Юліан (Сас-Куїловський)
Митрополи́т Юліа́н Сас-Куїло́вський (у світі Юліа́н Куїло́вський гербу Сас, пол. Julian Kuiłowski herbu Sas; 1 травня 1826, Конюшки-Королівські — 4 травня 1900, Львів) — єпископ Української греко-католицької церкви; з 30 серпня 1899 року — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви.
| Юліан Сас-Куїловський | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 30 серпня 1899 — 4 травня 1900 | ||
| Обрання: | 30 серпня 1899 | |
| Церква: | Українська Греко-Католицька Церква | |
| Попередник: | Сильвестр Сембратович | |
| Наступник: | Андрей Шептицький | |
| ||
| 22 вересня 1891 — 30 серпня 1899 | ||
| Обрання: | 22 вересня 1891 | |
| Попередник: | Юліан Пелеш | |
| Наступник: | Андрей Шептицький | |
| ||
| 26 червня 1890 — 22 вересня 1891 | ||
| Народження: | 1 травня 1826 Конюшки-Королівські | |
| Смерть: | 4 травня 1900 (74 роки) Львів | |
| Похоронений: | Львів, Личаківський цвинтар | |
| Батько: | Венедикт Куїловський | |
| Мати: | Катерина Кущикевич | |
| Прийняття священичого сану: | 1 квітня 1854 | |
| Єпископська хіротонія: | 1890 | |
Життєпис
ред.Народився 1 травня 1826 року в сім'ї пароха села Конюшки-Королівські, шляхтича гербу Сас Венедикта Куїловського та його дружини — Катерини з Кущикевичів. Навчався у тривіальній школі в Рудках, головній німецькомовній школі (Самбір), гімназії у Львові, яку закінчив 1845 року. З 1846 року — на філософському факультеті Львівського університету, цього року його відрахували за участь (чи підозри) у революційному русі. Перевівся навчатись до Перемишля (філософія). 1847 року перервав навчання, почав практику в Дирекції скарбу.
Поновився під час революції 1848-го на 2-й курс Львівського університету, водночас був сотником Академічної гвардії в Перемишлі. Після розгрому революціонерів у Львові 1 листопада 1848 року був на короткий час арештований. Звільнившись, виїхав до Пряшева, де вступив до легіону генерала Висоцького.[1] Потім воював у складі польського легіону генерала Юзефа Бема угорської революційної армії, учасник битви під Сегедом. Після поразки повстання в серпні 1849 року перебував тимчасово в Сербії та Болгарії. Упродовж 1848—1850 рр. — капітан турецької армії під командуванням Османа-Паші.
За сприянням князя Адама Чарторийського отримав дозвіл на мешкання в Парижі. За сприяння колишнього «змартвихвстанця» о. Іполита Терлецького був прийнятий навчатись у новоствореному руському колегіумі для східних місій. Богослів'я закінчив у Парижі (1851–1854), під час навчання познайомився з Адамом Міцкевичем. Висвячення в ієреї отримав за католицьким обрядом в Римі 1 квітня 1854 року з обов'язком відправляти літургії за східним обрядом. Війна в Криму перешкодила виїхати з місіями до Болгарії, тому 2 роки був душпастирем в Парижі. 1856 року був викликаний до Риму, відправлений на острів Керкіра; звідти через хворобу повернувся до Парижу.
Амністований 1857 року, невдовзі прибув до Перемиської єпархії, де жив у монастирі. Вікарій в Руському Селі, в 1859 році — перший парох УГКЦ тут; провів в Руському Селі 25 років. Сапіги поважали його як шляхтича, що навчався в Парижі, сприяли спільній з Перемиським єпископом Іваном Ступницьким поїздці до Риму в 1878 році. 1878 року отримав від Папи Льва ХІІІ титул таємного папського камергера.
1882 року був іменований крилошанином Перемиського собору. Потім став катедральним проповідником, парохом, ректором духовної семінарії в Перемишлі (1883—1884 рр.), віце-офіціялом суду єпископів. В березні 1887 року став архипресвітером та керуючим новоствореної Станіславівської єпархії УГКЦ.
1890—1891 — єпископ-суфраган (помічник) Перемиський та титулярний єпископ Hephaestus — помічник Перемиського єпископа Івана Ступницького, єпископські свячення прийняв 26 червня 1890 року.
З 3 серпня 1891 року — єпископ Станиславівської єпархії. З вересня 1891 до 1899 року — другий єпископ-ординарій Станіславівської єпархії УГКЦ.
В 1893 році з галицькими прочанами побував у Римі, мав спеціальну аудієнцію Папи Лева ХІІІ. Під час зворотньої дороги 8 червня 1893 р. на «двірці» у Відні його та митрополита Сильвестра Сембратовича «зневажили» представники радикальної української молоді.[2]
23 травня 1898 року став асистентом папського трону. 16 (28) грудня 1898 року став наступником Митрополита Галицького. 22 січня 1899 року — номінований на посаду цісарем, затверджений Ватиканом 30 серпня. 14 вересня 1899 року відмовився від пишної церемонії входження на посаду Митрополита Галицького, 6000 ринських офірував бідним. У квітні 1900 року отримав від цісаря Франца Йозефа І придворний чин таємного радника з титулом ексцеленції.
Жив скромно, багато жертвував на церковні потреби, найбільше — 15 000 ринських — на оновлення «катедрального храму». За даними польського дослідника Чеслава Лєхіцького (ПСБ, 1970), був мало популярним серед українців через «просякнутість» західноєвропейською та польською культурами.
Помер 4 травня 1900 року в Львові й був похований у гробниці галицьких митрополитів і крилошан на Личаківському цвинтарі[3].
Примітки
ред.- ↑ Lechicki Czesław. Kuiłowski Julian (1826—1900)… S. 111
- ↑ Lechicki Czesław. Kuiłowski Julian (1826—1900)… S. 112
- ↑ Встановлено таблицю з іменами похованих у гробниці Львівської капітули – Львівська Архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви. ugcc.lviv.ua (укр.). Архів оригіналу за 23 квітня 2018. Процитовано 22 квітня 2018.
Джерела
ред.- О. Г. Аркуша. Куїловський-Сас Юліян [Архівовано 19 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 454. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- Аркуша О. Куїловський-Сас Юліан // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 664, 665. — ISBN 978-966-7007-99-7..
- Lechicki Czesław. Kuiłowski Julian (1826—1900) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1970.- Tom XVI/1. — Zeszyt 68. — S. 111—112. (пол.)