Шехзаде Махмуд (тур. Şеhzadе Mahmud; бл. 1587, Маніса1/7 червня 1603, Стамбул) — старший син Мехмеда III від його наложниці Халіме-султан. Був страчений за підозрою в змові проти батька-султана.

Шехзаде Махмуд
Shezade mosque 4857.jpg
Народився близько 1587
Маніса, Туреччина
Помер 7 червня 1603(1603-06-07)
Стамбул, Османська імперія
Поховання Мечеть Шехзаде
Країна Османська імперія
Батько Мехмед III
Мати Халіме-султан
Брати, сестри Мустафа I і Ахмед I

БіографіяРедагувати

Шехзаде Махмуд народився Манісі і був сином майбутнього султана Мехмеда III. Згідно з версією, висловленою турецьким істориком Гюнханом Берекчі, матір'ю Махмуда була саме Халіме-султан[1]. Проте, турецький історик Ферідун Емеджен, автор статті про Мехмеда III в «Ісламській енциклопедії[1] [Архівовано 29 грудня 2021 у Wayback Machine.]», посилаючись на англійського посла Генрі Лелло, пише про те, що мати Махмуда була втоплена в Босфорі в 1603 році[2], тоді як Халіме стала валіде-султан за молодшого сина в 1617 році[3].

У Махмуда були повнорідні брат[4] і сестра, а також кілька однокровних братів і сестер, серед яких і майбутній султан Ахмед I. Брат Махмуда, Мустафа, пізніше також став султаном Османської імперії. В 1592 р. Махмуд разом з братами приступив до навчання під керівництвом вчителя Мустафи-ефенді, прийнятого на службу батьком шехзаде[5].

У січні 1595 року дід Махмуда Мурад III помер і на трон зійшов батько шехзаде. Махмуд опинився у палаці Топкапи, де всім заправляла валіде Сафіє-султан.

СтратаРедагувати

Згідно з офіційною версією турецької історіографії, Махмуд, будучи вже свідомим юнаком, попросив батька від його імені взяти командування військом та піти з воїнами до Анатолії, щоб розгромити повстання Джелалі. Мехмеду ІІІ ця ідея не сподобалася і він вважав, що син, можливо, хоче таким чином повстати проти нього, щоб самому зайняти трон. Ще перед цим, у січні 1603 року, збунтувалися яничари та вбили кизляр-агу Газанфера, слугу Сафіє-султан: повсталі вважали, що Сафіє погано впливає на Мехмеда ІІІ і фактично сама керує державою. Яничари погрожували султану переворотом і, також, зажадали від Мехмеда ІІІ вислати матір султана до Старого палацу; султан підкорився, проте незабаром таємно повернув матір у Топкапи. До того ж, молодий Махмуд вже тоді мав велику популярність у яничарів[6]. Сама Сафіє зіграла велику роль в страті шехзаде: в 1603 валіде перехопила повідомлення, відправлене Халіме-султан релігійним провидцем, який передбачив, що Мехмед III помре протягом шести місяців і йому успадковуватиме його старший син. Згідно з записами англійського посла, Махмуд був засмучений тим, «що його батько перебуває під владою старої султанші, його бабусі, і держава руйнується, оскільки вона ніщо не поважає так, як власне бажання отримувати гроші, про що часто журиться його мати [Халіме-султан]», яка була «не до вподоби королеві-матері»[7].

В результаті, султан став підозрювати сина у змові, ревнувати до популярності шехзаде і наказав задушити Махмуда вночі у його покоях чотирьма глухонімими катами, як було поширено в Османській імперії по відношенню до членів династії Османів[8]. Мехмед ІІІ чекав зовні і коли наказ був виконаний зайшов в кіманату, щоб точно пересвідчитись в смерті сина[9].

В культуріРедагувати

У турецькому телесеріалі 2015 року «Величне століття. Нова володарка» роль шехзаде Махмуда виконали Арда Ташарджан та Бариш Джанкуртаран.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Günhan Börekçi, 2009. s. 78. Архів оригіналу за 9 грудня 2018. Процитовано 13 січня 2022. 
  2. Emecen, 2003. s. 412. Архів оригіналу за 22 грудня 2021. Процитовано 22 грудня 2021. 
  3. Peirce, 1993, pp. p. 126—127. ISBN 9780195086775. Архів оригіналу за 10 липня 2017. Процитовано 22 грудня 2021. 
  4. Börekçi, 2009, p. 409. Архів оригіналу за 16 грудня 2021. Процитовано 22 грудня 2021. 
  5. Börekçi, 2010, стр. 95 (англ). Архів оригіналу за 20 листопада 2020. Процитовано 29 грудня 2021. 
  6. Börekçi, Günhan. Borekci_Gunhan_Factions and Favorites at the Courts of Ahmed I and his Immediate Predecessors_PhD Diss. Архів оригіналу за 16 грудня 2021. Процитовано 22 грудня 2021. 
  7. Peirce, 1993, p. 231. Архів оригіналу за 10 липня 2017. Процитовано 22 грудня 2021. 
  8. Emecen, 2003, s. 412. Архів оригіналу за 22 грудня 2021. Процитовано 22 грудня 2021. 
  9. Börekçi, 2009, p. 66 (англ). Архів оригіналу за 20 листопада 2020. Процитовано 29 грудня 2021.