Чичерін Георгій Васильович
Гео́ргій (Ю́рій) Васи́льович Чиче́рін (12 (24) листопада 1872, маєток Караул, Кірсановський повіт, Тамбовська губернія — 7 липня 1936, Москва) — радянський державний діяч і дипломат, народний комісар закордонних справ РСФРР і СРСР (1918—1930). Музикознавець, автор книги про Моцарта. Член ЦВК СРСР 1—5-го скликання, член ЦК ВКП(б) (1925—1930).
| Георгій Васильович Чичерін | |
|---|---|
| Георгий Васильевич Чичерин | |
 | |
| Ім'я при народженні | Георгій (Юрій) Васильович Чичерін |
| Народився | 12 (24) листопада 1872 маєток Караул, Кірсановський повіт, Тамбовська губернія,  Російська імперія |
| Помер | 7 липня 1936 (63 роки) Москва,  СРСР·геморагічний інсульт  |
| Поховання | Новодівочий цвинтар, Москва |
| Громадянство | СРСР |
| Національність | росіянин |
| Місце проживання | Q4167350? |
| Діяльність | політик, дипломат, музикознавець, революціонер |
| Галузь | політика[1], дипломатія[1] і музика[1] |
| Відомий завдяки | Дипломат |
| Alma mater | Петербурзький університет |
| Знання мов | російська[2][1] |
| Заклад | Соціалістична партія |
| Членство | ЦК КПРС і Центральний виконавчий комітет СРСР |
| Magnum opus | Берестейський мир і Treaty of Moscowd |
| Суспільний стан | Балтійська шляхта |
| Титул | дворянин |
| Посада | Нарком із закордонних справ СРСР (1923—1930) |
| Попередник | Лев Троцький |
| Наступник | Максим Літвінов |
| Партія | РСДРП |
| Конфесія | Пієтизм |
| Рід | Чичеріни |
| Батько | Василь Миколайович Чичерін |
| Мати | баронеса Жоржина Єгорівна Мейєндорф |
| Родичі | Чичерін Борис Миколайович |
| Нагороди |  |
Біографія
ред.Народився 12 (24) листопада 1872 в родинному маєтку Караул, Кірсановський повіт, Тамбовська губернія в дворянській сім'ї. Батько — Василь Миколайович Чичерін (племінник правознавця та філософа права Б. М. Чичеріна), мати — баронеса Жоржина Єгорівна Мейєндорф, з остзейського дворянства, була онукою, племінницею і двоюрідною сестрою відомих дипломатів Російської імперії Мейєндорфів.
Батьки Чичеріна належали до пієтистів і виховували його в тому ж дусі. Головними враженнями дитинства Чичеріна були постійні молитвослів'я, спільний спів релігійних гімнів, читання Біблії вголос, взагалі вкрай екзальтована атмосфера зі напруженими настроями.[3]. Будучи підлітком і юнаком, Чичерін мав замкнутий, скритний та меланхолічний характер.
Отримав блискучу освіту на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету (1891—1896), був учнем Ключевського. У 1897 поступив на службу в Міністерство закордонних справ (де працював також його батько), працював у архіві МЗС.
З юних років був ерудитом, поліглотом, володів основними європейськими мовами, у літньому віці приступив до вивчення арабської та давньогебрейської мов; серйозно цікавився європейським модернізмом. Був одним з визначних пропагандистів творчості Р. Вагнера і Ф. Ніцше того часу в Росії, зіграв істотну роль у формуванні світогляду свого друга М. А. Кузміна (їхнє листування — важлива історико-культурна пам'ятка).
Одночасно починається і його захоплення лівими політичними ідеями, що привело його після 1904 в табір меншовиків. У 1904 виїхав до Німеччини, формально залишаючись на службі в міністерстві закордонних справ. У Німеччині намагався лікуватися від гомосексуальності[4] (в той час була поширена думка, що гомосексуальність — хвороба, яку можливо вилікувати).
Член РСДРП з 1905, входив до берлінської секції КЗО. У 1907 році Чичерін був обраний секретарем Закордонного центрального бюро РСДРП і в цій посаді був на лондонському з'їзді. У цей час Чичерін був близький до групи «Голос Соціал-Демократа».
Наприкінці 1907 року Чичерін був заарештований в Берліні, засуджений за користування чужим паспортом, оштрафований і висланий з Прусії. Деякий час жив поблизу Дрездена.
Після переїзду редакції «Голосу СД» в Париж Чичерін також переїхав до Парижа. Брав участь у роботі Французької соціалістичної партії Жана Жореса. Був прихильником серпневого блоку (1912). У 1914 році працював у Бельгії.
Під час першої світової війни жив у Лондоні. Член Британської соціалістичної партії. Один з організаторів і секретар Комітету допомоги російським політкаторжанам і ссильнопоселенців. Головною помічницею Чичеріна в роботі по комітету була радикальна суфражистка Мері Бріджес-Адамс (Mary Bridges-Adams). Офіційним завданням комітету були збір і пересилання грошей революціонерам, які перебували в російських в'язницях, але під керівництвом Чичеріна комітет поступово перетворився на політичний орган, провідний систематичну агітацію проти російського уряду.[5]. Штаб-квартирою комітету був будинок на Лексхем Гарденс, 96 в районі Кенсінгтон.
Після Лютневої революції в Росії займався відправленням політемігрантів до Росії. 22 серпня 1917 року був заарештований англійською владою, але незабаром звільнений.
На дипломатичній роботі
ред.У січні 1918 приїхав до РСФРР і був призначений 29 січня 1918 року заступником народного комісара закордонних справ Троцького, при цьому Чичерін у січні 1918 року вступив до РКП(б). Підписав Брестський мир (3 березня 1918).
З 9 квітня 1918 року, після переходу Троцького у військовий наркомат, став в.о. народного комісара закордонних справ, з 30 травня 1918 по 6 липня 1923 року — народний комісар із закордонних справ РРФСР. З 6 липня 1923 по 21 липня 1930 року — народний комісар із закордонних справ СРСР.
Чичерін зробив істотний дипломатичний внесок у виведення РРФСР з міжнародної ізоляції. У 1921 р. уклав міжнародні угоди з Туреччиною, Іраном і Афганістаном, по яких віддавалася вся російська власність у цих країнах. У 1922 році очолив радянську делегацію на Генуезькій конференції, під час конференції підписав з німецьким міністром закордонних справ Вальтером Ратенау Рапалльський договір.
У 1923 році очолював радянську делегацію на Лозаннській конференції, де був визначений післявоєнний статус турецьких проток. Підписав договори СРСР з Туреччиною та Іраном (1925, 1927).
Чичерін перебував у натягнутих відносинах зі своїм заступником М. М. Літвіновим
Кінець життя
ред.З липня 1930 року — на пенсії. На кілька років переїхав до Швейцарії, де лікувався і жив. Присвятив себе вивченню творчості Моцарта. Казав своїм знайомим, що в його житті були тільки дві речі: «революція і Моцарт».
7 липня 1936 року помер. Похований на Новодівичому кладовищі в Москві.
Примітки
ред.- ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Діячі СРСР і революційного руху Росії. Енциклопедичний словник Гранат. Вид. Радянська енциклопедія, 1989. Стор. 752.
- ↑ My Cousin, Foreign Commissar Chicherin. Baron Alexander Meyendorff. Russian Review, Vol. 30, No. 2 (Apr., 1971), pp. 173—178
- ↑ Майський І. М. Спогади радянського посла. Книга 1. М. Наука. 1964. Стор. 269.
Література
ред.- М. Білоусов. Чичерін Георгій Валентинович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
- Геворг Мирзоян. Израсходованный человек / Журнал «Эксперт». № 30-31 (764), 1-14 августа 2011. С. 63-67.
Посилання
ред.- Чичерін // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
- Николай Бассехес. Исчезнувшие советские дипломаты // «Русские записки» / ежемесячный журнал под редакцией П.М.Милюкова. — Париж, 1939. — Т. XIX, вип. июль. — С. 121-138.
- Дипломатическое признание Советского государства и международная ситуация в 1921—1929 гг.
- Георгий Валентинович Чичерин