Відкрити головне меню

Шараф Рашидович Рашидов (узб. Sharof Rashidovich Rashidov; 24 жовтня (6) листопада 1917, Джизак — 31 жовтня 1983, Ташкент, УзРСР) — радянський партійний і державний діяч Узбецької РСР у складі СРСР. Член КПРС з 1939 року. Перший секретар ЦК Комуністичної партії Узбекистану, кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1974, 1977), письменник.

Рашидов Шараф Рашидович
узб. Sharof Rashidovich Rashidov
узб. Шароф Рашидович Рашидов
Рашидов Шараф Рашидович

State Emblem of the Soviet Union.svg 11-ий Перший секретар ЦК КП УзРСР Flag of the Soviet Union.svg
Час на посаді:
15 березня 1959 — 31 жовтня 1983
ПопередникСабір Камалович Камалов
НаступникІнамжон Бузрукович Усманходжаєв

State Emblem of the Soviet Union.svg Голова Президії Верховної Ради Узбецької РСР Flag of the Soviet Union.svg
Час на посаді:
21 серпня 1950 — 24 березня 1959
ПопередникАрмін Ірматович Ніязов
НаступникЯдгар Садиківна Насриддінова

Народився6 листопада 1917(1917-11-06)
Російська імперія Джизак, Самаркандська область, Російська республіка
Помер31 жовтня 1983(1983-10-31) (65 років)
СРСР Ташкент, Узбецька РСР, СРСР
ГромадянствоСРСР СРСР
НаціональністьУзбек
Політична партіяКПРС з 1939 року
ПрофесіяФілолог, письменник
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці — 1974Герой Соціалістичної Праці — 1977
Орден ЛенінаОрден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Леніна
Орден ЛенінаОрден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Леніна
Орден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Жовтневої РеволюціїОрден Трудового Червоного Прапора
Орден Червоної ЗіркиОрден Червоної ЗіркиОрден «Знак Пошани»
Медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»Медаль «20 років перемоги у ВВВ»Медаль «30 років перемоги у ВВВ»Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Ленінська премія

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Рашидов до початку політичної кар'єриРедагувати

Народився в місті Джизак за день до Жовтневої Революції в селянській родині узбеків.

Закінчив філологічний факультет Узбецького державного університету в Ташкенті (1941), Всесоюзну Партійну Школу (ВПШ) при ЦК ВКП (б) (1948, заочно). З 1935 року після закінчення Джизацького педагогічного технікуму працював викладачем середньої школи. У 1937–1941 роках відповідальний секретар, заступник відповідального редактора, редактор Самаркандської обласної газети «Ленин йўлі» (укр. «Ленінський шлях»).

У 1941–1942 роках в Радянській Армії, учасник Другої світової війни. Після поранення повернувся до Узбекистану. У 1943–1944 роках редактор газети «Ленин йўлі». У 1944–1947 роках секретар Самаркандського обкому КП (б) Узбекистану. У 1947–1949 роках відповідальний редактор республіканської газети «Қизил Ўзбекистон» (укр. «Червоний Узбекистан»).

Рашидов як політичний діячРедагувати

  • 1949–1950 — голова правління Спілки письменників Узбекистану.
  • 1950–1959 — голова Президії Верховної Ради Узбецької РСР і заступник голови Президії Верховної Ради СРСР.
  • З 1956 — кандидат у члени ЦК КПРС, делегат XIX–XXIV з'їздів КПРС.
  • З березня 1959 — перший секретар ЦК КП Узбекистану.
  • З 1961 — член ЦК КПРС, кандидат у члени Президії ЦК.
  • З квітня 1966 — кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС.
  • З 1970 — член Президії Верховної Ради СРСР.
  • Депутат Верховної Ради СРСР трьох скликань.

НагородиРедагувати

Рашидов як письменникРедагувати

Перша збірка віршів Рашидова — «Мій гнів» — вийшов у 1945 році. У романі «Переможці» (1951), першої частини трилогії, що зв'язала воєдино події воєнних років і післявоєнного життя, показано процес освоєння цілинних земель. Герої роману — Айкіз, Алімджан, секретар райкому Джурабаев (реальна історична особа Мурат Джурабаев), російський інженер Смирнов. У романі «Сильніше за бурю» (1958) виступають ті самі герої. Зіткнення характерів, конфлікти ідей і світоглядів стали ще глибшими. Завершується еволюція героїв у романі «Зрілість» (1971). Роман «Могутня хвиля» (1964) присвячений подіям Другої світової війни. У романтичній повісті «Кашмірська пісня» (1956) відображена боротьба індійського народу за визволення. У 1950 році Рашидов опублікував збірку публіцистичних статей «Вирок історії», в 1967 році — книгу «Прапор дружби». Критичні статті Рашидова були присвячені проблемам радянської літератури.

Видання творів у російському перекладіРедагувати

  • Зібрання творів у п'яти томах. — М., 1979–1980.

ЕкранізаціїРедагувати

  • 1969 — «Її ім'я — Весна» (за мотивами роману «Могутня хвиля»)

СмертьРедагувати

31 жовтня 1983 Рашидов помер. Його поховали в самому центрі Ташкента, у сквері навпроти музею В. І. Леніна. Був розроблений проект будівництва меморіального комплексу.

За офіційними даними, Шараф Рашидов помер від серцевого нападу, його особистий лікар Р. Кацинович і академік К. Ю. Юлдашев не встигли врятувати йому життя — було вже пізно. Через кілька років після смерті Рашидова, стали висувати інші версії смерті колишнього керівника УзССР: за однією версією, він прийняв отруту, за іншою — застрелився.

ЛітератураРедагувати

  • Дуров В. А. Орден Леніна. М., 2005
  • Горбачов А. Н. Багаторазові кавалери орденів СРСР. М., 2006

ПосиланняРедагувати