Відкрити головне меню

БіологіяРедагувати

Залежно від виду довжина тіла дорослої мерлузи становить від 30 см до 1,5 м. Забарвлення зазвичай сріблясто-сіре з темнуватою спинкою. Нижня щелепа довша верхньої. Від інших родів родини хекових відрізняються будовою хвостового плавця, який відокремлений від спинного і анального, а також тим, що другий спинний і анальний плавці приблизно однакової висоти.

Хоча мерлузи в основному є придонними рибами, але за здобиччю піднімаються в проміжні і верхні шари води. Харчуються переважно рибою, в тому числі і власним молодняком. Деякі види здійснюють сезонні міграції. Статевої зрілості зазвичай досягають у 3-4 роки. Нерест у більшості видів розтягнутий і припадає на літні місяці, ікринки пелагічні. Живуть мерлузи максимум до 20 років. Самиці ростуть швидше ніж самці, і не досягають дуже великих розмірів.

ВидиРедагувати

Рід містить 15 описаних видів:

Основні видиРедагувати

Хек європейськийРедагувати

Хек європейський (Merluccius merluccius) поширена в східній Атлантиці, від берегів Норвегії та Ісландії до Мавританії. Зустрічається в Середземному та Чорному морях. Найчастіше зустрічається на глибині 150–400 м, хоча трапляється і на глибині до 1000 м, як правило, на шельфі.

Хек європейський — це гарна сріблясто-сіра риба завдовжки до 1,4 м. Максимальна вага — 15 кг. Вдень тримається біля дна, ночами піднімається у верхні шари води. Дорослі риби харчуються пелагічними рибами (анчоусами, оселедцями, скумбрією, сардиною, трісковими) та кальмарами; молодняк — дрібними ракоподібними, в основному евфаузієвими. Нерест в європейських водах дуже тривалий — з весни до осені, викидання ікри порційне. Ікринки спливають на поверхню. Личинки мерлузи живуть в товщі води до фази малька, а після того поступово переходять до придонного способу життя.

У європейських водах промислові скупчення мерлуза утворює зазвичай перед і під час нересту. Ловлять її в основному біля берегів Ірландії, Шотландії та Португалії в Біскайській затоці і біля північно-західної Африки. Найбільший вилов відбувається в зимовий і весняний сезони на глибині 200–400 м. М'ясо у цієї риби смачне, хоч і нежирне. Мерлуза дуже цінується в Іспанії.

Хек сріблястийРедагувати

Хек сріблястий (Merluccius bilinearis) водиться біля берегів Північної Америки від протоки Бел-Айл до Багамських островів, на глибинах від 50 до 900 м. Найбільш численна від південного Ньюфаундленда до Південної Кароліни.

Досягає довжини 76 см і ваги 2,3 кг, тривалість життя — до 12 років. У перші роки життя харчується дрібними планктонними ракоподібними — креветками, калянусом евфаузієвих. Після настання статевої зрілості стає хижаком і полює на зграйних пелагічних риб (оселедця, скумбрію та ін), крупних безхребетних (креветок і кальмарів) та навіть власний молодняк.

Хек сріблястий здійснює сезонні міграції: зиму проводить на материковому схилі, а навесні в переднерестовий період виходить на мілини шельфу. Нереститься з травня по жовтень на глибинах 40-150 м. Основні нерестовища розташовані на південному і південно-східному схилах банки Джорджес або Великої Ньюфаундлендської банки. За один нерестовий сезон одна самиця викидає близько 400 000 ікринок. Виловлюють сріблястого хека в основному біля берегів Нової Шотландії, в затоці Мен і на банці Джорджес на глибині до 220 м. Загальний вилов в 1999 р. склав 27 567 тонн. Найбільший промисел у США та Канаді.

Хек тихоокеанськийРедагувати

Хек тихоокеанський, або орегонський (Merluccius productus), живе в північно-східній частині Тихого океану від о. Ванкувер до Каліфорнійської затоки; зрідка зустрічається в південно-східній частині Берингового моря. Найчисленніші скупчення риби в тихоокеанських водах біля Каліфорнії, Орегон а, Вашингтона та Британської Колумбії. У довжину ця риба досягає 91 см, але під час вилову переважають особини довжиною 45-55 см. Тривалість життя — 15 років. Належить до швидкоростучих видів риб. Статевозрілою стає у віці 3 років при довжині 35-40 см.

Тихоокеанська мерлуза здійснює тривалі, понад 1000 км, міграції на нерест і в райони харчування. Нерест відбувається в січні-квітні в водах південної Каліфорнії на глибинах 200–300 м, часто на відстані до 200 миль від берега. Плодючість коливається від 80 до 500 тисяч ікринок. Ікра пелагічна, діаметром 0,8-1,2 мм. Щільних скупчень в цей час мерлуза не утворює. Після нересту статевозрілі особини мігрують на північ та в бік берега, в серпні-вересні досягаючи острова Ванкувер та затоки Королеви Шарлотти. Під час міграційного намулювання ваги утворює щільні скупчення. На мілководді (80-150 м) зграйки риби тримаються дна, але з глибиною відриваються від ґрунту і плавають у 100–300 метровому шарі води. У жовтні-грудні починається зворотна міграція дорослих особин на зимівлю в південні райони. Харчується хек в основному евфаузієвими рачками, але в раціоні великих особин істотну роль відіграють риби: (анчоус, корюшка, молодняк оселедця) і креветки . У свою чергу мерлузою харчуються морські леви та дрібні китоподібні.

До 1966 р. тихоокеанська мерлуза майже не мала господарського значення, поки в 19661967 рр. не було виявлено її промислові скупчення. Тихоокеанська мерлуза — одна з найчисленніших риб системи Каліфорнійської течії, проте її кількість значно залежить від врожайності окремих поколінь. В 1999 р. загальний вилов тихоокеанської мерлузи склав 217 000 тонн, велика частка якого припала на США.

Інші промислові види мерлузиРедагувати

Хек аргентинський (Merluccius hubbsi) живе біля атлантичного узбережжя Південної Америки, від південної Бразилії до Фолклендських островів. Виловлюється в основному Аргентиною та Уругваєм. Загальний улов в 1999 р. склав 372 тис. тонн.

Хек чилійський ( Merluccius gayi) поширена тільки біля тихоокеанських берегів Перу та Чилі, однак, починаючи з 1960-х років, є важливим об'єктом рибальства.

Хек новозеландський (Merluccius australis) досить звична біля берегів Нової Зеландії та Патагонії і є тут об'єктом промислу. Проте цей вид риби не зустрічається біля берегів Австралії.

Хек капський (Merluccius capensis) поширена від берегів Анголи до ПАР в межах континентального схилу. Після 1962 р. вона перетворилася на дуже важливий об'єкт рибного промислу. Вилов цього виду мерлузи становить понад 600 тис. тонн.

ПосиланняРедагувати

  1. Маркевич О.П., Татарко К.I. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник: термінологія і номенклатура. Київ: Наук. думка, 1983. 412 с.

ДжерелаРедагувати