Вікіпедія

Ян Беніславський

Ян Беніславський (польск. Jan Benisławski; у ряді джерел - Іван або Йоан[6]; 1735-1812) - діяч Римо-Католицької Церкви в Російській імперії.

Ян Беніславський
Релігія: католицька церква[1][2][3]
Дата народження: 16 липня 1735(1735-07-16)[1][4]
Місце народження: Балвський край[d], Латвія або Лівонія
Дата смерті: 25 березня 1812(1812-03-25) (76 років)
Місце смерті: Zosulid, Bērzpils Parishd, Ludza Countyd, Вітебська губернія, Російська імперія[5]
Країна:  Латвія

Біографія ред.

Ян Бениславський народився в 1735 в Інфлянтах, ще в юні роки вступив до ордену єзуїтів[7], 1768 р. прийняв священний сан. Після закриття ордена, за призначенням освітньої комісії (у яку сам входив), якийсь час був ректором брестських шкіл[8][9].

Переселившись потім у Росію, Беніславський через свого родича Михельсона (відомого з упокорення Пугачовського повстання) познайомився з Потьомкіним і зумів повністю зачарувати його, а разом з тим придбати повну довіру, так що Потьомкін радився з ним про всі заходи, що стосувалися католицтва у Росії. Цією обставиною зуміли скористатися єзуїти на користь свого ордену. За допомогою Беніславського, який був у цьому випадку слухняним знаряддям єзуїтів, реалізовано проект про заснування в Росії посади римо-католицького архієпископа, яким був призначений Станіслав Богуш-Сестренцевич; на посаду ж коад'ютора призначено (1783 р.) Беніславського[6], чим хотіли паралізувати переваги, дані неугодному єзуїтам Сестренцевичу[9][10].

В 1783 р. Ян Беніславський був посланий російським урядом до Риму для переговорів з Папою Римським про затвердження римо-католицького архієпископства в Російській імперії, а також про те, щоб залишити єзуїтів в Білорусії на колишніх підставах. Перед відправленням до Риму Беніславський мав аудієнцію у Катерини ІІ, яка сказала йому: «Пам'ятайте, що я доручила вам найважливішу справу для моєї держави»[11][9].

1 березня 1783 р. Бениславський прибув до Риму і на третій день після приїзду прийнятий був Папою в урочистій аудієнції. Затвердивши Сестренцевича та Беніславського на посадах архієпископа та коад'ютора, Папа рішуче відмовився визнати канонічне існування єзуїтського ордену в Білорусії. Втім, після повернення до Росії Беніславський стверджував, ніби Папа словесно визнав законним існування ордена в Білорусії і не видав письмового документа лише внаслідок протесту бурбонських дворів; згодом Бениславський не посоромився це хибне своє свідчення підтвердити письмово і навіть присягою[9].

8 лютого 1784 року Ян Бениславський був хіротонізований нунцієм Аркетті в сан єпископа Гадаринського у Palaestina Secunda, а незабаром (19 березня) поїхав з Потьомкіним до Криму, де хотів займатися улаштуванням церковних справ через наплив колонізаторів з-за кордону. При заснуванні шести римо-католицьких єпископій у Росії Беніславського призначено суфраганом полоцьким; при цьому на нього покладено був обов'язок цензурувати книги, що друкувалися в полоцькій друкарні, але в 1800 р. Беніславський був відкликаний із посади цензора за появу в календарі на 1800 рік статті, наповненої похвалами англійському флоту (що було порушенням виданого тоді для журналістики наказу - відгукуватися осудами про все, що стосується Англії). Призначений в 1801 головою римо-католицької колегії, Беніславський віддався в розпорядження єзуїтів і вирішував усі справи за їх вказівками [12][9].

Бениславським написано два твори: "Institutiones logicae see brevis tratatus de cultura ingenii" (Wilno, 1774) і "Rozmyślania dla księźy swieckich o powinnościach[13] z listów i Ewangelii wzięte" (2 т., Polock, 1779, Warsz. 1859)[13][9].

У записці Сестренцевича, поданої ним імператору Олександру I, містяться дуже невтішні відгуки про Я. Бениславського - особливо щодо поведінки його в Римі, де він нібито "багато надав знаків благочестя свого нахабними і безсоромними вчинками"[14][9].

Єпископ Беніславський був типовим єзуїтом. На його частку випала роль виконавця досить складних планів, спрямованих на підтримку ордену в одну з критичних хвилин його життя, і цю роль Беніславський виконав з успіхом, не розбираючи, звичайно, коштів. Він здобув прихильність Сестренцевича, чим скористався виключно для цілей ордену і митрополит розгадав його лише тоді, коли влада фактично виявилася вилученою з його рук: звідси пояснюються закиди в невдячності, розсипані в записці Сестренцевича[9][15].

Ян Бениславський помер 25 березня 1812 року в містечку Зосули[lv](Берзпілська волость).

Польська поетеса Констанция Бениславская[pl] (1747—1806) була дружиною Петра — брата Яна Беніславського[16][17].

Примітки ред.

  1. ↑ а б Бениславский, Иван // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. Андреевский — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1891. — Т. III. — С. 446.
  2. ↑ Бениславский, Ян // Русский биографический словарь — СПб: 1900. — Т. 2. — С. 691–692.
  3. ↑ Catholic-Hierarchy.org — USA: 1990.
  4. ↑ Бениславский // Малый энциклопедический словарь — 2 — СПб: 1907. — Т. 1.
  5. ↑ https://www.jezuici.krakow.pl/cgi-bin/rjbo?b=enc&n=312&q=0
  6. ↑ а б Бениславский, Иван // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  7. ↑ Бениславский // Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 4 т. — СПб., 1907—1909. (рос.)
  8. ↑ «Encykloped. powszechna» Olgelbrand’а, t. III.
  9. ↑ а б в г д е ж и Бениславский, Ян // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.)
  10. ↑ Толстой. «Римский католицизм в России» (том II).
  11. ↑ M. Godlewski, Jan Benisławski. Polski Słownik Biograficzny, t. I, 1935, s. 434-435 (tu podana data urodzin: 1736 i śmierci: 1806).
  12. ↑ Piotr Nitecki, Biskupi Kościoła w Polsce w latach 965-1999. Słownik biograficzny, Instytut Wydawniczy "Pax", Warszawa, 2000.
  13. ↑ а б Institutiones logicae seu brevis tractatus de cultura ingenii, Wilno 1774 (latīniski).
  14. ↑ «Изображение происшествий в духовенстве Западного последования, в России пребывающем, от того времени, как поручено оное епископу, а ныне митрополиту Сестренцевичу Богушу» («Русский архив», 1870 года).
  15. ↑ Новый энциклопедический словарь
  16. ↑ Hawkesworth, C. A History of Central European Women's Writing. — Springer, 2001. — ISBN 9780333985151.
  17. ↑ Wilson, Katharina M. An Encyclopedia of Continental Women Writers. — Taylor & Francis, 1991. — ISBN 9780824085476.

Література ред.

  • Бениславский, Ян // Русский биографический словарь : в 25 томах. — СПб.—М., 1896—1918.
    • Морошкин. «Иезуиты в России» (СПб., 1867—70).
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ян_Беніславський&oldid=40967314