Відкрити головне меню

Ячейкін Юрій Дмитрович
Псевдо Ю. Малий, Я. Карась та численні інші
Народився 26 грудня 1933(1933-12-26)
Свердловськ, Уральська область, Російська СФРР, СРСР
Помер 18 червня 2013(2013-06-18) (79 років)
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність росіянин
Діяльність письменник
Alma mater Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка
Мова творів українська
Роки активності 1957—2013
Жанр сатира, фантастика
Magnum opus Пригоди капітана Небрехи

Яче́йкін Юрій Дмитрович (нар. 26 грудня 1933(19331226), Свердловськ — пом. 18 червня 2013[1]) — український письменник і карикатурист. Найбільше відомий за циклом фантастико-гумористичних творів «Пригоди капітана Небрехи».

Зміст

БіографіяРедагувати

Юрій Ячейкін народився 26 грудня 1933 року в Свердловську (теперішній Єкатеринбург, Росія) в родині сталевара. За власними спогадами, ще з юності захоплювався фантастикою і читав будь-що з фантастичної літератури, що йому траплялося. Але тоді майбутній письменник помітив, що радянська «фантастика ближнього прицілу» майже не містить власне фантастики, а її прогнози навіть на найближчі роки часто не збуваються. Закінчивши середню школу, Юрій Ячейкін вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на факультет журналістики. Там навчався з 1952 по 1957 рік, видавав рукописний журнал «ПРАСКА», де опублікував свої твори «Нова історія Адама і Єви» і «Що і треба було довести». В цей час познайомився з Василем Симоненком і Анатолем Перепадею. Після цього два роки працював на заводі «Арсенал» у видавництві газети «Арсеналець». Пізніше писав фейлетони для газети «Вечірній Київ» (1960—1961), журналу «Перець» (1961—1968), працював в редакціях журналів «Вітчизна» і «Дніпро». Свої твори підписував псевдонімами, число яких перевищувало десяток.

Першою офіційною публікацією стала гумореска «Чому батьки тікають у відпустку?», надрукована в 1959 році в журналі «Вітчизна». Вітоді Юрій Ячейкін регулярно публікувався в періодичній пресі, а з 1965 року майже щорічно стали виходити і збірники його юмористики. У 1967 став членом Спілки письменників України. Крім літератури, Юрій Ячейкін займався карикатурою, виконував ілюстрації для журналу «Перець» та інших видань. Проте більшість його творів проілюстрував інший художник — Анатолій Василенко[2][3].

Коли радянська фантастика збагатилася творами таких авторів як брати Стругацькі та Єфремов, Ячейкін помітив прогалини в фантастиці україномовній. Також він зауважив, що в СРСР ігнорується ненаукова фантастика. Тому письменник став наслідувати гумористичну фантастику Гоголя, Марка Твена, щоб засобами сатири й гумору обійти обмеження. Зокрема так з'явився цикл «Пригоди капітана Небрехи». Пізніше Ячейкін згадував: «Якщо я писав свої твори, нічого не знаючи про фентезі, то не потрапив і під їхній вплив — моє невігластво пішло мені на користь. У моїх творах нема ніяких чудовиськ, ніяких жахів…». Письменник виступав за популяризацію дитячої літератури і критики дитячих творів, які тоді сприймалися як дещо неповноцінне[4].

Ячейкін прославився як автор книжок сатири та гумору, книжок для юнацтва, серед них: «Допотопна історія», «Зустрічі зі шпигуном», «Мемуари пророка  Самуїла», «Однодобовий детектив», «Важко   бути знаменитим», «За образом та подобою», «Слідство веде прокурор», «Кодова назва Ареса», «Рандеву зі  Смертю», «Агент візантійської секрети», «Вірю — не вірю», «Люди без тіні», «Канікули серед пірамід», роману-дилогії «Пророцтво Ленори», «Друге бажання королеви», «Війна троянд», роману-трилогії «"Кодова назва "Едельвейс"», творами для дітей: «Дивовижні пригоди капітана Небрехи», «Оце повезло!», «Мої і чужі таємниці», «Народження АДАМАа», «Зоряні мандри капітана Небрехи», «Важке життя і небезпечні пригоди Павла Валеріановича Хвалимона», «Гості з греків», «Терези сміху» та ін[5].

В останні роки сильно хворів, майже осліп. Помер 18 червня 2013 року, похований на Байковому кладовищі[6].

Основні твориРедагувати

  • Дивовижні пригоди Петра Фантастюка (1959)
  • Фантастико-гумористичний цикл «Пригоди капітана Небрехи»
    • Дивовижні пригоди капітана міжзоряного плавання Небрехи та його вірного штурмана Азимута у Всесвіті і на Землі (1965)
      • Сувенір капітана Небрехи (1964)
      • Розмова з дзеркалом (1964)
      • Цікава арифметика (1964)
      • Яблуко незгоди (1964)
      • Пригоди на планеті стрибунців (1964)
      • У часи комети (1964)
      • Штучне око магістра Кіміхли (1969)
      • Планета, якої нема (1969)
      • По той бік світла (1969)
      • Таємниця більярдної кулі (1965)
    • Уславлений робот Малюк (Біографія робота) (1963)
    • Народження АДАМа (1966)
    • Спалах понаднової зірки (1969)
    • На волосину від плагіату. З нових пригод капітана Небрехи (1970)
    • Космічна халепа капітана Небрехи (1987)
  • Кіно! Кіно!! Кіно!!!
    • Специфіка й світогляд (1971)
    • Творчий зліт (1971)
    • Невагома вага (1971)
  • Словесні портрети
    • Переднє слово (1971)
    • Остап Вишня. Весна. Усмішка з маловідомих творів (1989)
    • Федір Маківчук. Здоровенькі були! (1989)
    • Микола Білкун. Ми — люди свідомі (1971)
    • Андрій Крижанівський. Батьки і діти (1971)
    • Дмитро Молякевич. Про це — потім (1971)
    • Юрій Прокопченко. Технологічний момент (1971)
    • Іван Сочивець. Лисина і пиво (1989)
    • Олег Чорногуз. Розмова з дзеркалом (1989)
  • Химери зеленого змія: Коротка антологія НФ (1971—1989)
  • Під кодовою назвою «Едельвейс» (у співавторстві з Петром Поплавським)
    • Посланець (1979)
    • Сплячий лелека (1981)
    • Блакитна лінія (1984)
  • Слідство веде прокуратор (1989)
  • Нідзя Токугави (1991)
  • Королівське прокляття
    • Друге бажання королеви (2004)
    • Війна Троянд (2005)
  • Орлиця у двох коронах (2008)

Твори перекладені понад 20 мовами, повість «Допотопна історія» та декілька оповідань увійшли до багатотомної антології «Майстри світового гумору» (Югославія, 1968).

Нагороди і преміїРедагувати

  • Лауреат міжнародного конкурсу гумористів «Алеко»;
  • Лауреат республіканської премії імені Миколи Трублаїні;
  • Лауреат болгарської премії за гумористику «Срібний Їжак»;
  • Дипломант літературного конкурсу КДБ СРСР «За найкращі твори літератури і кіно про чекістів та прикордонників»[3].

ПриміткиРедагувати

  1. Помер письменник Юрій Ячейкін. Укр.Літ, засновник – НСПУ. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2013-06-19. 
  2. Помер письменник Юрій Ячейкін : Укр.Літ, засновник – НСПУ. archive.is. 2013-06-21. Процитовано 2016-12-17. 
  3. а б Юрий Ячейкин. Лаборатория фантастики (російською). Процитовано 17 грудня 2016. 
  4. Ячейкін Ю. Про обов'язковість казки для дітей та літератур. критики / Ю. Ячейкін // К., 1969. — С.201-206.
  5. Ячейкін Юрій. bukvoid.com.ua. Процитовано 2016-12-17. 
  6. Помер Юрій Ячейкін. ЛітАкцент. Процитовано 2016-12-17. 

ЛітератураРедагувати

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Авраменко Олег // Фантасты современной Украины. Энциклопедический справочник / под редакцией доктора филологических наук, профессора И. В. Чёрного. — Харьков: Издательский дом «Инвестор», 2007. — 640 с.
  • Карацупа В. Українська фантастика другої половини ХХ століття у періодиці та книжкових виданнях / В. Карацупа, О. Левченко // Вісник Львівського університету. Сер. : Книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. — 2012. — Вип. 7. — С. 216—243.

ПосиланняРедагувати