Вікіпедія

Ячейкін Юрій Дмитрович

(Перенаправлено з Юрій Ячейкін)

Ячейкін Юрій Дмитрович
ПсевдонімЮ. Малий, Я. Карась та численні інші
Народився26 грудня 1933(1933-12-26)
Свердловськ, Уральська область, Російська СФРР, СРСР
Помер18 червня 2013(2013-06-18) (79 років)
ГромадянствоСРСР СРСР → Україна Україна
Національністьросіянин
Діяльністьписьменник
Alma materННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
Мова творівукраїнська
Роки активності1957—2013
Жанрсатира, фантастика
Magnum opusПригоди капітана Небрехи

Яче́йкін Юрій Дмитрович (нар. 26 грудня 1933(19331226), Свердловськ — пом. 18 червня 2013[1]) — український письменник і карикатурист. Найбільше відомий за циклом фантастико-гумористичних творів «Пригоди капітана Небрехи».

Біографія

ред.

Юрій Ячейкін народився 26 грудня 1933 року в Свердловську (теперішній Єкатеринбург, Росія) в родині сталевара. За власними спогадами, ще з юності захоплювався фантастикою і читав будь-що з фантастичної літератури, що йому траплялося. Але тоді майбутній письменник помітив, що радянська «фантастика ближнього прицілу» майже не містить власне фантастики, а її прогнози навіть на найближчі роки часто не збуваються. Закінчивши середню школу, Юрій Ячейкін вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на факультет журналістики. Там навчався з 1952 по 1957 рік, видавав рукописний журнал «УТЮГ» (Універсальне товариство юних гумористів), де опублікував свої твори «Нова історія Адама і Єви» і «Що і треба було довести». В цей час познайомився з Василем Симоненком і Анатолем Перепадею. Після цього два роки працював на заводі «Арсенал» у видавництві газети «Арсеналець». Пізніше писав фейлетони для газети «Вечірній Київ» (1960—1961), журналу «Перець» (1961—1968), працював в редакціях журналів «Вітчизна» і «Дніпро». Свої твори підписував псевдонімами, число яких перевищувало десяток.

Першою офіційною публікацією стала гумореска «Чому батьки тікають у відпустку?», надрукована в 1959 році в журналі «Вітчизна». Відтоді Юрій Ячейкін регулярно публікувався в періодичній пресі, а з 1965 року майже щорічно стали виходити і збірники його юмористики. У 1967 став членом Спілки письменників України. Крім літератури, Юрій Ячейкін займався карикатурою, виконував ілюстрації для журналу «Перець» та інших видань. Проте більшість його творів проілюстрував інший художник — Анатолій Василенко[2][3].

Коли радянська фантастика збагатилася творами таких авторів як брати Стругацькі та Єфремов, Ячейкін помітив прогалини в фантастиці україномовній. Також він зауважив, що в СРСР ігнорується ненаукова фантастика. Тому письменник став наслідувати гумористичну фантастику Гоголя, Марка Твена, щоб засобами сатири й гумору обійти обмеження. Зокрема так з'явився цикл «Пригоди капітана Небрехи». Пізніше Ячейкін згадував: «Якщо я писав свої твори, нічого не знаючи про фентезі, то не потрапив і під їхній вплив — моє невігластво пішло мені на користь. У моїх творах нема ніяких чудовиськ, ніяких жахів…». Письменник виступав за популяризацію дитячої літератури і критики дитячих творів, які тоді сприймалися як дещо неповноцінне[4].

Ячейкін прославився як автор книжок сатири та гумору, книжок для юнацтва, серед них: «Допотопна історія», «Зустрічі зі шпигуном», «Мемуари пророка  Самуїла», «Однодобовий детектив», «Важко   бути знаменитим», «За образом та подобою», «Слідство веде прокурор», «Кодова назва Ареса», «Рандеву зі  Смертю», «Агент візантійської секрети», «Вірю — не вірю», «Люди без тіні», «Канікули серед пірамід», роману-дилогії «Пророцтво Ленори», «Друге бажання королеви», «Війна троянд», роману-трилогії «"Кодова назва "Едельвейс"», творами для дітей: «Дивовижні пригоди капітана Небрехи», «Оце повезло!», «Мої і чужі таємниці», «Народження АДАМАа», «Зоряні мандри капітана Небрехи», «Важке життя і небезпечні пригоди Павла Валеріановича Хвалимона», «Гості з греків», «Терези сміху» та ін[5].

В останні роки сильно хворів, майже осліп. Помер 18 червня 2013 року, похований на Байковому кладовищі[6].

Основні твори

ред.
Докладніше: Бібліографія Юрія Ячейкіна
  • Дивовижні пригоди Петра Фантастюка (1959)
  • Фантастико-гумористичний цикл «Пригоди капітана Небрехи»
    • Дивовижні пригоди капітана міжзоряного плавання Небрехи та його вірного штурмана Азимута у Всесвіті і на Землі (1965)
      • Сувенір капітана Небрехи (1964)
      • Розмова з дзеркалом (1964)
      • Цікава арифметика (1964)
      • Яблуко незгоди (1964)
      • Пригоди на планеті стрибунців (1964)
      • У часи комети (1964)
      • Штучне око магістра Кіміхли (1969)
      • Планета, якої нема (1969)
      • По той бік світла (1969)
      • Таємниця більярдної кулі (1965)
    • Уславлений робот Малюк (Біографія робота) (1963)
    • Народження АДАМа (1966)
    • Спалах понаднової зірки (1969)
    • На волосину від плагіату. З нових пригод капітана Небрехи (1970)
    • Космічна халепа капітана Небрехи (1987)
  • Кіно! Кіно!! Кіно!!!
    • Специфіка й світогляд (1971)
    • Творчий зліт (1971)
    • Невагома вага (1971)
  • Словесні портрети
    • Переднє слово (1971)
    • Остап Вишня. Весна. Усмішка з маловідомих творів (1989)
    • Федір Маківчук. Здоровенькі були! (1989)
    • Микола Білкун. Ми — люди свідомі (1971)
    • Андрій Крижанівський. Батьки і діти (1971)
    • Дмитро Молякевич. Про це — потім (1971)
    • Юрій Прокопченко. Технологічний момент (1971)
    • Іван Сочивець. Лисина і пиво (1989)
    • Олег Чорногуз. Розмова з дзеркалом (1989)
  • Химери зеленого змія: Коротка антологія НФ (1971—1989)
  • Під кодовою назвою «Едельвейс» (у співавторстві з Петром Поплавським)
    • Посланець (1979)
    • Сплячий лелека (1981)
    • Блакитна лінія (1984)
  • Слідство веде прокуратор (1989)
  • Нідзя Токугави (1991)
  • Королівське прокляття
    • Друге бажання королеви (2004)
    • Війна Троянд (2005)
  • Орлиця у двох коронах (2008)

Твори перекладені понад 20 мовами, повість «Допотопна історія» та декілька оповідань увійшли до багатотомної антології «Майстри світового гумору» (Югославія, 1968).

Нагороди і премії

ред.
  • Лауреат міжнародного конкурсу гумористів «Алеко»;
  • Лауреат республіканської премії імені Миколи Трублаїні;
  • Лауреат болгарської премії за гумористику «Срібний Їжак»;
  • Дипломант літературного конкурсу КДБ СРСР «За найкращі твори літератури і кіно про чекістів та прикордонників»[3].

Примітки

ред.
  1. ↑ Помер письменник Юрій Ячейкін. Укр.Літ, засновник – НСПУ. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 19 червня 2013.
  2. ↑ Помер письменник Юрій Ячейкін : Укр.Літ, засновник – НСПУ. archive.is. 21 червня 2013. Архів оригіналу за 21 червня 2013. Процитовано 17 грудня 2016.
  3. ↑ а б Юрий Ячейкин. Лаборатория фантастики (російською) . Архів оригіналу за 29 грудня 2016. Процитовано 17 грудня 2016.
  4. ↑ Ячейкін Ю. Про обов'язковість казки для дітей та літератур. критики / Ю. Ячейкін // К., 1969. — С.201-206.
  5. ↑ Ячейкін Юрій. bukvoid.com.ua. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 17 грудня 2016.
  6. ↑ Помер Юрій Ячейкін. ЛітАкцент. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 17 грудня 2016.

Література

ред.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  • Авраменко Олег // Фантасты современной Украины. Энциклопедический справочник / под редакцией доктора филологических наук, профессора И. В. Чёрного. — Харьков: Издательский дом «Инвестор», 2007. — 640 с.
  • Карацупа В. Українська фантастика другої половини ХХ століття у періодиці та книжкових виданнях / В. Карацупа, О. Левченко // Вісник Львівського університету. Сер. : Книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. — 2012. — Вип. 7. — С. 216—243.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ячейкін_Юрій_Дмитрович&oldid=37387107