Відкрити головне меню

Яворський Юліян Андрійович

Юліян Андрійович Яворський
Юліян Андрійович Яворський
Яворський Юліян.jpg
Юліян Яворський
Ім'я при народженні Юліян Андрійович Яворський
Народився 27 листопада 1873(1873-11-27)
с. Більче, нині Миколаївський район, Львівська область
Помер 11 січня 1937(1937-01-11) (63 роки)
м. Прага, Чехословаччина
Поховання м. Прага
Громадянство Австро-Угорська імперіяFlag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСРЧехословаччина Чехословаччина
Національність українець
Діяльність поет, публіцист, етнограф, літературознавець
Alma mater Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Мова творів російська
Роки активності 1900—1937

Юлія́н (Юліа́н) Андрі́йович Яво́рський (27 листопада 1873, с. Більче, нині Миколаївський район, Львівська область — 11 січня 1937, м. Прага, Чехословаччина) — український історик, москвофіл, літературознавець, фольклорист, етнограф, публіцист, поет, доктор філософії, професор. Заступаник голови київського відділення «Галицко-русского благотворительного общества» у Києві.

ЖиттєписРедагувати

Народився 27 листопада 1873 року у селі Більче (нині — Львівська область). Шкільну освіту отримав в дрогобицькій, самбірській та львівській гімназіях. З останньої його було виключено за те, що під час уроків читав російськомовну літературу. Вищу освіту спочатку намагався отримати у Львівському університеті, звідки був відрахований за участь у політичній демонстрації проти намісника Галичини графа Казимира Бадені, потім у Віденському університеті, звідки також був відрахований за участь у демонстрації проти політики митрополита Галицького, кардинала Сильвестра Сембратовича. Нарешті закінчив Чернівецький університет, після чого захистив докторську дисертацію зі славістики під керівництвом професора Ватрослава Ягича[1].

Пізніше Яворський виступав як публіцист та літературний критик на сторінках русофільских видань Галичини, зокрема, на шпальтах журналу «Жива думка» (рос. «Живая мысль»). Через тиск з боку австрійської влади у 1904 році емігрував до царської Росії, де мешкав у Києві. Під час Першої світової війни виступив прихильником входження Галичини, Буковини та Закарпаття до складу Російської імперії, ставши одним з засновником т.з. «Карпато-русского визвольного комітету». Водночас займав пост доцента у Київському університеті, продовжуючи свої дослідження в галузі слов'янознавства. У Києві видавав журнал «Живе слово» (рос. «Живое слово»).

Після встановлення радянської влади був запрошений новим урядом на посаду голови кафедри слов'янознавства Воронезького університету, але відмовився через несприйняття більшовицької диктатури. Спочатку повернувся до Львова, де продовжував працювати у русофільских закладах, видав збірку віршів російською мовою. В 1925 році отримав запрошення до Слов'янського інституту у Празі, де і працював до самої смерті. Помер 11 січня 1937 року у Празі, де й похований.

Виступ на підтримку єдностіРедагувати

Юліану Яворському належить одна з нечисленних спроб «перекинути місток» між ворожими таборами Галичини — старим руським та новоствореним українським.

В 1891 році, в шостому номері часопису радикальної партії «Народ», вийшла його стаття (російською мовою) «Нова еволюція серед москвофілів». В ній Яворський, якому тоді було лише 18 років, емоційно закликав не ослабляти сили народу дискусіями на далекі від його повсякденного життя питання. Стару «москвофільску» партію він звинувачував у некритично-уклінному ставленні до російського царату, а «українофільську» — у такий само сліпій лояльності «Відню та Риму». Головну думку Яворський формулював таким чином: «забути про питання єдності з цілим руським народом або самостійності від нього, відкласти до кращих часів мовні та літературні спори» та докласти спільних зусиль для досягнення реальних та актуальних для простих галичан цілей/[2]

ЕтнографРедагувати

Крім інших питань, Яворський довгі роки працював над збором та обробкою фольклору своєї рідної Галичини. Ще до еміграції в Росію він видав декілька невеличких етнографічних розвідок, у яких розглядав, переважно, російські культурні зв'язки з Галичиною. Але основна маса зібраного ним етнографічного матеріалу побачила світ у 1915 році у Києві у праці «Памятники галицко-русской народной словесности: Легенды. Сказки. Рассказы. Анекдоты». Це був лише перший том, але у передмові читача попереджували, що через «складні обставини» невідомо, коли вийде другий. Він взагалі не вийшов, що сталося з зібраним Яворським матеріалом — невідомо. Всі матеріали, які увійшли в цей збірник (як і в інші роботи Яворського) відображають особливості народної мови міста чи села, в якому вони були записані. Досі жодна з цих робіт не перевидана.

Листування з І. Я. ФранкомРедагувати

Юліян Яворський вів активне листування з видатним українським письменником, громадським та політичним діячем, вченим — Іваном Франком. Відомими є 39 листів, написаних не лише з різних куточків України, але й з-за кордону. Так, зі Львова було надіслано 15 листів, з Борусова — 9, Чернівців — 5, Доброгостова — 4, Києва — 7, Відня — 3, Ряшева — 1.

Беручи до уваги, те що Франко та Яворський були представниками таборів різного спрямування, то останній намагався «прокласти місток» між ворожими таборами Галичини — «москвофільським» та «українофільським». Так у своїх листах, датованих 1892 роком, Яворський схвально відгукувався на твори І. Франка та був у захопленні від щойно прочитаних творів Каменяра — «Boa constrictor», «На дні», «Борислав сміється» та інших і вважав їх перлинами галицько—української літератури. У листуванні Яворський намагався отримати від Франка дозвіл на переклад його творів російською мовою з подальшим друком у часописах, з якими він співпрацював — петербурзькому «Север» та львівському «Бесіда»[3] Від «Бесіди» прийшла йому відповідь, що друкувати перекладені російською мовою твори Франка там відмовляються, оскільки будь-який галичанин має змогу прочитати ці твори мовою оригіналу, а переклади російською будуть незрозумілими для галицького люду. Не міг Яворський погодитися з такою думкою редакції, оскільки вважав, що читачі «Бесіди» нічого не знають про життя галичан або ж лише поверхнево та за своїм скупим баченням і сліпою партійною ненавистю — бояться доторкнутися до творів Великого Каменяра. Тому у наступних листах Яворський запевняв Франка, що невдовзі гурток української «не засліпленої» молоді, скоріш за усе москвофільського спрямування, розпочнуть видання часопису незалежного від різного роду авторитетів і буде мати за честь, якщо Іван Франко удостоїть їх своїм співробітництвом. Також наголосив, що для закордонного друку, а саме для петербурзького часопису «Север», підготовлює перекладену російською мовою повість Франка «Boa constrictor» та має велику надію, що не розчарується у своїх сподіваннях так як це було з «Бесідою»[4]

Наступні листи Яворським до Франка були написані 1897 року. У них Яворський просить Франка допомогти з друком його статті у часописі «Киевская старина», а саме надіслати рекомендаційну картку до редакції видання. Але Франко через свою зайнятість, тоді він брав участь у виборах до австрійського парламенту.[5], не надав великого значення проханню Яворського.[6]

Вибрані праціРедагувати

1892 — «Кольцов и Шевченко», «Русская женщина в поэзии Некрасова»;
1899 — «Пушкин в Прикарпатской Руси»;
1902 — «Обзор новейшей червонорусской лирики»;
1904 — «Гоголь в Червоной Руси»;
1907 — «Старинные великорусские песни в карпато-русских записях», «Новая гипотеза о происхождении так называемой Грюнвальдской песни (Bogorodzieca dziewicza)»;
1909 — «Два замечательных карпаторусских сборника XVIII-го века»;
1915 — «Памятники галицко-русской народной словесности: Легенды. Сказки. Рассказы. Анекдоты»;
1924 — «Галицкая Голгофа»;
1925 — «Думы о Родине», «Освобождение Львова»;
1927 — «Ветхозаветные библейские сказания в карпаторусской церковно-учительской обработке конца ХVII-го века»;
1928 — «Из истории научного исследования Закарпатской Руси»;
1929 — «К библиографии литературы об А. В. Духновиче», «Национальное самосознание карпаторуссов на рубеже XVII—XIX веков», «Повести из „Gesta Romanorum“ в карпаторусской обработке конца XVII века»;
1930 — «Значение и место Закарпаття в общей схеме русской письменности», «Литературные отголоски „русько-украинского“ периода в Закарпатской Руси 1919 года»;
1931 — «Новые литературные находки в области старинной карпаторусской письменности XVI—XVIII веков»;
1932 — «Материалы для истории Закарпатской Руси»;
1934 — «Материалы для истории старинной песенной литературы в Подкарпатской Руси».

ПоезіяРедагувати

Збірки віршів «Блудные огни» та «Беззвучные песни и другие стихотворения в прозе», видані 1922 року у Львові.

ПриміткиРедагувати

  1. Ваврик В. Ф. Краткий очерк галицко-русской письменности…с.61(рос.)
  2. Пашаева Н. Очерки истории русского движения в Галичине XIX–XX веков... — C. 28-32. (рос.)
  3. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. — Ф. 3. — Спр. 1607. — C. 467.
  4. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. — Ф. 3. — Спр. 1607. — С. 539—542.
  5. Шалата М. Свята великість поета // Вибрані твори Івана Франка… — С. 20.
  6. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. — Ф. 3. — Спр. 1607. — С. 345.

ДжерелаРедагувати