Вікіпедія

Хачілаєв Надиршах Мугадович

політик (1959-2003)

Надирша́х (ім'я при народженні — Нади́р) Мугадович Хачіла́єв ((10 червня 1959(1959-06-10), Кума (Лакський район), Дагестанська АРСР — 12 серпня 2003(2003-08-12), Махачкала, Дагестан, Росія)) — російський політичний діяч, депутат Державної думи Федеральних зборів Російської Федерації II скликання, голова Дагестанського відділення Фонду миру та Спілки мусульман Росії, яку міністерство юстиції Росії визнало екстремістською організацією.[2] У 1990-х і 2000-х роках вважався лідером лакського народу[3][4][5]. Звинувачувався в організації масових заворушень, що було доведено у суді.[2] Загинув 2003 року в Махачкалі внаслідок замаху.

Хачілаєв Надиршах Мугадович
лакськ. Хачилавхъал Надиршах Мугадлул арс
Файл:Хачилаев, Надиршах Мугадович.jpg
російський дагестанський політик, громадський діяч та бізнесмен
Народився10 червня 1959(1959-06-10)[1]
Кума, Лакський район, Дагестанська АРСР, РРФСР, СРСР
Помер12 серпня 2003(2003-08-12) (44 роки)
Махачкала, Дагестан, Росія
Країна СРСР
 Росія
Діяльністьполітик, депутат Державної Думи РФ
Alma materЛітературний інститут імені Горького
Знання мовросійська
ЧленствоДержавна дума Федеральних зборів РФ II скликанняd
Посададепутат Державної Думи РФ[d]
Конфесіяіслам
БатькоМугад
МатиФатіма
Брати, сестриQ4496760? і Q4496758?
Дітисини: Муртуз, Сурхай, Ансар, Амір, Надмршах
донька: Аміна
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Хачілаєв.

Біографія

ред.

Народився 10 липня 1959 року у селищі Кума. [6] Потім жив у Хасав'юрті. За національністю лакець.[6] Батько — пастух, мати — домогосподарка. Брати — Магомед, Адам і Джабраїл. Дві сестри. У 1977 році, після закінчення середньої школи, працював чабаном.[6]

Військову службу в Радянській Армії проходив у спортивній роті на території Білоруської РСР та Української РСР.[6]

У 1980 році переїхав до Ленінграда, де виступав за міську збірну з карате. Мав чорний пояс з карате. У 1983 році протягом одного року навчався на денному відділенні перекладацького факультету Літературного інституту (курс Ігоря Волгіна та Євгена Долматовського), а потім перевівся на заочне відділення, яке закінчив у 1987 році.[6] Крім того, навчався в Краснодарському державному інституті фізичної культури та в Державному двічі орденоносному інституті фізичної культури імені П. Ф. Лесгафта.[6]

У Москві працював у охоронній фірмі «Гермес», яка надавала колекторські послуги. Володів кількома фірмами, зокрема, магазином «Москвич» у Махачкалі та банком «Магріб». 19 лютого 1996 року за підтримки Абдул-Вахеда Ніязова очолив Спілки мусульман Росії, змінивши муфтія Мукаддаса Бібарсова.[7] Пізніше ця організація була визнана міністерством юстиції Росії екстремістською.[2]

У травні 1996 року спецслужби Азербайджану передали владі Дагестану список громадян республіки Дагестан, в'їзд яких на територію Азербайджану небажаний. У списку з 96 осіб опинилися деякі представники лезгинського національного руху «Садвал» («Єдність»), а також голова руху «Союз мусульман Росії» (СМР) Надир Хачалаєв та активісти БМР[8].

1996 року супроводжував секретаря Ради Безпеки Росії Олександра Лебедя під час його миротворчої поїздки до лідерів чеченських сепаратистів у Чечні. 8 грудня 1996 року, балотуючись по Махачкалінському територіальному округу № 11, здобув перемогу під час виборів депутатів Державної думи РФ.[6] Був депутатом Державної думи другого скликання.[6] У 21 березня 1997 був прийнятий до фракції «Наш дім — Росія».

Брав участь у визволенні заручників, захоплених чеченськими сепаратистами наприкінці 1990-х років. За даними газети «Комерсант» звільнив понад 50 заручників [9]. Один із них — 73 річний москвич Віталій Козьменко, який провів у чеченському полоні понад рік[9]. У лютому 1999 року оглядач газети «Известия» Олег Блоцький писав:[10] «Мало хто знає про те, що за два останні роки Хачілаєв звільнив з чеченського полону десятки російських солдатів. Він не збирав преси і не красувався на тлі полонених перед телекамерами. Він просто вивозив хлопців до Махачкали, купував їм квитки та відправляв додому».

Хачілаєв неодноразово звинувачував найвище керівництво Республіки Дагестан у корупції та розкраданні грошей, які надходили з федерального бюджету, вимагаючи створення парламентської комісії для розслідування. 20 травня 1998 року в центрі Махачкали кортеж братів Хачілаєвих, які поверталися з Чечні, де вони вели переговори про звільнення заручників, зупинили для перевірки документів працівники міліції, які спробували роззброїти охорону Хачілаєвих. Все це призвело до перестрілки, в ході якої загинув один із міліціонерів. Потім Хачілаєв, разом із частиною своїх прихильників, забарикадувався у себе вдома. 21 травня 1998 року на мітингу зібраному прихильниками Хачілаєвих на центральній площі Махачкали біля будівлі Державної ради знову сталася перестрілка зі співробітниками міліції, після чого мітинг переріс у масові заворушення і вилився в силове захоплення будівлі Уряду Республіки Дагестан, яку брат Хачілаєва та його прихильники утримували поки тривали переговори. У ході зіткнень загинули працівники міліції, а четверо міліціонерів були захоплені прихильниками Хачілаєвих.[5] [6][11].

У захопленні Державної ради в Махачкалі в травні 1998 року прокуратура звинуватила Надиршаха та його брата Магомеда, а після 11 вересня 1998 року, погодившись з її доказами, Державна дума позбавила Хачілаєва депутатської недоторканності[12]. Після цього Хачілаєв був оголошений у федеральний розшук, а його брат заарештований.[13]

Переховувався у Чечні та у ваххабітському анклаві у селі Карамахи. У липні 1999 року Надиршах перебував у селі Гіляни Ножай-Юртівського району Чечні. Він запросив у сусіднє село Зандак депутатів Держдуми РФ Дмитра Рогозіна, Тельмана Гдляна та двох російських генералів, включаючи заступника начальника ГУБОЗ МВС Росії, щоб у присутності великої групи журналістів з Москви передати їм двох російських православних священиків, раніше захоплених братами Ахмадовими чеченськими бандитами з Урус-Мартана. Урочиста церемонія зірвалася: коли гості чекали на приїзд автомобіля зі звільненими заручниками, раптово до села під'їхали кілька військових вантажівок, з яких висипали озброєні автоматичною зброєю та гранатометами люди. Це були бойовики дагестанського ваххабіта Багаутдіна Магомедова, які взяли в щільне кільце столичних гостей і залягли на поле по периметру. Банда Магомедова прославилася викраденням людей, яких вони крали в Дагестані, а потім утримували до отримання викупу на території сусідньої Чечні. За однією з версій, Магомедов був незадоволений активністю Надиршаха на території, яку вважав своєю. Іншою, у зриві передачі заручників безпосередньо була зацікавлена влада Дагестану, яким було невигідне зростання популярності Хачілаєвих. Надіршаху та його брату Магомеду довелося витратити кілька годин, щоб переконати Багаутдіна забратися разом з його бойовиками додому. Весь цей час озброєні сподвижники братів Хачілаєвих та бойовики Магомедова тримали один одного на прицілі.[14]

У жовтні 1999 року Надиршах Хачілаєв був заарештований.[13] Цьому передувала силова спеціальна операція, яку провели спецслужби. Проте, адвокати Хачілаєва заявляли, що він був затриманий у Москві, куди прибув на запрошення ФСБ Росії для проведення переговорів про його посередництво у звільненні генерала МВС Росії Геннадія Шпігуна, якого викрали в березні 1999 року і тримали в полоні у чеченців.[9]

У червні 2000 року був разом зі своїм братом визнаний винним в організації захоплення заручників та незаконному зберіганні зброї та засуджений Верховним Судом Дагестану до 1,5 років позбавлення волі, а Магомед — до 3 років позбавлення волі та 41 тисячі рублів штрафу. Проте обох було звільнено у залі суду у зв'язку з амністією Державної думи з нагоди 55-річчя Перемоги[13][11].

У січні 2002 року в Махачкалі був затриманий міліцією, а місцева прокуратура звинуватила у підриві вантажного автомобіля з військовослужбовцями 102-ї бригади Внутрішніх Військ, що стався 18 січня, через яке загинуло семеро людей.[13] Під час обшуку, проведеного в будинку Хачілаєва, оперативниками було зроблено вилучення виявлених там зброї та боєприпасів, а також касет з відеозаписами, на яких було знято знущання над військовослужбовцями російської армії.[13] При цьому офіційний представник Управління ФСБ за Дагестаном Мурад Гаджимурадов в інтерв'ю газеті «Известия» висловив здивування діями працівників міліції, які затримали Хачілаєва, заявивши, що ті не повідомили ФСБ, яка веде кримінальну справу за фактом вибуху, і не розуміє, яке відношення до цього вибуху має Хачілаєв[15]. 25 січня, перебуваючи в слідчому ізоляторі, Хачілаєв оголосив безстрокове голодування, вимагаючи свого звільнення з-під варти та проведення неупередженого розслідування. [13] 11 березня 2002 року Радянський районний суд Махачкали повністю виправдав Хачілаєва.[13] [3].

У березні 2003 року висунув свою кандидатуру на виборах депутатів Народних Зборів Республіки Дагестан, але програв.[13]

Літературна творчість

ред.

У 1985 році написав повість «Хроніка виживання», яка у скороченому перекладі Ігоря Волгіна була під назвою «Той, що спустився з гір» опублікована в грудневому номері журналу «Жовтень» за 1995 рік. У передмові Волгін назвав його «дагестанським Хемінгуеєм».

Після смерті Надиршаха Хачілаєва, в некролозі, опублікованому в «Літературній газеті» письменник та історик Ігор Волгін написав: [16]

  (...) «Від уважного читача, – писав у передмові до повісті, – не приховаються потаємні сенси цього тексту, «наївність» якого лише підкреслює трагізм втіленого у ньому життя”.

Це була скупа, аскетична та дуже жорстока проза. У ній було багато правди та не менше крові. Вже йшла перша чеченська (вона ж громадянська) війна, і російського читача не могло не вразити внутрішнє поєднання зображуваних Хачілаєвим вже порівняно давніх подій з теперішніми. Північний Кавказ поставав під його пером зовсім не місцем романтичних бажань, а як зона біди, як готовий будь-якої хвилини вибухнути котел. Це був світ, що жив за своїми родоплемінним та нерідко кримінальними законами, чия ментальність ніяк не вписувалася в "усереднений" радянський пейзаж.

 

Проте сам Хачілаєв у 2001 році у своєму інтерв'ю зауважив:[2]

 

У журналі «Жовтень» 1995 року під моїм прізвищем було надруковано повість «Той, що спустився з гір». Але я її не писав. Це зробив письменник Ігор Волгін на основі моїх щоденникових записів, надавши їм сюжету, якого в мене не було.

 

Того ж року Хачілаєв заявляв про намір написати книгу «Наш шлях газзавату», в якій, за його словами, збирався розповісти читачам про те, як слід боротися із моральною деградацією.

Вбивство

ред.

11 серпня 2003 року Надиршах Хачілаєв був убитий.[13] Це сталося біля його власного будинку в Махачкалі, коли виходив зі свого автомобіля Toyota Land Cruiser. Шквальний вогонь був відкритий з автомобіля «ВАЗ 21099», що проїжджав повз. Через добу на вулиці Пархоменка в Махачкалі, де розташований особняк давнього опонента Хачілаєва мера Махачкали Саїда Амірова, було знайдено автомобіль, з якого вівся вогонь, а в ньому зброя — автомат Калашникова і пістолет-кулемет «Кедр». Серед версій убивства: повернення Хачілаєва у велику політику, а також кровна помста — у травні 1998 року біля будинку Хачілаєва в перестрілці загинули п'ятеро ОМОНівців. Двох рідних братів Надиршаха також було вбито. 1993 року загинув рідний брат Адам, а 2000 року від куль - і Магомед Хачілаєв.

Відгуки

ред.

Командувач російськими військами 1995—2002 під час бойових дій у Чечні та Дагестані, генерал-полковник Геннадій Трошев писав про нього у своїх спогадах «Моя війна. Чеченський щоденник окопного генерала» як про ваххабітського лідера Дагестану, одного з командирів сепаратистів у Кадарській зоні.[17]

Примітки

ред.
  1. ↑ http://old.duma.gov.ru/structure/deputies/22502/
  2. ↑ а б в г Семина та 24.12.2001.
  3. ↑ а б Магомедов, Шаров та 13.08.2003.
  4. ↑ Седельников, Сапожников та 12.08.2003.
  5. ↑ а б Беррес та 13.05.2000, с. 3.
  6. ↑ а б в г д е ж и к Силантьев, 2008, с. 169.
  7. ↑ Силантьев, 2008, с. 68, 88.
  8. ↑ Мурадов И. Республика Дагестан [Архівовано 20 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Политический мониторинг, мае 1996
  9. ↑ а б в Беррес, Голубев та 15.10.1999, с. 3.
  10. ↑ Блоцкий О. М. Беглец Надир Хачилаев [Архівовано 20 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Samlib.ru, 29.04.2009
  11. ↑ а б Уколов Р. В зоне особого правосудия // Семь дней, № 126. 2000
  12. ↑ Силантьев, 2008, с. 89, 170.
  13. ↑ а б в г д е ж и к Силантьев, 2008, с. 170.
  14. ↑ Измайлова та 16.01.2004.
  15. ↑ Чубаров Е., Чуйков А. Надиршах Хачилаев арестован за подрыв милиционеров // Известия. — 2002. — 20 січня.
  16. ↑ Волгин та 20-27.08.2003.
  17. ↑ Трошев, 2001.

Література

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хачілаєв_Надиршах_Мугадович&oldid=40448105