Відкрити головне меню

Ю́зеф Гже́гож Хлопі́цький (пол. Józef Grzegorz Chłopicki; 1771, Капустин, Волинь — 30 вересня 1854, Краків) — учасник повстання Косцюшка і наполеонівських воєн; під час Листопадового повстання 1830—1831 диктатор, фактичний командувач польських військ у битві під Ґроховом.

Юзеф Ґжеґож Хлопіцький
фр. Józef Chłopicki
Józef Chłopicki 1.PNG
Народився 14 березня 1771(1771-03-14)[1][2]
Капустин, Старокостянтинівський район, Кам'янець-Подільська область
Помер 30 вересня 1854(1854-09-30)[1][2] (83 роки)
Краків, Австрійська імперія, Німецький союз[3]
Громадянство
(підданство)
Flag of France.svg Франція
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flaga Rzeczypospolitej Obojga Narodow ogolna.svg Річ Посполита
Діяльність офіцер, політик, військовослужбовець
Учасник Наполеонівські війни
Титул Барон
Військове звання генерал
Нагороди
Józef Chłopicki 4.PNG

Зміст

БіографіяРедагувати

 
герб Нечуя

Юзеф Хлопіцький народився в місті Капустин (нинішньої Хмельницької області) у небагатій шляхетській родині. Батько — Франциск Хлопіцький, мати — дружина батька Маріанна з Ленкевичів.

Навчався в школах отців-василіян у Немирові, Вінниці, Шаргороді (звідси у 1785 році таємно втік і став до лав польського королівського війська). Згодом уже в складі російського війська брав участь в російсько-турецькій війні 1787 року. Через деякий час повертається до Польщі і 29 березня 1791 року отримує ранг хорунжого. 1792 року російські і прусські війська окуповують Польщу. Ю. Хлопіцький мужньо бився в лавах польського війська, але армію розбито. 1793 рік — новий розподіл Польщі. 1794 рік — Хлопіцький бере участь у визвольному повстанні під проводом Тадеуша Косцюшка. Капітан Ю. Хлопіцький відзначений командуванням повстанської армії за участь у битвах під Мацейовицями та під Рацлавицями. 1795 року після подавлення повстання і остаточному розподілу Польщі, Ю. Хлопіцький емігрує до революційної Франції. В цей час, 1797 р., у складі переможної Італійської армії під командуванням генерала Наполеона Бонапарта створюються польські легіони під проводом Яна Генрика Домбровського. 19 червня 1799 року поранений в нещасливій для французької армії битві проти війська О. Суворова під Требією. Проте польські легіонери не знищені, вони продовжують битися і 1801 року. Відвага Ю. Хлопіцького в штурмі м. Песк'єра відмічена генералом Н. Ш. Удіно.

Разом з легіонами Хлопіцький б'ється в кампанії 1805 року в Італії, 1806 — в Неаполітанському королівстві. Через рік поляки нарешті, після 10-12 років відсутності, повертаються на Батьківщину. Разом з Великою Армією вони б'ються у битвах під Пройсіш-Ейлау і Фрідландом. Ця кампанія знаменна для Хлопіцького. 11 червня 1807 року, за три дні до переможної битви під Фрідландом, його було призначено командувачем 1 полку Польсько-італійського легіону і присвоєно чин полковника французької армії.

10 вересня 1812 року під час авангардної перестрілки під Можайськом, Ю. Хлопіцький отримав надзвичайно важке поранення в ногу і не зміг брати участь у подальших боях, і в жовтні 1812 року його було вивезено до Франції. 31 грудня 1813 року його відправлено у відставку. У 1814 році Ю. Хлопіцький повернувся до Польщі. Тепер у вигляді Царства Польського багатостраждальна вітчизна генерала знов належала Росії. Його було запрошено до лав війська Царства Польського з присвоєнням чину генерал-лейтенанта на службі його величності Олександра І. Через конфлікти з намісником царя в Польщі великим князем Костянтином, 1818 року Ю. Хлопіцький подав у відставку.

Під час польського повстання 1830—1831 року генерал Ю. Хлопіцький командував Військом Польським і навіть обіймав посаду «диктатора» повстання. Він був поранений і ледве зміг покинути поле бою. Польське повстання 1830-31 років було придушене.

Стан здоров'я генерала не дозволив йому брати участь в подальшій боротьбі за свободу і незалежність Польщі. Решту днів Юзеф Хлопіцький провів у Кракові, що був під владою Австро-Угорщини. Помер у Кракові 21 (чи 30[4]) вересня 1854 року, похований в місті Кшешовіце.

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Борщак Ілько. Наполеон і Україна. — Львів, 1937.
  • Руденко О. Вітчизняна війна 1812 року.
  • Коленкур де Арман. Поход Наполеона на Россию. — Смоленск, 1991.
  • Соколов О. В. Армия Наполеона. — СПБ., 1999.
  • BRANDT H. VON. Souveniers d'un officier polonaise. Scenes de la vie militaire en Espagne et Russie (1808—1812). — Paris, 1877.
  • Brandys Marian. Koniec świata szwoleżerów. — Warszawa, 1974.
  • Chelminski J. Malibran A. L'armee du Duche de Varsovie 1807—1815. — Paris, 1913.
  • Gembarzewski Bronisław. з серії Zolniez polskie. Woisko polskie 1807—1814. — W., 1905/1967.
  • Kukiel Marian. Dzieje oręża polskiego w epoce napoleońskiej. — Poznań, 1912.
  • Kukiel Marian. DZIEJE ORĘŻA POLSKIEGO W EPOCE NAPOLEOŃSKIEJ 1795—1815. — Warszawa, 1912.
  • Mała Encyklopedia Wojskowa. — Warszawa : Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, 1967. — Wydanie I. — Tom 2.
  • Nieuwazny Andrzej. «My z Napoleonem» з серії «A TO POLSKA WLASNE». — WROCŁAW, 1999.
  • Pawłowski Bronisław. Chłopicki Józef Grzegorz, h. Nieczuja (1771—1854) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, 1937. — t. 3. — 480 s. (репринт 1989 р.) — S. 310—313. — ISBN 83-04-03291-0.
  • Skrypt historyczny Stowarzyszenia Historycznego Legionów Polskich i Legii Polsko-Włoskiej w Nysie / pod red. Marek Szczerski, kpt. Tomek. — Nysa, 2010.
  • Szenic Stanisław. Generał Józef Chłopicki 1771—1854. — Warszawa, 1971.
  • Żaliński Henryk. Stracone szanse. — Warszawa, 1982. — ISBN 83-11-06829-1.

ПосиланняРедагувати