Відкрити головне меню

Крістоф Віллібальд Глюк

німецький композитор, представник музичного класицизму

Крі́стоф Ві́ллібальд Глюк (нім. Christoph Willibald Ritter von Gluck; 2 липня 1714 — 15 листопада 1787) — німецький композитор, представник музичного класицизму. Автор 107 опер, К. В. Глюк вважається реформатором оперного мистецтва, що відкрив нові шляхи розвитку жанру, наголосивши на важливості підпорядкування всіх засобів виразності єдиному драматургічному задуму. Глюк був різнобічно обдарованим музикантом — він грав на багатьох інструментах, співав, добре знав особливості балетного мистецтва. Разом з віденським балетмейстером і лібретистом Г. Анджоліні він створив і поставив на сцені кілька хореографічних драм. Глюк був також видатним оперним диригентом. Діяльність Глюка сприяла підвищенню рівня оперного виконання, тому що композитор ставив перед артистами складні й відповідальні завдання.

Крістоф Віллібальд Глюк
нім. Christoph Willibald Ritter von Gluck
Joseph Siffred Duplessis - Christoph Willibald Gluck - Google Art Project.jpg
Основна інформація
Дата народження 2 липня 1714(1714-07-02)
Місце народження Ерасбах, Баварія
Дата смерті 15 листопада 1787(1787-11-15) (73 роки)
Місце смерті Відень, Габсбурзька монархія[1][2][3]
Поховання Віденський центральний цвинтар
Громадянство Королівство Богемія[4] і Ерцгерцогство Австрія[5]
Національність німці
Професія Композитор
Нагороди Орден Золотої шпори
WS: Твори у Вікіджерелах

Q: Цитати у Вікіцитатах

Файли у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

Народився в Ерасбасі (Баварія). У 1726 році поступив у єзуїтську колегію в чеському місті Комотау, де провчився 6 років і співав у хорі шкільної церкви. У ці роки Глюк оволодів грецькою й латинською мовами, ознайомився з античною літературою й поезією, що в класичну епоху було необхідно оперному композиторові, адже оперне мистецтво ґрунтувалося переважно на античній тематиці.

У 1726—1732 роках навчався на факультеті філософії у Празькому університеті, одночасно продовжував заняття музикою під керівництвом Богуслава Чорногорського.

1736 року у Відні написав перші опери на тексти Метастазі.

У 1737—1746 роках вдосконалював майстерність у Мілані під керівництвом Джованні Саммартіні, написав опери-серіа, які були поставлені в оперних театрах Італії.

1746 року Глюк переїхав до Лондону. В Англії він написав опери-серіа «Артамена» й «Падіння гігантів».

Наступний важливий період у творчій діяльності Глюка пов'язаний з роботою в сфері французької комічної опери для французького театру у Відні (1750—1773), куди він переїхав після перебування в ряді інших країн. У Відні 1756 року Глюк був нагороджений Орденом Золотої шпори, який отримав його від папи Бенедикта XIV.

5 жовтня 1762 року у Відні була поставлена опера «Орфей» на текст Кальцабіджи. Ця опера вважається початком оперно-реформаторської діяльності композитора. Через п'ять років після «Орфея», 26 грудня 1767 року там же, у Відні, відбулася перша постановка опери Глюка «Алкеста». В «Алкесті» композитор ще більш послідовно, ніж в «Орфеї» втілив свої музично-драматичні принципи. Живучи й працюючи в 1760-і роки у Відні, Глюк відбив у своїй творчості особливості складного в цей період віденського класичного стилю.

У квітні 1774 року в Парижі відбулася перша постановка нової опери Глюка «Іфігенія в Авліді», французьке лібрето якої написано Дю Рулле по трагедії Жана Расіна тієї ж назви. Ця постановка викликала бурхливу реакцію в музичному світі.

Оперна реформаРедагувати

ТворчістьРедагувати

Глюк є автором 107 опер, серед яких найвідоміші — «Орфей та Еврідіка», «Альцеста», «Іфігенія в Тавриді». Ці твори характеризуються глибоким ідейним змістом, прагненням до вираження сильних почуттів, людяністю, сполученням піднесеної простоти й монументальності, трагічного пафосу і ліризму. Головним досягненням композитора з'явилося підпорядкування всіх засобів виразності оперного спектаклю єдиному драматургічному задуму. Прагнучи перебороти номерну структуру опери, Глюк поєднував окремі епізоди опери у більш ланцюги, сполучені єдиним драматичним розвитком, підсилював у речитативних епізодах декламаційну виразність, в аріях відмовився від зовнішньої віртуозності, значно драматизував і підвищив роль хору й оркестру. По-новому трактував композитор й увертюру, розглядаючи її як «вступний огляд змісту» (особливо показова в цьому змісті увертюра до «Іфігенії в Авліді»).

У висліді корінних перетворень опери-серіа Глюк створив класичний тип музичної драми. Глюк передбачив ряд важливих рис наступного часу — інтонації епохи Великої французької революції і деякі елементи музичного романтизму. Він вплинув на творчість Л. Керубіні, Г. Спонтіні, Л. Бетховена, а потім Г. Берліоза, Ф. Ліста й особливо Р. Вагнера.

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Gaspare Scuderi Orfeo; guida attraverso il dramma e la musica, 1924.
  • Рыцарев С. Кристоф Виллибальд Глюк. — М.: Музыка, 1987.
  • Кириллина Л. Реформаторские оперы Глюка. — М.: Классика-XXI, 2006. 384 с. — ISBN 5-89817-152-5

Джерела і посиланняРедагувати