи командира 2-го батальйону майора Сейрана Оганяна.[5][6] Особливо корисними для вірменської армії були десять танків полкової танкової роти.[7]

Після нападу на полк 23 лютого[8] полк брав участь у масовому вбивстві кількох сотень азербайджанських мирних жителів у місті Ходжали 26 лютого.[9][10][11][12] Подія, відома сьогодні як Ходжалинська різанина, була найбільшою окремою різаниною за весь конфлікт у Нагірному Карабасі.[13] «Червона зірка» повідомляла, що особовий склад 366-го полку брав участь у «бойових діях» у місті «незважаючи на категоричні накази командування військового округу», і що у багатьох із полку, у яких проводилися вибіркові обшуки, були «великі гроші, в тому числі іноземна валюта».[14] Російська влада на сьогодні заперечує причетність полку до звірств під Ходжали.[15][16] Після розстрілу керівництво Об'єднаних збройних сил СНД прийняло рішення про евакуацію полку зі Степанакерта у Вазіані на території Грузії. 1 березня почався відхід полку, який супроводжувався боями з формуваннями вірменських добровольців. Через 10 днів у Вазіані полк розформували.[17][18][19]

КомандириРедагувати

  • Полковник Олександр Коливанов (1988—1990)
  • Підполковник Юрій Зарвігоров (1990—1992)[20]

ПриміткиРедагувати

  1. Расчёт расстояний между городами России и мира
  2. Хроника объявленного убийства. Газета «Комсомольская Правда»
  3. Feskov et al, 2013, с. 531–532.
  4. Симонов, Валерий (11 травня 2016). "Преданная и проданная армия". www.sovsekretno.ru. Архів оригіналу за 11 травня 2019. Процитовано 6 травня 2019. 
  5. de Waal. Black Garden, p. 167.
  6. Азербайджан отмечает 21-ю годовщину геноцида в Ходжалы. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 серпня 2015. 
  7. Armenia-Azerbaijan War Traps Old Soviet Regiment : Caucasus: The soldiers want no part of the ethnic conflict, and Moscow has finally ordered them out.. Los Angeles Times (амер.). 29 лютого 1992. Процитовано 24 квітня 2021. 
  8. Видеорепортаж российской журналистки Светланы Кульчицкой с территории военного городка 366-го гв.мсп. 26 февраля 1992 года
  9. de Waal, Thomas (2004). Black garden: Armenia and Azerbaijan through peace and war. ABC-CLIO. с. 172–173. ISBN 0-8147-1945-7. Архів оригіналу за 3 June 2016. 
  10. The New York Times – massacre by Armenians Being Reported. Commonwealth of Independent States; Azerbaijan; Khojaly (Armenia); Armenia: Select.nytimes.com. 3 березня 1992. Архів оригіналу за 11 березня 2007. Процитовано 28 квітня 2014. 
  11. Smolowe, Jill (16 березня 1992). TIME Magazine – Tragedy Massacre in Khojaly. Time.com. Архів оригіналу за 28 лютого 2005. Процитовано 28 квітня 2014. 
  12. Bloodshed in the Caucasus: escalation of the armed conflict in Nagorno Karabakh. Human Rights Watch, 1992. ISBN 1-56432-081-2, ISBN 978-1-56432-081-0, p. 21
  13. Armenian and Azerbaijani leaders embrace denialism. eurasianet.org. Eurasianet. 22 листопада 2019. Процитовано 25 лютого 2021. 
  14. Красная звезда, 11.03.92. Карабах: война до победного конца? несмотря на категорические приказы командования округа, некоторые военнослужащие 366-го мсп всё же принимали участие на стороне карабахцев в боевых действиях под Ходжалы в двадцатых числах февраля. По крайней мере зафиксировано два таких случая. А при эвакуации личного состава полка десантники на выбор проверили несколько военнослужащих и обнаружили у них большие суммы денег, в том числе и в иностранной валюте
  15. Ходжалы. Роль 366-го мотострелкового полка
  16. Об участии 366-го полка в штурме на Ходжалу
  17. 14-я гвардейская кавалерийская Мозырская Краснознамённая ордена Суворова дивизия
  18. Том де Ваал «Чёрный сад». Глава 11. Август 1991 — май 1992 гг. Начало войны.
  19. LLC, Academy Of Development. ԼՂՀ ՊԲ մարտական ուղու պատմության համառոտ ուղեցույց | ԼՂՀ պաշտպանության նախարարության պաշտոնական կայք. nkrmil.am (вірм.). Процитовано 24 квітня 2021. 
  20. The Guardian (London), March 7, 1992. Suzanne Goldenberg. Russian deserters join Armenians.

ДжерелаРедагувати

  • Feskov, V.I.; Golikov, V.I.; Kalashnikov, K.A.; Slugin, S. A. (2013). Вооруженные силы СССР после Второй Мировой войны: от Красной Армии к Советской [The Armed Forces of the USSR after World War II: From the Red Army to the Soviet: Part 1 Land Forces] (Russian). Tomsk: Scientific and Technical Literature Publishing. ISBN 9785895035306.