Чичерін Георгій Васильович

Гео́ргій (Ю́рій) Васи́льович Чиче́рін (12 (24) листопада 1872(18721124), маєток Караул, Кірсановський повіт, Тамбовська губернія — 7 липня 1936, Москва) — радянський державний діяч і дипломат, народний комісар закордонних справ РСФРР і СРСР (1918—1930). Музикознавець, автор книги про Моцарта. Член ЦВК СРСР 1—5-го скликання, член ЦК ВКП(б) (1925—1930).

Георгій Васильович Чичерін
Георгий Васильевич Чичерин
Bundesarchiv Bild 102-12859A, Georgi Wassiljewitsch Tschitscherin.jpg
Ім'я при народженні Георгій (Юрій) Васильович Чичерін
Народився 12 (24) листопада 1872(1872-11-24)
маєток Караул, Кірсановський повіт, Тамбовська губернія, Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 7 липня 1936(1936-07-07) (63 роки)
Москва, СРСР СРСР
·геморагічний інсульт
Поховання Новодівочий цвинтар, Москва
Громадянство СРСР СРСР
Національність росіянин
Діяльність політик, дипломат, музикознавець
Відомий завдяки Дипломат
Alma mater Петербурзький університет
Знання мов російська[1]
Членство ЦК КПРС і Центральний виконавчий комітет СРСР
Титул дворянин
Посада Нарком із закордонних справ СРСР (1923—1930)
Попередник Лев Троцький
Наступник Максим Літвінов
Партія РСДРП
Рід Чичеріни
Батько Василь Миколайович Чичерін
Мати баронеса Жоржина Єгорівна Мейєндорф

БіографіяРедагувати

Народився 12 (24) листопада 1872 в родинному маєтку Караул, Кірсановський повіт, Тамбовська губернія в дворянській сім'ї. Батько — Василь Миколайович Чичерін (племінник правознавця та філософа права Б. М. Чичеріна), мати — баронеса Жоржина Єгорівна Мейєндорф, з остзейського дворянства, була онукою, племінницею і двоюрідною сестрою відомих дипломатів Російської імперії Мейєндорфів.

Батьки Чичеріна належали до пієтистів і виховували його в тому ж дусі. Головними враженнями дитинства Чичеріна були постійні молитвослів'я, спільний спів релігійних гімнів, читання Біблії вголос, взагалі вкрай екзальтована атмосфера зі напруженими настроями.[2]. Будучи підлітком і юнаком, Чичерін мав замкнутий, скритний та меланхолічний характер.

Отримав блискучу освіту на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету (1891—1896), був учнем Ключевського. У 1897 поступив на службу в Міністерство закордонних справ (де працював також його батько), працював у архіві МЗС.

З юних років був ерудитом, поліглотом, володів основними європейськими мовами, у літньому віці приступив до вивчення арабської та давньогебрейської мов; серйозно цікавився європейським модернізмом. Був одним з визначних пропагандистів творчості Р. Вагнера і Ф. Ніцше того часу в Росії, зіграв істотну роль у формуванні світогляду свого друга М. А. Кузміна (їхнє листування — важлива історико-культурна пам'ятка).

Одночасно починається і його захоплення лівими політичними ідеями, що привело його після 1904 в табір меншовиків. У 1904 виїхав до Німеччини, формально залишаючись на службі в міністерстві закордонних справ. У Німеччині намагався лікуватися від гомосексуальності[3] (в той час була поширена думка, що гомосексуальність — хвороба, яку можливо вилікувати).

Член РСДРП з 1905, входив до берлінської секції КЗО. У 1907 році Чичерін був обраний секретарем Закордонного центрального бюро РСДРП і в цій посаді був на лондонському з'їзді. У цей час Чичерін був близький до групи «Голос Соціал-Демократа».

Наприкінці 1907 року Чичерін був заарештований в Берліні, засуджений за користування чужим паспортом, оштрафований і висланий з Прусії. Деякий час жив поблизу Дрездена.

Після переїзду редакції «Голосу СД» в Париж Чичерін також переїхав до Парижа. Брав участь у роботі Французької соціалістичної партії Жана Жореса. Був прихильником серпневого блоку (1912). У 1914 році працював у Бельгії.

Під час першої світової війни жив у Лондоні. Член Британської соціалістичної партії. Один з організаторів і секретар Комітету допомоги російським політкаторжанам і ссильнопоселенців. Головною помічницею Чичеріна в роботі по комітету була радикальна суфражистка Мері Бріджес-Адамс (Mary Bridges-Adams). Офіційним завданням комітету були збір і пересилання грошей революціонерам, які перебували в російських в'язницях, але під керівництвом Чичеріна комітет поступово перетворився на політичний орган, провідний систематичну агітацію проти російського уряду.[4]. Штаб-квартирою комітету був будинок на Лексхем Гарденс, 96 в районі Кенсінгтон.

Після Лютневої революції в Росії займався відправленням політемігрантів до Росії. 22 серпня 1917 року був заарештований англійською владою, але незабаром звільнений.

На дипломатичній роботіРедагувати

У січні 1918 приїхав до РСФРР і був призначений 29 січня 1918 року заступником народного комісара закордонних справ Троцького, при цьому Чичерін у січні 1918 року вступив до РКП(б). Підписав Брестський мир (3 березня 1918).

З 9 квітня 1918 року, після переходу Троцького у військовий наркомат, став в.о. народного комісара закордонних справ, з 30 травня 1918 по 6 липня 1923 року — народний комісар із закордонних справ РРФСР. З 6 липня 1923 по 21 липня 1930 року — народний комісар із закордонних справ СРСР.

Чичерін зробив істотний дипломатичний внесок у виведення РРФСР з міжнародної ізоляції. У 1921 р. уклав міжнародні угоди з Туреччиною, Іраном і Афганістаном, по яких віддавалася вся російська власність у цих країнах. У 1922 році очолив радянську делегацію на Генуезькій конференції, під час конференції підписав з німецьким міністром закордонних справ Вальтером Ратенау Рапалльський договір.

У 1923 році очолював радянську делегацію на Лозаннській конференції, де був визначений післявоєнний статус турецьких проток. Підписав договори СРСР з Туреччиною та Іраном (1925, 1927).

Чичерін перебував у натягнутих відносинах зі своїм заступником М. М. Літвіновим

Кінець життяРедагувати

З липня 1930 року — на пенсії. На кілька років переїхав до Швейцарії, де лікувався і жив. Присвятив себе вивченню творчості Моцарта. Казав своїм знайомим, що в його житті були тільки дві речі: «революція і Моцарт».

7 липня 1936 року помер. Похований на Новодівичому кладовищі в Москві.

ПриміткиРедагувати

  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Діячі СРСР і революційного руху Росії. Енциклопедичний словник Гранат. Вид. Радянська енциклопедія, 1989. Стор. 752.
  3. My Cousin, Foreign Commissar Chicherin. Baron Alexander Meyendorff. Russian Review, Vol. 30, No. 2 (Apr., 1971), pp. 173—178
  4. Майський І. М. Спогади радянського посла. Книга 1. М. Наука. 1964. Стор. 269.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати