Фейгін, в українському перекладі іноді — Фейджин (англ. Fagin) — вигаданий персонаж і один з другорядних антагоністів з роману Чарлза Дікенса «Пригоди Олівера Твіста». Лідер дитячої зграї вуличних грабіжників, куди волею долі потрапляє Олівер Твіст, і яких він навчає кишеньковим крадіжкам та іншим видам злочинів, в обмін на їжу і дах над головою. У передмові до роману Фейгін згадується як «збирач краденого», а в самому романі він описується як «веселий старий джентельмен», або просто «єврей».

Фейгін
Іллюстрація Джозефа Кларка, 1889
Автор Чарлз Дікенс
Виконавець Лон Чейні, Алек Гіннесс, Рон Муді, Річард Дрейфус, Вільям Гіккі та ін.
Інформація
Прізвисько Єврей
Старий
Стать чоловіча
Національність англієць (єврей)
CMNS: Фейгін у Вікісховищі

Після виходу роману, слово «Фейгін» в англійській мові стало номінальним для позначення дорослої людини, яка використовує неповнолітніх з незаконними цілями.

Опис

ред.

Уродженець Лондона, Фейгін подібний «якомусь огидному плазунові, народженому в грязі і в пітьмі». Він описаний як озлоблений, віроломний, «жадібний, скупий, ненаситний старий, приховувач краденого», який, по суті, розбещує юні душі, наставляє їх на шлях злодійства й обману, прищеплюючи їм свій образ думок і цинічні уявлення про життя, про людську природу. Зі слів іншого персонажа роману, Монкса, стає відомо що Фейгін вже виростив «десятки» злочинців з дітей. В романі є натяки, що один з головних антагоністів роману Білл Сайкс та його коханка-повія Ненсі також колись були учнями Фейгіна.

Ще однією характерною рисою Фейгіна є лицемірство — постійне і зовсім нещире звертання «мій любий» при розмові з іншими, а також повна відсутність моральних принципів. Фейгін може з легкістю донести владі на своїх колишніх спільників, якщо у нього виникне хоча б маленька підозра в їх неблагонадійності. Насправді, життя своїх підлеглих Фейгіна турбує мало.

 
Фейгін у в'язниці

Ближче до кінця роману, Фейгіна заарештовують і засуджують до смертної кари, причому звістку про те що його повісять натовп біля будівлі суду зустрічає вибухом радості. Очікуючи на ешафот за ґратами, Фейгін поступово божеволіє від смутку, чим викликає у Олівера Твіста, якого привели востаннє побачитись з ним, почуття жаху та відрази.

Прототип

ред.

Прототипом для Фейгіна став Айкі Соломон — злочинець і сучасник Дікенса, який за деякими даними навчав дітей кишеньковим крадіжкам, в обмін на їжу і укриття награбованого.

Ім'я для персонажа Дікенс взяв від свого друга, з яким він у молодості працював на фабриці з виробництва вакси.

Звинувачення в антисемітизмі

ред.

Ще при житті Дікенса Фейгін став предметом запеклих дебатів щодо антисемітизму автора. У передмові до перевидання «Олівера Твіста» видавництвом Bantam Books Ірвінг Гоу написав що Фейгін є «архітиповим єврейським злодієм»[1]. Протягом перших 38 розділів книги до Фейгіна звертаються за його расовою та релігійною приналежністю 257 разів, називаючи його «єврей», і лише 42 рази використовуються звернення «Фейгін» або «старий»[2]. Сам Чарлз Дікенс стверджував що він не мав на увазі звинувачення проти єврейської віри, наголошуючи в листі: «я не маю іншого почуття до євреїв, крім дружнього. Я завжди добре говорю про них, будь то в суспільному чи приватному житті, і приношу своє свідчення (як я зобов'язаний зробити) про їхню досконалу сумлінність у таких угодах, які я коли-небудь мав з ними…». Причиною того, що Дікенс (який мав чудове уявлення про вуличне життя Лондона і дитячу експлуатацію того часу) зробив Фейгіна євреєм було «це, на жаль, правда того часу, до якого історія належить, що клас злочинця майже завжди був євреєм».

Згодом, у більш пізніх виданнях книги, Дікенс вирізав більшість посилань на єврейство Фейгіна, видаливши понад 180 разів використання слова «єврей» у першій редакції твору. В одному із своїх останніх публічних читань, у 1869 році, за рік до своєї смерті Дікенс очистив образ Фейгіна від усіх стереотипних карикатур.

Деякі сучасні літературознавці (наприклад, Пітер Акройд) виводять образ Фейгіна з традицій англійського єлизаветинського театру, де постать лихваря-єврея подавалася зазвичай у гротескному вигляді (найвідоміший приклад — Шейлок у комедії Шекспіра «Венеціанський купець»)[3].

Див. також

Примітки

ред.
  1. Dickens, Charles (22 січня 1982). Oliver Twist (A Bantam classic). Bantam USA. ISBN 978-0-553-21050-7.
  2. Howe, Irving (31 травня 2005). Oliver Twist - introduction. ISBN 9780553901566. Процитовано 21 жовтня 2009.
  3. Питер Акройд. Шекспир. Москва, Альпина, 2018. - С. 312.

Посилання

ред.