Відкрити головне меню

Юзеф Сосновський (пол. Józef Sosnowski ? — 1783) — державний діяч Речі Посполитої, шляхтич гербу Наленч. Писар польний литовський в 1764—1771 роках, воєвода смоленський в 1771—1775 роках, польний гетьман литовський в 1775—1780 роках, воєвода полоцький з 1781 року, маршалок елекційному сейму з 1764 року.

Юзеф Сильвестр Сосновський
Juzef Sasnoŭski. Юзэф Сасноўскі (1884).jpg
Помер 31 грудня 1783(1783-12-31)
Громадянство
(підданство)
Велике князівство Литовське
Flaga Rzeczypospolitej Obojga Narodow ogolna.svg Річ Посполита
Діяльність дипломат
Посада писар польний литовський[d], воєводи полоцькі[d], Смоленський воєвода, Польний гетьман литовський, писар великий литовський, депутат Сейму Речі Посполитої[d], Маршалок Сейму Речі Посполитої і Q66200811?
Рід Q63531214?
Батько Q65933426?
Мати Q65933436?
У шлюбі з Q65933446?
Діти Людвіка Сосновська[d]
Нагороди
орден Білого Орла орден святого Станіслава
POL COA Nałęcz.svg

БіографіяРедагувати

 
Привілей на посаду польного гетьмана литовського полковнику Ю. Сосновському. Королівський рукопис Августа III, печатка велика литовська, канцлер Юзеф Дуленба, 12 липня 1754 року. Приватна колекція

Вступивши в литовське військо, пов'язав себе з партією кандидата на престол Адама Чорторийського і його двоюрідного брата, майбутнього короля Станіслава Августа Понятовського. Завдяки підтримці Чорторийських став послом від Холмщини на сейм, потім був обраний маршалком елекційного сейму, зіграв важливу роль у виборах останнього правителя Речі Посполитої.

Незабаром після цього — як нагороду за вірність — отримав посаду писаря польного литовського, потім в 1771 році став воєводою смоленським, через 10 років — воєводою полоцьким.

У 1775 році королівським привілеєм був призначений польним гетьманом литовським. Через 5 років відмовився від посади на користь Людвіка Тишкевича.

Вважаючи себе магнатом, постійно прагнув до примноження своїх володінь, хоча таким не був. Мав маєтності в Шаргороді,[1] які виграв у карти в київського воєводи Станіслава Любомирського (1704—1793).[2]

Близько 1782 року передав василіянам Шаргорода для розвитку монастиря і школи-бурси руїни замку і виділив необхідні кошти. Після третього поділу Польщі в 1795 році монастир в Російській імперії став православним. В монастирі була влаштована духовна семінарія, потім — училище. Навчальний заклад при Свято-Миколаївському монастирі вважався одним з найкращих навчальних закладів Поділля. У його стінах здобули освіту поет Степан Руданський та письменник Михайло Коцюбинський[1].

Всіляко сприяв Тадеушу Костюшку: допоміг зі вступом до елітного Корпусу кадетів, надавав йому багато послуг, часто приймаючи в родовому маєтку Сосновіце.

Був одружений на Теклі Деспот-Зенович, з якою мав двох дочок — Катажину і Людвіку (1751 — 6 грудня 1836[3]). Увійшов в історію відмовою дати згоду на шлюб своєї дочки Людвіки з Т.Костюшком. На прохання Костюшка видати за нього дочку, відповів: «Голубка сизокрила — не для горобця, а дочка магнатська — не для дрібного шляхтича». Чоловіком Людвіки став обраний батьком багатий князь Юзеф Любомирський (київський каштелян, 1751 — липень 1817, Рівне[3]). Згідно з поширеною думкою, одруження стало можливим через домовленості між ним та київським воєводою Станіславом Любомирським після програшу останнім в карти маєтку в Шаргороді, який став посагом Людвіки.[4]

У 1762 році став кавалером Ордена Білого Орла, в 1765 році був нагороджений Орденом Святого Станіслава.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Шаргород (рос.)
  2. J.Kowiecki. Lubomirski Józef herbu Szreniawa (1751—1817) / Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1973.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХVIII/1, zeszyt 76. S. 27-28. (пол.) S. 27
  3. а б Lubomirscy (02) Архівовано 27 листопад 2014 у Wayback Machine. (пол.)
  4. J.Kowiecki. Lubomirski Józef herbu Szreniawa (1751—1817) / Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1973.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХVIII/1, zeszyt 76. S. 27-28. (пол.) S. 27

ПосиланняРедагувати