Тетянич Феодосій Констянтинович

(Перенаправлено з Федір Тетянич)

Федір Костянтинович Тетянич або Фрипулья (ім'я при народженні — Феодосій Костянтинович Тетянич; 17 лютого 1942, селище Княжичі — 18 лютого 2007, Київ) — український художник (монументаліст, живописець, графік, скульптор, перформер), поет та філософ, концептуаліст. Член Спілки художників СРСР і Спілки художників України (з 1973). Був одним із піонерів перформансу та гепенінгу на теренах радянського простору, які він влаштовував під екзотичною маскою фрика, яскравим представником андеграунду, а згодом і учасником нової української хвилі.

Тетянич Федір Костянтинович
Artist Feodosiy Tetianych 2005.03.23.jpg
Художник Федір Тетянич, 2005
При народженні Феодосій
Народження 17 лютого 1942(1942-02-17)
селище Княжичі, Броварський район, Київська область, УРСР
Смерть 18 лютого 2007(2007-02-18) (65 років)
  Київ
Національність українець
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Жанр живопис,графіка, інсталяція, перформанс
Навчання Київський державний художній інститут (1966)
Діяльність художник, філософ
Напрямок постмодернізм
Член Спілка художників СРСР і Спілка художників України

Відомий за псевдонімом «Фрипулья» (або «Фріпулья»), що є одночасно кодовим ім'ям та назвою самобутнього філософсько-мистецького вчення, центральне місце в якому займає поняття про зв'язок людини і світу, як неподільного цілісного організму (Тілологія).[1].

ЖиттєписРедагувати

Дитинство і роки навчанняРедагувати

Федір (Феодосій) Тетянич народився 17 лютого 1942 у селищі Княжичі Київської області.

Перші роки життя та дитинство Тетянича випали на тяжкі воєнні часи. З початком війни його батько, Костянтин Кирилович Тетянич пішов на фронт захищати вітчизну, а матір залишилась одна з малими дітьми. Під час одного з бомбардувань, бомба вибухнула неподалік від хати, а у нозі Феодосія застряг уламок снаряду, наслідки цього випадку залишились на все життя — Тетянич трохи кульгав на ліву ногу. Він дивився на свій недолік по-філософському іронічно: «Якби не цей випадок, можливо я би і не став художником» — казав він. Страждання і усвідомлення власної інакшості на початку життя загартували митця, надавши йому потужний поштовх до творчості.

Навчався Тетянич у Княжицькій сільській школі (1949—1959), любив малювати у стіннівці. Після закінчення середньої школи вступив до Київського училища прикладного мистецтва, але через рік покинув його. У 1961 році Федір вступив до Київського державного художнього інституту. Закінчив інститут у 1966. Педагоги з  — В. Чеканюк і С. Подерв'янский[2]. Художник багато читав, вивчав твори класиків літератури . За виставками відомий автопортрет Тетянича, де він надав собі риси Достоєвського, на честь якого й називав себе Федором. Любив українську мову, а спілкуючись з росіянами, розмовляв російською, проте, писав двома мовами. Пишався предками-козаками, яких нерідко змальовував у своїх картинах.

Виставкова діяльність і монументальні твориРедагувати

 
«Людина і нескінченість», об'єкт Ф.Тетянича, 1980

По закінченні інституту Федір брав активну участь у місцевих і Всесоюзних виставках (як графік, з роботами «У лісі», «Козак Голота» та ін.), виявив неабаяку цікавість до українських традиції. Брав участь у Республіканській виставці «Молоді художники України» з полотнами «Обідня перерва» та «Березняки будуються», подорожува із своїми роботами на виставку до Фінляндії.

У 1973 Федір вступив до Спілки художників СРСР і Спілки художників України(за рекомендаціями Т. Н. Яблонської, М. П. Глущенко та В. А. Чеканюка ). Кінець 70тих — середина 80x час пов'язаний з творчими поїздками до Москви, де Тетянич брав участь у оформленні театру, різноманітних експозиціях і подіях, акціях.

У 1970-80 Ф.Тетянич працював над монументальними роботами у різних містах України. В Києві мозаїчними панно оформив станцію швидкісного трамваю; вестибюль заводу художнього скла (панно «Склодуви», зроблене зі смальти та відходів виробництва скла), екстер'єр Дарницького торгового центру, фасад корпусу радіоелектроніки Політехнічного Інституту.

Він широко використовував у композиціях різноманітні відходи, як від виробництва, так і споживацькі. Це входило у його концепцію цілісного сприйняття світу, художник поєднував мету естетичного вдосконалення простору з очищеннм середовища від непотрібних речей. Окрім використання нестандартних матеріалів він сміливо експериментував і з самим підходом до замовлення  — Тетяничу вдавалось поєднувати задану тематику з фантастичним і довільним трактуванням.

ФрипульяРедагувати

  рос. В отличии от поэта Хлебникова, который обьявил себя председателем земного шара, я призываю почуствовать себя земным шаром  

 — Федір Тетянич

Філософські погляди Тетяничв поступово склалися в самобутню концепцію, яку він назвав «Фрипулья» (або «Фріпулья»), центральне місце в якому займає поняття про зв'язок людини і світу, як неподільного цілісного організму (Тілологія). «Фрипулья» стає його творчим псевдонімом, а також привітанням, яке він вигукував у вуличних акціях, нерідко поруч або всередині зконструйованої ним «біотехносфери». Біотехносфера, яку Тетянич також називав «фрипулья» (але з малої літери), — сферична конструкція діаметром 240 сантиметрів. Всередині сфери є все, необхідне для виживання людини на випадок фатальної катастрофи на Землі. Біотехносфера — це й інсталяція, і частина перформансів художника. Мистецтвознавці проводять паралелі між біотехносферами Тетянича і апаратом «Летатлін» (1929—1932) авангардиста Володимира Татліна (обидва апарати були непридатними для реальних польотів). У 1980-х роках Тетянич створив кілька біотехносфер навіть за держзамовленнями, які не збереглися. У місті Попасна Луганської області біотехносферу помістили на рельси як елемент оформлення залізничного депо. На автобусній зупинці у селі Побєда Київської області біотехносферу демонтували найшвидше, бо водії жалілися, що бачать «залишки НЛО».[3]

Від станкового живопису та інших видів мистецтва він перейшов до більших масштабів, його інструментами (пензлем і фарбами) уявно стали космічні об'єкти: як-то земля, яку він, за власним висловом, «прикріпив до полотна», сонячна система, нескінченність…

  Місцеросположенням моїх творів в різних країнах світу я вимальовую певне зображення. Екскурсійно-експозиційні шляхи, цим перетворюючи планету Земля в мій твір мистецтва, своєрідну скульптуру. Після цього, використовуючи природний рух моєї планети-скульптури навколо власної вісі та навколо Сонця я вимальовую в Сонячній системі кінетичне зображення Бублика - ритуального знака древніх віровчень.Цим знаком позначеною Сонячною системою, я опрацьовую нашу Галактику. Далі Галактикою - Всесвіт. Всесвітом - всю Нескінченність.  

[4]

Згодом Тетянич все частіше почав відмовлятися від монументальних замовлень, за які він брався задля заробітку, цурався «марнославства» гламурної мистецької і політичної «тусівки» тих часів, та інших речей, які, за його переконаннями, заважали розвиватись справжнім творчим здібностям. Екологічній темі була присвячена інсталяція Ф.Тетянича «Біотехносфера. Місто безсмертних людей», встановлена у 1989 на Львівській площі в Києві біля Будинку художника. У 1990 він брав участь у постчорнобильському спектаклі режисера Андрія Жолдака «О-О-И», де «грав сам себе» — художника, який пише свої дивні картини на тлі загальної людської катастрофи, перетворюючи малювання на яскравий хеппенінг… Потім протягом кількох років Тетянич проводив біля Блакитного озера на Виноградарі в Києві своєрідні обрядові акції «Відродження землі», що залучали до дійства глядачів. [5].

Відокремленість від художніх груп та державних інституцій давала можливість більше уваги приділити розвитку філософських аспектів своєї творчості, розбудові власного ідеалізованого світобачення, в якому митець одночасно був творцем, інструментом і полотном, нескінченність  —цілісним організмом, а людське тіло — її продовженням («тілологія»).

Перебуваючи в андеграунді, Тетянич творив оригінальні форми. Митець часто працював аскетично, замикаючись на довгий час у своїй майстерні, невпинно працюючи. Потім зненацька, за контрастом, виходив «на люди»: влаштовував грюкотливі перформанси-акції, співав свої вірші, як пісні.

Федір-Фріпулья став символом Андріївського узвозу, де на нього чекали, йому посміхались і підспівували.

  рос. Куда мыслью не перенесусь - вершу бесконечности дело, повсюду мой вечный дом, повсюду мое бесконечное тело...  
  Знай, я пишу картину, даже делая машину, нарушая танцем тишь, скрип кистей и шум завода, льется музыка, услышь...  

Ці і багато інших маніфестів, які він декларував під час своїх перформансів, а часто і у повсякденному житті, синхронно поєднуючи з танцем, живописно-образотворчою діяльністю, створенням інсталяцій, доносили його філософські ідеї, створювали важливий діалог, який він вибудовував з навколишнім світом.

Деякі віряни називають Тетянича угодником Божим, заступником і утішителем для багатьох людей, творчим християнином, якого частина оточуючих через його своєрідність і екстравагантність сприймала як дивака, юродивого і божевільного.


Поховання, сім'я і родичіРедагувати

Феодосій Тетянич помер від раку стравоходу в лікарні Києва 18 лютого 2007, залишивши дружину Ганну і двоє дітей, Богдана і Ладу.[6]. Похований у селі Княжичі.

Також в Києві та селах Броварщини проживає багато його більш далекої рідні.

ПриміткиРедагувати

  1. Дмитро Десятерик. Всесвіт Фріпулья. // День. — 2004, 5 березня. [1]
  2. [2]. // Довідник Національної спілки художників України. — К.: Національна Спілка художників України. — 2005. — С. 253
  3. К.Лебедєва. Виготовлення фріпульї своїми руками. [3]
  4. Федір Тетянич. Фрипулья.//К.:2009, ст.3 [4]
  5. Галина Скляренко . «Пунктир концептуалізму» . До картини українського мистецтва другої половини ХХ сторіччя.Сучасне мистецтво.К.: ІПСМУ. 2010, вип.7,С. 217. [5]
  6. http://antikvar.ua/publications/collection/621-2015-05-22-19-26-04.html

ДжерелаРедагувати