Відкрити головне меню

Фе́дір Іва́нович Жуче́нко (? — 1709) — полковник полтавський Війська Запорозького. Представник старовинного козацького роду Жученків, з покозачених шляхтичів[2].

Федір Іванович Жученко
Herb Prus III.svg
Герб Прус III
Прапор
Полковник полтавський
1659 — 1691 (з перервами)
Попередник: Кирило Пушкар
Спадкоємець: Павло Семенович
 
Смерть: 1709
Віросповідання: православний
Династія: Жученки
Діти: Петро, Роман, Любов, Параска[1]

БіографіяРедагувати

Згідно реєстру 1649 року значився козаком 1-ї сотні ППВЗ[1]. В липні 1659 р. вперше призначений полковником. На чолі полку брав участь у військовій кампанії Хмельниченка, залишився вірним гетьману після Чуднівської угоди, на відміну від більшості лівобережних полковників восени 1660-го — навесні 1661-го не визнав зверхність над Лівобережжям московського царя О. Михайловича. У квітні того ж року відмовився від участі в обранні Сомка на гетьманство, зоставшись під булавою Ю.Хмельницького, після остаточної поразки останнього повернувся до Полтави. З травня 1670-го, після поразки полтавського козацтва у двобоях із московсько-сіверськими силами, Жученко, склавши присягу царю та Ігнатовичу, знову опинився на полковницькому уряді змістивши Кублицького. 1672-го року за гетьмана Самойловича Федіра Івановича позбавлено звання на користь Дем'яна Гуджола. 1676-го брав участь в Чигиринській виправі, під час боїв за місто був поранений. Недовго полковував 1679го, на довший термін обирався після Коломацьких статей (1687—1691). Учасник Кримських походів 1687 і 1689 рр.

Як і переважна більшість тогочасної старшини південних полків, що дотримувались схожих з січовиками поглядів, перебував в опозиції до Мазепи, котрий на той час завзято проводив промосковську політику. Зрештою гетьман позбавив Жученка посади призначивши полковником у Полтаві слухняного вихреста Герцика. Формальним приводом стала судова справа (серпень 1691-го) щодо втрати коней під час останнього Кримського походу[3].

Полишивши службу зберігав свій вплив через зятів — генерального писаря Василя Кочубея та полковника Івана Іскру, за котрих він видав заміж своїх дочок Любов та Параску відповідно.

Ще за Самойловича отримав у володіння Жуки, для Покровської церкви у котрих пожертвував дзвін (1704)[4].

НащадкиРедагувати

Мав двох синів — Петра і Романа. Дві дочки Жученко, Любов і Параска, були видані відповідно за Василя Кочубея та Івана Іскру. Ще дві дочки, чиї імена не збереглися, були видані за полковника Івана Черняка і Степана Заліського.

Нащадком роду по чоловічій лінії був племінник полковника Петро Тимофійович — полковий сотник (1676—1677) та наказний полковник (1676), сотник сорочинський (1715—1719). Гілка роду, що взяла початок від старшого онука Петра Тимофійовича, священика Григорія Яковича, стала зватися Жуковськими а та, що походила від молодшого, значкового товариша Кирила Яковича (бл. 1743 — р. с. невід.) зберегла прізвище Жученко.

Вшанування пам'ятіРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Кривошея, 2014, с. 26—27
  2. В. В. Кривошея «Неурядова старшина гетьманщини» Київ «Стилос» 2009 ст.133
  3. В. В. Кривошея «Козацька еліта гетьманщини» К. 2008, ст.261-262
  4. Жученко Федір Іванович

ЛітератураРедагувати