Відкрити головне меню

Віктор Іванович Трефілов
Трефілов Віктор Іванович.jpg
Народився 6 серпня 1930(1930-08-06)
Баку
Помер 14 квітня 2001(2001-04-14) (70 років)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Україна Україна
Національність росіянин
Діяльність науковий працівник
Alma mater Київський політехнічний інститут
Сфера інтересів матеріалознавство
Заклад Інститут проблем матеріалознавства імені І. М. Францевича НАН України
Посада директор
Вчене звання професор
Член НАН України, Російська академія наук і Академія наук СРСР
Нагороди
Державна премія СРСР Державна премія України в галузі науки і техніки
Орден Леніна Заслужений діяч науки і техніки України

Віктор Іванович Трефілов (6 серпня 1930, Баку — 14 квітня 2001, Київ) — учений-фізик і матеріалознавець, професор, академік АН УРСР (з 27 грудня 1973 року[1]), академік АН СРСР23 грудня 1987 року[2]), академік РАН1991 року), академік Академії інженерних наук Росії, академік Міжнародної академії кераміки[3].

БіографіяРедагувати

Народився 6 серпня 1930 року в Баку в родині військовослужбовця. У 1952 році закінчив Київський політехнічний інститут. З 1952 року — аспірант Київського політехнічного інституту.

Член КПРС з 1953 року.

У 19551973 роках працював в Інституті металофізики (молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник, з 1962 року — заступник директора з науки).

У 1969 році був обраний членом-кореспондентом, а в 1973 році — академіком АН УРСР.

У 1973 році Трефілов практично з усім відділом фізики міцності і пластичності перейшов до ІПМ, що відкрило перед ним нові перспективи як наукового, так і організаційного характеру. З’явилися нові можливості для проведення більш ґрунтовних досліджень за новими для Трефілова напрямами, такими як хімія твердого тіла, фізико-хімічні властивості широкого спектра неметалічних матеріалів, композиційних матеріалів, фізики і технології процесів спікання, механіка твердого тіла тощо. В ІПМ прикладна сторона досліджень була на високому рівні, що вплинуло на якість теоретичних розробок, створення монографій, довідкової літератури. З 1973 року він — директор Інституту проблем матеріалознавства АН УРСР. В 19741990 роках — віце-президент АН УРСР. У 1987 році обраний дійсним членом Академії наук СРСР.

Член ЦК КПУ у 1976 — 1990 р. Обирався депутатом Верховної Ради УРСР 9, 10 і 11-го скликань.

 
Могила Віктора Трефілова

Жив у Києві. Помер 14 квітня 2001 року після важкої хвороби. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 49а).

Наукова діяльністьРедагувати

Роботи присвячені металофізиці, фізиці міцності і пластичності металів і тугоплавких матеріалів, фізичному матеріалознавству, порошковій металургії. Досліджував розвиток фазових перетворень в сталях, сплавах титану та інших металах при високих швидкостях нагрівання і охолодження, процеси утворення аустеніту, електротермообробки сталі. Вивчав механізм деформації та руйнування перехідних металів з ОЦК-решіткою, різні типи дислокаційних структур, що виникають при деформаціях. Розвинув теорію в'язко-крихкого переходу, що враховує вплив на температуру холодноломкості структурних і субструктурних чинників і особливостей електронної структури кристалів, вперше показав, що формування комірчастих дислокаційних структур призводить не тільки до підвищення міцності, а й до зниження холодноломкості, розробив оптимальні режими термомеханічної обробки хрому, молібдену, вольфраму. Заклав основи технології виробництва та обробки тугоплавких металів. Зокрема, створив серію сплавів на основі хрому, молібдену, вольфраму та інших тугоплавких металів з підвищеним рівнем фізико-механічних властивостей. В 90х сприяв фейковим роботам учня Майбороди по "торсійним технологіям" надпровідної міді, що не отримало підтверджень в інших наукових установах, слугуючи фальсифікації наукового середовища.

Виконав роботи по синтезу алмазів і алмазоподібних сполук. Вперше розвинув фізичні принципи отримання «в'язкої» кераміки, у тому числі на основі алмазів та інших надтвердих матеріалів[4].

Автор більше 800 наукових праць, у тому числі 15 монографій. Одержав понад 220 авторських свідоцтв та патентів, виданих у різних країнах світу.

ВідзнакиРедагувати

Нагороджений орденом Леніна та іншими державними нагородами СРСР і зарубіжних країн, медаллю Міжнародного Планзеєвського наукового товариства. Заслужений діяч науки і техніки України. Лауреат:

ПриміткиРедагувати

  1. Сайт Національної академії наук України. Архів оригіналу за 19 березень 2013. Процитовано 5 серпень 2012. 
  2. Сайт Інституту проблем машинознавства РАН(рос.)
  3. Сайт Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Архів оригіналу за 2 жовтень 2012. Процитовано 5 серпень 2012. 
  4. Історія Академії наук Української РСР. — Київ, Наук. думка., 1979.

ДжерелаРедагувати