Відкрити головне меню

Франсуа Едуар Піко (фр. François-Édouard Picot; 17 жовтня 178615 березня 1868) — французький історичний живописець, учень Франсуа Андре Венсен і Жака Луї Давида, представник неокласицизму.

Франсуа Піко
фр. François-Édouard Picot
François-Edouard Picot BNF Gallica.jpg
Народження 10 жовтня 1786(1786-10-10) або 17 жовтня 1786(1786-10-17)[1]
Париж, Королівство Франція
Смерть 15 березня 1868(1868-03-15)[2][3][…] (81 рік)
  Париж, Франція[2]
Поховання
Громадянство Flag of France.svg Франція
Жанр портретний живопис[d], Ню, Історичний живопис, релігійний живопис[d] і міфологічний живопис
Навчання Національна вища школа красних мистецтв і Французька академія в Римі (1817)[6]
Діяльність художник, шкільний учитель
Вчитель François-André Vincent[d] і Жак-Луї Давід
Працівник Національна вища школа красних мистецтв
Член Академія красних мистецтв Франції[5]
Твори The Siege of Calais[d]
Нагороди

Франсуа Піко у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

Народився в Парижі в 1786 році. У 1813 році виграв Римську премію, отримавши стипендію для навчання живопису. Досяг першого успіху на Паризькому салоні 1819 роки за роботу L'Amour et Psyché (Лувр). Продовжував виставлятися у Салоні по 1839 рік. У 1836 році Франсуа Едуар Піко був обраний в Паризьку академію; раніше, в 1832 році, став офіцером ордена Почесного легіону.

ТворчістьРедагувати

Отримавши в 1813 році велику римську премію, навчався в Італії, де написав картину «Амур і Психея» (1817), яка поклала початок його популярності. У творах першої пори своєї діяльності, як наприклад «Рафаель і Форнарина» (1822), «Орест, що засинає в обіймах Електри» (1822; в Луврськох музеях) і «Благовіщення», він виявив, порівняно з послідовниками школи Давида, яка панувала на той час, більше простоти і натуральності в композиції, більше теплоти і блиску в колориті, більше м'якості і приємності в загальному враженні. Коли виник у французькому живопису романтичний напрям, Піко приєднався до нього і став прагнути в своїх роботах узгодити теплоту почуття і мальовничість з чистотою і строгістю стилю; але для повного досягнення цієї мети у нього не було достатньої сили. Проте він став одним з видних корифеїв романтичної школи і приніс важливу користь французькому мистецтву тим, що утворив багатьох учнів, до числа яких належать такі художники, як Піль, Кабанель, Бугро, Леньов, Бенувіль, Г. Моро, Е. Леві та ін. З 1836 року він був членом французького інституту. Найважливіші з творів цього художника відносяться до монументального живопису; з них особливо заслуговують бути згаданими алегоричний плафон в одній із зал Версальського музею, два таких же плафона в Луврский галереї і настінний розпис в паризьких церквах Нотр-Дам-де-Лорет («Небесне увінчання Богородиці»), Сент-Вінсент-де-Поль («Христос і апостоли»), St. Merry («Св. Геновева дає обітницю невинності») і ін .; з інших творів Піко має вказати на картини: «Взяття Кале герц. Гизом у 1558 році» (в Версальської галереї) і «Епізод чуми у Флоренції» (в Гренобльському музеї); крім того їм написано багато прекрасних портретів.

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати