Вікіпедія

Установка вертикального пуску

Установка вертикального пуску (УВП) (англ. vertical launching system, VLS) — передова система для розміщення та стрільби ракетами на мобільних морських платформах, таких як надводні кораблі та підводні човни. Кожна установка вертикального пуску складається з ряду комірок, у яких можна розмістити одну або кілька ракет, готових до стрільби. Як правило, кожна комірка може містити кілька різних типів ракет, що дозволяє завантажувати на корабель найкращий набір ракет для різних місій. Крім того, коли розробляються нові ракети, вони зазвичай встановлюються на існуючі установки вертикального пуску цієї країни, що дозволяє існуючим кораблям використовувати нові типи ракет без дорогого доопрацювання. Після запуску, ракета летить вертикально вгору достатньо далеко від комірки та корабля, а потім змінює напрямок руху в бік цілі.

Комірки УВП на борту USS San Jacinto
На порозі 1960 року ВМС США ввели в експлуатацію «Джордж Вашингтон» як свій перший підводний човен з балістичними ракетами, зробивши його першим підводним човном із УВП у світі, який використовує ядерний, а не дизельний двигун
Крейсер класу Кара «Азов» був першим надводним кораблем, оснащеним УВП. Така система містила 48 комірок для ракет 5В55РМ
Контейнер з ракетою «Томагавк» завантажується в УВП на борту есмінця класу «Арлі Берк» USS Curtis Wilbur

УВП дозволяє надводним бойовим кораблям мати більшу кількість зброї, готової до стрільби в будь-який момент часу в порівнянні зі старішими пусковими системами, такими як пускові установки Mark 13[en] і пускові установки Mark 26[en], яким подавалися ракети зі сховища під палубою. На додаток до більшої вогневої потужності, УВП набагато стійкіша до пошкоджень і надійніша, ніж попередні системи, і має меншу радіолокаційну площу розсіювання. Зараз ВМС США використовує виключно УВП для своїх есмінців з керованим ракетним озброєнням і крейсерів.

Найпоширенішою установкою вертикального пуску в світі є Mark 41, розроблена Військово-морськими силами США. Понад 11 000 ракетних комірок УВП Mark 41 було доставлено або замовлено для використання на 186 кораблях 19 класів кораблів у 11 флотах по всьому світу. Ця система на сьогодні стоїть на озброєнні у ВМС США, а також ВМС Австралії, Данії, Нідерландів, Німеччини, Японії, Нової Зеландії, Норвегії, Південної Кореї, Іспанії та Туреччини, тоді як інші, як ВМС Греції, віддали перевагу аналогічній системі Mark 48.[1]

Удосконалена установка вертикального пуску Mark 57 використовується на есмінці класу Зумвольт. Старіші системи Mark 13 і Mark 26 залишаються в експлуатації на кораблях, які були продані в інші країни, такі як Тайвань і Польща.

При встановленні на атомні торпедні підводні човни[en], УВП дозволяє використовувати більшу кількість і різноманітність зброї, ніж використання лише торпедних апаратів.

Тип запуску

ред.
 
Схема «гарячого запуску» з УВП Mark 41
 
Ракета RIM-156A[en], запущена з комірки УВП на USS Lake Erie[en] у 2008 році.
 
Гарячий запуск ВМС США із УВП Mark 41 ракети «Томагавк».

Установка вертикального пуску може здійснювати як гарячий пуск, коли ракета запалюється в камері, так і холодний пуск, коли ракета викидається газом, виробленим газогенератором, який не є частиною самої ракети, а потім ракета запалюється. «Холодний» означає відносно холодний у порівнянні з викидами ракетного двигуна. Установка гарячого запуску не вимагає механізму катапультування, але вимагає певного способу утилізації вихлопних газів і тепла ракети, коли вона залишає комірку. Якщо ракета запалюється в камері без механізму викиду, комірка повинна витримати величезне тепло, що виділяється, не запалюючи ракети в сусідніх комірках.

Гарячий запуск

ред.

Перевага системи гарячого запуску полягає в тому, що ракета вилітає з пускової камери за допомогою власного двигуна, що усуває необхідність в окремій системі для викидання ракети з пускової труби. Це потенційно робить систему гарячого запуску відносно легкою, компактною та економічною для розробки та виробництва, особливо якщо вона розроблена на базі менших ракет. Потенційним недоліком є те, що несправна ракета може зруйнувати пускову трубу. Американські надводні УВП мають ракетні комірки, розташовані в сітці з однією кришкою на комірку, і є системами «гарячого запуску»; двигун запалюється всередині комірки під час запуску, і, таким чином, їм потрібні вихлопні труби для полум'я та газів ракети. Франція, Італія та Велика Британія використовують подібну систему гарячого запуску Sylver[en] у PAAMS[en].

Холодний запуск

ред.

Перевага системи холодного пуску полягає в її безпеці: у разі несправності двигуна ракети під час запуску, система холодного пуску може викинути ракету, зменшуючи або усуваючи загрозу. З цієї причини російські УВП часто спроєктовані з нахилом, щоб несправна ракета приземлилася у воді, а не на палубі корабля. Зі збільшенням розміру ракети переваги катапультування збільшуються. Починаючи з певного розміру, ракетний прискорювач не можна безпечно запалити в межах корпусу корабля. Більшість сучасних МБР і БРПЧ мають холодний запуск. Росія виробляє системи холодного пуску як сіткові, так і револьверні системи з більш ніж однією ракетою на одну кришку комірки. Росія також використовує систему холодного запуску для деяких своїх ракетних установок вертикального пуску, наприклад, ЗРК Тор.

Концентричний контейнерний запуск

ред.

Деякі військові кораблі ВМС Китаю використовують концентричну контейнерну систему запуску (CCL), яка може здійснювати як гарячий, так і холодний запуск на борту есмінця типу 052D[en] і есмінця Type 055[en].[2] Універсальна пускова система пропонується на експорт.[3]

Старі китайські кораблі використовують систему єдиного запуску: есмінці типу 052C[en], наприклад, використовують систему холодного пуску; фрегати типу 054А[en], систему гарячого пуску.[4]

Інші платформи

ред.

Пересувні ракетні комплекси[en] — це колісні або гусеничні наземні транспортні засоби для запуску ракет «земля-повітря» та «земля-земля». У більшості систем ракети транспортуються в горизонтальній конфігурації поза батареєю: щоб вести вогонь, транспортний засіб має зупинитися, а транспортну/пускову трубу перед пострілом підняти у вертикальне положення.

BAE Systems подала патенти на використання ракет вертикального запуску з модифікованих пасажирських літаків.[5]

Установки за країнами

ред.

НАТО

ред.

У 2021 році Центр військових досліджень опублікував загальну кількість осередків УВП, які використовуються чотирнадцятьма військово-морськими силами НАТО. Результати відображено нижче.

Комірки установок вертикального запуску 14 ВМС НАТО у 2020 році (Центр військових досліджень)[6]
Країна Класи суден і прибл. кількість комірок УВП Усього Комірки УВП із крилатими ракетами морського базування (КРМБ)
  США 8900 8700+ Арсенал КРМБ / Не включені УВП на підводних човнах.
Всього у Європі - 2328 688
  Велика Британія 704 -
  Франція 288 6 × 16 = 96 КРМБ розгорнуто на фрегатах типу Аквітанія
  Данія 240 3 x 32 = 96 / Без КРМБ
  Іспанія 240 5 × 48 = 240 / Без КРМБ
  Італія 224 Без КРМБ
  Канада 192 -
  Нідерланди 192 4 × 40 = 160 / Без КРМБ
  Німеччина 160 3 × 32 = 96 / Без КРМБ
  Туреччина 112 -
  Греція 64 -
  Норвегія 40 -
  Бельгія 32 -
  Португалія 32 -

Примітка. У наведену вище таблицю не включені військово-морські сили НАТО, які не мають установок вертикального пуску, а саме Албанія, Болгарія, Хорватія, Естонія, Фінляндія, Ісландія, Латвія, Литва, Північна Македонія, Польща, Румунія та Словенія.

Інші

ред.
  Алжир
  Австралія
  Бразилія
  Чилі
  КНР
Надводні кораблі
  Єгипет
  Фінляндія
  Індія
Надводні кораблі
Підводні човни
  Індонезія
 
Комірки SYLVER на італійському есмінці «Caio Duilio»[en]
  Ізраїль
  Японія
  Малайзія
  Марокко
  Нова Зеландія
  • Фрегати типу Анзак — GWS.35 (20 комірок)
  Оман
 
Радянський ракетний крейсер «Фрунзе»[en] запускає ракету з УВП «Тор»
 
Вид згори на ракетний крейсер типу «Тікондерога» USS Lake Champlain[en] з УВП в носовій і кормовій частинах, що помітні як сірі квадарти біля носа і корми корабля
  ПАР
  Росія
Надводні кораблі
Підводні човни
  Сінгапур
  Південна Корея
Надводні кораблі
Підводні човни
  Таїланд

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Preview ofTable of contents (8 липня 2016). Naval Swiss Army Knife: MK 41 Vertical Missile Launch Systems (VLS) (англ.). Defenseindustrydaily.com. Архів оригіналу за 30 грудня 2016. Процитовано 29 грудня 2016.
  2. ↑ Shots of cold and hot launches of 052D destroyer unveiled. China-arms (англ.). 19 лютого 2020.
  3. ↑ China Reveals Universal Ship-borne Vertical Missile Launch System. defense post (англ.). 1 жовтня 2021. Архів оригіналу за 1 жовтня 2021. Процитовано 13 травня 2022.
  4. ↑ Рік Джо (8 червня 2018). All You Need to Know About China's New Stealth Destroyer. The Diplomat (англ.). Архів оригіналу за 13 червня 2018. Процитовано 13 червня 2018.
  5. ↑ Patent US7540227 – Air based vertical launch ballistic missile defense – Google Patents (англ.). 6 травня 2003. Архів оригіналу за 30 грудня 2016. Процитовано 29 грудня 2016.
  6. ↑ Джеремі Штос. How High? The Future of European Naval Power and the High-End Challenge (PDF). Centre for Military Studies (англ.). Djøf Publishing. Процитовано 12 вересня 2021.
  7. ↑ Patrol ship for distant sea areas Project 22160E | Catalog Rosoboronexport (англ.).
  8. ↑ Project 11541 "Korsar" (англ.).
  9. ↑ ЦКБ МТ Рубин: Amur 950 (англ.).
  10. ↑ Russia's newest submarines are 'on par with ours' and sailing closer to the US, top commanders say. Business Insider (англ.).
  11. ↑ SSBN Typhoon Class (Type 941) (англ.).
  12. ↑ Delta III Class Ballistic Missile Submarine | Military-Today.com (англ.).
  13. ↑ Explainer: Russia's Delta IV Nuclear Missile Submarines (англ.). 23 грудня 2020.
  14. ↑ SSBN Borei Class Nuclear-Powered Submarines - Naval Technology (англ.).

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Установка вертикального пуску
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Установка_вертикального_пуску&oldid=43573613